Туберкульоз периферичних лімфатичних вузлів

Найчастіше уражуються лімфатичні вузли шиї, рідше пахвові і ще рідше - пахвинні. Туберкульоз лімфатичних вузлів шиї може бути одно - і двостороннім (рисунок).

Рисунок. Туберкульоз лімфатичних вузлів шиї (стадія кальцинозу або звапнення)

Частіше уражуються лімфовузли, локалізовані в задньому трикутнику шиї. Вони збільшуються, але залишаються еластичними, рухомими і безболісними під час пальпації. У цей період рідко визначається інтоксикація, туберкулінова проба позитивна або різко позитивна. У разі прогресування процесу в лімфовузлах відбувається казеозний некроз. Вузли спаюються із шкірою, а потім починають флуктувати. Шкіра над ураженим лімфовузлом стоншується і згодом утворюється нориця, яка довго не загоюється. З неї виділяються казеозні маси. У мазку виділень з фістули можна виявити МБТ, а рентгенологічно у третині випадків видно петрифікати.

Лікування хворих на туберкульоз периферичних лімфовузлів полягає у проведенні антибактеріальної терапії. Одночасно місцево вводять стрептоміцину сульфат або салюзид чи ізоніазид. Доцільне місцеве введення розчину кристалічного трипсину в поєднанні з протитуберкульозними препаратами. Якщо лікування неефективне, показане хірургічне видалення уражених лімфовузлів з наступною антибактеріальною терапією протягом 2 - 3 місяців. У випадках, коли уражений лімфатичний вузол видалити неможливо, розрізають його капсулу і проводять кюретаж. Залишки капсули присипають порошком стрептоміцину сульфату, на ній закріплюють мікродренаж і рану зашивають.

Контрольні питання

1. Які групи периферичних лімфатичних вузлів уражуються туберкульозом найчастіше?

2. Яка реакція на туберкулін характерна для туберкульозу периферичних лімфатичних вузлів?

3. Які ознаки прогресування туберкульозу лімфатичних вузлів?

4. Які особливості антимікобактеріальної терапії туберкульозу периферичних лімфатичних вузлів?

6. В чому полягає хірургічне втручання при неефективній антимікобактеріальній терапії туберкульозу периферичних лімфатичних вузлів?

Туберкульоз кишок, очеревини та брижових лімфатичних вузлів

Туберкульоз кишок найчастіше розвивається у хворих з поширеним фіброзно - кавернозним туберкульозом легень. Уражується термінальний відділ клубової кишки, потім сліпа, висхідна та інші відрізки товстої кишки. Порожня, дванадцятипала кишка і шлунок уражуються рідко.

На стінці кишки виникають горбки, інфільтрація і виразки, а після лікування залиша

ються рубці. ^г

Діагностика туберкульозу кишок іноді надзвичайно складна. Диференціальна діагностика - з неспецифічним колітом та амілоїдозом кишок.

Клініка. При туберкульозі кишок виникає різкий біль у животі, найчастіше в ілеоцекальному відділі. М'язи живота не напружені. Хворого турбує пронос, що змінюється закрепом. Кал з домішками слизу, іноді крові. У слизу часто виявляються МБТ. Важливе діагностичне значення має рентгенологічне дослідження. Ділянка ураженої кишки спазмована, що часто можна виявити за допомогою контрастної рентгеноскопії.

У хворих на туберкульоз кишок печінка не збільшена, її функція, так само як і функція нирок, мало змінена, тоді як при амілоїдозі спостерігається збільшення печінки, а при дослідженні сечі визначається протеїнурія та гіпостенурія. При неспецифічному коліті легені зазвичай не уражені туберкульозним процесом.

Антибактеріальне лікування хворих на туберкульоз кишок ефективне. Останніми роками туберкульоз кишок трапляється рідко.

Туберкульозний перитоніт, як і плеврит, може бути ексудативним і фібринозним. Перитоніт супроводжується висипанням на очеревині туберкульозних гранульом (горбків). Розрізняють ексудативну і фібринозну, або злипливу, форми туберкульозного перитоніту. Фібринозна форма спостерігається при ускладненому перебігу мезаденіту. З'являється біль у животі, метеоризм, субфебрильна температура тіла. У випадках фібринозного перитоніту виникають зрощення очеревини, внаслідок чого збільшується біль, а також може виникнути часткова непрохідність кишок (парез кишок). При туберкульозному перитоніті в черевній порожнині часто з'являється ексудат.

Туберкульоз брижових лімфатичних вузлів (мезаденіт), як і туберкульозний перитоніт, зустрічається рідко. Розрізняють гіперпластичну та фіброзно - казеозну форми. Найчастішою скаргою хворого є не завжди локалізований біль у животі. Інтоксикація незначна. Збільшені лімфатичні вузли пальпуються не завжди. У випадках хронічного перебігу захворювання можуть виникати петрифікати, які видно на рентгенограмі після ретропневмоперитонеуму.

Лікування хворих проводиться антибактеріальними препаратами протягом шести місяців. При туберкульозі лімфатичних вузлів може виникнути потреба в лапаротомії та оперативному їх видаленні.

249

Розділ третій. Туберкульоз позалегеневої локалізації

Контрольні питання

1. Які відділи кишківника уражуються туберкульозом?

2. Які клінічні ознаки характерні для туберкульозу кишківника?

3. Які рентгенологічні симптоми туберкульозу кишківника?

4. Які клінічні форми туберкульозного перитоніту? Які особливості його клінічного перебігу?

5. В яких випадках може виникнути часткова непрохідність кишок при фібринозному перитоніті?

250

Клінічні форми позалегеневого туберкульозу

Туберкульоз шкіри і підшкірної клітковини

Класифікація. Застосовують наступну класифікацію туберкульозу шкіри та підшкірної жирової клітковини: Локалізовані форми:

1. Туберкульозний шанкер.

2. Туберкульозний вовчак.

3. Бородавчастий туберкульоз шкіри.

4. Коліквативний туберкульоз шкіри.

5. Виразковий туберкульоз шкіри та слизових оболонок.

6. Саркоїд Бека. Дисеміновані форми:

1. Гострий міліарний туберкульоз шкіри.

2. Ліхеноїдний туберкульоз шкіри.

3. Міліарний дисемінований вовчак.

4. Папуло - некротичний туберкульоз шкіри.

5. Індуративна еритема Базена.

Характеристика основних клінічних форм туберкульозу шкіри та підшкірної жирової клітковини.

Локалізовані форми

Туберкульозний шанкр. У разі проникнення мікобактерій туберкульозу (найчастіше людського, рідше - бичачого і дуже рідко - пташиного видів) у шкіру раніше не інфікованої людини, на шкірі з'являється інфільтрат, на місці якого утворюється глибока виразка. Через 2 - 3 тиж. після утворення виразки з'являються лімфангіт та регіо - нарний лімфаденіт. Туберкулінові проби через 2 - 3 тиж. стають позитивними.

Туберкульозний вовчак уражує шкіру та слизові оболонки. Первинний елемент - горбок. Симптоми "яблучного желе", "зонда" позитивні. Форми туберкульозного вовчака: плоска, виразкова, серпігуюча, пухлинна, мутилююча, псоріазоформна тощо. Для вовчака характерна поява нових горбиків на місці утворених рубців. Процес може тривати роками.

Туберкульоз шкіри бородавчастий розвивається частіше на місці травми з наступною аутоінокуляцією в людей з відкритою формою туберкульозу легень та інших органів, а також у людей, які працюють на фермах, м'ясників. На кінцівках з'являється горбок синюшно - червоного кольору, який внаслідок росту перетворюється на папуло - матозно - бородавчасті розростання.

Туберкульоз коліквативний становить 10 - 16 % від усіх форм туберкульозу шкіри. Туберкулінові реакції різко позитивні. Первинний елемент - вузол - локалізується в підшкірній жировій клітковині. Він збільшується у розмірах, потім розм'якшується, у центрі з'являються перфоративні отвори, через які виділяється кров'янисто - гнійна маса, утворюються фістульозні ходи. Виразки та фістульозні ходи загоюються з утворенням містковоподібних рубців, з перемичками.

Виразковий туберкульоз шкіри та слизових оболонок трапляється рідко, у хворих із занедбаними формами туберкульозу легень та інших внутрішніх органів. Шкіра уражується внаслідок аутоінокуляції. На шкірі та слизових оболонках утворюються виразки з гнійним нальотом, у зскрібках є значна кількість мікобактерій туберкульозу.

251

Розділ третій. Туберкульоз позалегеневої локалізації

Саркоїд шкіри. Деякі автори припускають туберкульозну етіологію. Розрізняють шкірні та позашкірні форми. Шкірні форми: дрібновузлуватий, крупновузлуватий, ангіо - люпоїд, дифузно - інфільтративний.

Дисеміновані форми. Гострий міліарний туберкульоз шкіри спостерігається, як правило, у дітей. Ураження шкіри носить поширений характер із тяжким загальним станом.

Ліхеноїдний туберкульоз шкіри характеризується доброякісним перебігом. Шкіра уражується папульозними висипками, після розсмоктування яких залишається депігментація.

Міліарний дисемінований вовчак. На шкірі тулуба, кінцівок наявні рясні міліарні папульозні висипки з червоно - синім або червоно - брунатним відтінком, на верхівках папул - кірки. Після їх регресу залишаються рубці.

Папуло - некротичний туберкульоз шкіри спричинюється гематогенною генералізацією інфекції в організмі. Локалізація - кінцівки, рідше сідниці, тулуб, обличчя. На місці елементів, що зруйнувалися, утворюються рубці.

Індуративна еритема Базена. Хворіють частіше жінки. Локалізується на шкірі гомілок, стегон, рідше на верхніх кінцівках. Розрізняють туберкульоз шкіри індуратив - ний невиразковий Базена та виразковий Гетчінсона. На місці ураження шкіри у разі розсмоктування утворюється атрофія, після виразок - рубці.

Однак науковців і практичних лікарів ні ця, ні попередня класифікація не задовольняє, бо вони вельми складні і непрактичні. Причому ці складнощі не вдосконалюють ні принципи лікування, ні технологію діагностики тієї чи іншої форми туберкульозу.

Туберкульоз шкіри і підшкірної основи зустрічається рідко, оскільки шкіра людини є несприятливим середовищем для збудника туберкульозу. Температура шкіри понижена порівняно з внутрішніми органами, в ній достатня кількість ергокальциферолу, який негативно впливає на збудника туберкульозу. Захворювання виникає при порушенні мінерального обміну, зниженні вмісту вітамінів та ін.

Збудник туберкульозу проникає лімфогенно і гематогенно з туберкульозного вогнища. Рідко можлива екзогенна інокуляція мікобактерій туберкульозу. Ушкодження підшкірної основи і шкіри виникає також при поширенні процесу з периферичних лімфатичних вузлів. При туберкульозі шкіри частіше виділяють людський вид МБТ і тільки у 10 - 12 % випадків - бичачий. Усі форми туберкульозу шкіри супроводжуються підвищеною чутливістю до туберкуліну. У 15 - 20 % хворих туберкульоз шкіри поєднується з туберкульозом інших внутрішніх органів.

Туберкульоз шкіри - це група захворювань, різних за клінічним перебігом і пато - гістологічними ознаками. Одна і та сама форма туберкульозу шкіри може викликатись різними видами збудника. Реакція шкіри на проникнення мікобактерій туберкульозу залежить від того, чи вперше організм людини зустрічається із збудником, чи повторно. Якщо мікобактерії туберкульозу проникають у шкіру вперше, то на цьому місці виникає первинний туберкульозний афект або туберкульозний шанкер, що спостерігається дуже рідко. Описані випадки зараження туберкульозом малюків під час ритуального обряду обрізання. Через 8 - 10 днів після зараження на місці проникнення

252

Клінічні форми позалегеневого туберкульозу

бактерій формується вузлик (на місці рани - виразка) синьо - червоного кольору, згодом він швидко перетворюється на виразку. Виразка неболюча, має підриті краї, а її дно покрите грануляціями. Через 2 - 3 тижні в патологічний процес втягуються лімфатичні судини і вузли. Спочатку вузли мають щільноеластичну консистенцію, потім розм'якшуються і прориваються. По периферії виразки можуть бути горбки, а після вилікування - рубці.

До найпоширеніших форм туберкульозу шкіри належить туберкульозний вовчак (люпозний туберкульоз шкіри). Починається в дитячому або юнацькому віці, рідше у дорослих. Початковий елемент висипання - горбок (люпома). Горбок має жовто - червоно - рожевий колір, м'яку консистенцію і дає феномен провалювання зонда у зв'язку із змертвінням еластичних волокон, а також феномен "яблучного желе" при діаскопії. При надавлюванні склом на горбок він стає анемічним і на цьому фоні видно пляму "яблучного желе": горбок стає ніби прозорим. Після виникнення виразки на місці горбка легко виникає кровотеча, грануляції м'які, мляві. Після вилікування залишаються білуваті гладенькі рубці, на яких можуть з'являтись нові горбки (на відміну від сифілітичних).

Розрізняють декілька форм туберкульозного вовчака. Люпома має нахил до периферичного росту. Коли горбки виступають над поверхнею шкіри, ця форма називається площинним вовчаком {lupus vulgaris planas). Вона зустрічається найчастіше. Псо - ріазоформна, або листяноподібна, форма вовчака характеризується появою пластинчастих або висівкоподібних лусочок. Якщо горбки значно виступають над шкірою, таку форму називають туморозною {lupus vulgaris tumidus seu tuberosus). Ця форма вовчака нагадує лепру.

Іноді вогнище або інфільтрат з'являється на нижніх кінцівках або на стегні, інфільтрат по периферії поширюється, у центрі виникають виразки, а потім рубці {lupus vulgaris serpiginosus). В інших випадках спершу виникають лусочки {lupus vulgaris crustosus). При локалізації елементів вовчака на носі патологічні зміни переходять на підшкірну основу, хрящі, що призводить до руйнування носа, а якщо на руці - до самоампутації пальців. Ця форма туберкульозу називається мутилюючою {lupus mutilans). Висип при вовчаку локалізується на крилах і кінчику носа, губах, кінцівках, тулубі, а також на слизовій оболонці рота, носа.

Серед ускладнень може бути бешихове запалення, яке призводить до слоновості, а також злоякісне переродження {lupus carcinome). Тривалість перебігу і часті загострення (без лікування) можуть призвести до звуження очної і ротової щілини, вивороту повіки. Вовчак у 20 % випадків поєднується з туберкульозом легень. Перебіг хвороби без лікування дуже повільний і тривалий.

Бородавчастий туберкульоз шкіри зустрічається рідко. Хворіють частіше чоловіки. Зустрічається у прозекторів і працівників боєнь. Виникають, як правило, одиничні горбки на тильній поверхні кисті, на пальцях рук, підошвах, боковій поверхні стоп, синьо - червоного або коричневого кольору діаметром 3 - 7 мм. Поступово вони розростаються. У центрі з'являються рогові нашарування з фіолетовою смугою по периферії. Біля основного вогнища виникають папули і бляшки. Процес поширюється дуже по -

253

Розділ третій. Туберкульоз позалегеневоїлокалізації

вільно, інфільтрат зникає, рогові маси відокремлюються, залишається пігментована атрофічна ділянка шкіри.

Туберкульоз шкіри коліквативний (скрофулодерма) спостерігається переважно у дітей і юнаків. Локалізується на шиї за кутом нижньої щелепи, на обличчі, вухах, у над - і підключичних ділянках, іноді на кінцівках. Розрізняють первинну і вторинну скрофулодерму.

При первинній скрофулодермі на підшкірній основі з'являються ущільнені вузли, які зростаються між собою і з шкірою. Шкіра над ними багряно - синюшного кольору. Потім вузли розм'якшуються, шкіра над ними стоншується і розривається. Утворюються нориці, з яких витікають крихтоподібні гнійні виділення. Поступово на місці отвору виникає виразка, поверхня якої мляво гранулює, потім рубцюється з утворенням шкірних містків.

Перебіг вторинної скрофулодерми аналогічний первинній, але туберкульозне вогнище локалізується не в підшкірній основі, а в лімфатичних вузлах.

Туберкульоз шкіри і слизових оболонок міліарний виразковий виникає внаслідок аутоінокуляції у тяжких хворих на туберкульоз легень. Виразки локалізуються там, де затримується або проходить харкотиння, болючі, в них виявляють мікобактерії туберкульозу. Ця форма туберкульозу шкіри відрізняється доброякісним перебігом і схильністю до самовиліковування.

Туберкульоз шкіри ліхеноїдний (лишай золотушних) характеризується появою на шкірі спини, грудей, живота, боковій поверхні тулуба маленьких папул або загострених вузликів розмірами 1 - 2 мм, жовтуватих, рожевого або фіолетового забарвлення. До верхівки горбка щільно прилягає лусочка. Вузлики розташовані групами і їх кількість різна, може бути значне поширення. Перебіг доброякісний. Через 4 - 6 тижнів залишається пігментація, яка швидко зникає.

Туберкульоз шкіри папулонекротичний. Перебіг хвилеподібний. Локалізується симетрично на шкірі передпліччя, стегна, гомілці, рідше - на обличчі і вухах. Вузлики рожевого кольору, розміром 5 - 7 мм. З часом вони стають синюшними, а в центрі - жовтого кольору некроз. Через 4 - 6 тижнів папули (вузлики) розсмоктуються, залишаючи "штамповані" рубці. Рецидиви виникають навесні й восени. Хворіють частіше особи віком 15 - 30 років.

Туберкульоз шкіри індуративний (хвороба Базена, індуративна еритема) виникає переважно у жінок віком 16 - 40 років. У підшкірній основі гомілки і стегна виникають вузли - ущільнення, неболючі, розміром з горошину або горіх. Шкіра над вузлами спочатку не змінена, з часом стає синювато - червоного, потім фіолетового кольору. Частина вузлів може подрібнюватись і розпадатись. Виникають виразки і рубці.

Туберкульоз шкіри обличчя міліарний дисемінований (вовчак звичайний дисемі - нований міліарний) характеризується висипанням на шкірі обличчя ізольованих дрібних горбків. За перебігом захворювання подібне до туберкульозу шкіри люпозного (вовчак звичайний).

Лікування хворих на туберкульоз шкіри проводиться антибактеріальними препаратами протягом 3^4 місяців. У подальшому застосовуються протирецидивні курси. Призначаються також засоби, які підвищують реактивність організму, та ергокальциферол.

254

F

Клінічні форми позалегеневого туберкульозу

Ускладнення: бешихове запалення, лімфостаз або слоновість, переродження у злоякісну пухлину (малігнізація вогнищ туберкульозного вовчака).

Залишкові зміни: незначні залишкові зміни - перебування під наглядом 2 роки: атрофія, штамповані рубці.

Значні залишкові зміни - перебування під наглядом 3 роки: гіпертрофічні рубці або втягнуті та спаяні з прилеглими тканинами після коліквативного туберкульозу (перебування під наглядом 5 років), спотворюючі рубці після вовчака.

Контрольні питання

1. Які можливі механізми потраплення МБТ в шкіру і підшкірну клітковину?

2. Від яких факторів залежить реакція шкіри на проникнення збудника туберкульозу?

3. Які форми туберкульозу шкіри належать до локалізованих?

1. Якими ознаками характеризується початковий елемент висипання - люпома при туберкульозному вовчаку?

4. Яка найтиповіша локалізація скрофулодерми?

255

Розділ третій. Туберкульоз позалегеневої локалізації

Туберкульоз ока

В останні роки туберкульоз ока зустрічається рідко. Виникає внаслідок гематогенного поширення мікобактерій туберкульозу. Дуже рідко процес може проходити безпосередньо у випадках вовчанки шкіри обличчя і повік. Мікобактерії туберкульозу можуть також потрапляти в око безпосередньо і призводити до розвитку в ньому туберкульозного вогнища.

Класифікація. У повсякденній практиці застосовують наступну класифікацію.

Локалізація процесу:

Туберкульоз додаткових структур:

1. Туберкульоз шкіри повік.

2. Туберкульозний дакріоцистит.

3. Туберкульозний дакріоаденіт.

4. Туберкульозний остеомієліт очної ямки. Туберкульоз переднього відділу ока:

1. Туберкульозний кон 'юнктивіт.

2. Туберкульозний блефарокон'юнктивіт.

3. Туберкульозний епісклерит.

4. Туберкульозний склерит.

5. Туберкульозний кератит.

6. Туберкульозний іридоцикліт. Туберкульоз заднього відділу ока:

1. Хоріо'щит.

2. Хоріоретиніти: вогнищеві, дисеміновані, дифузні.

3. Туберкули хоріоїдеї.

4. Юкстапапілярні хоріощити: центральні, парацентральні, перипапілярні, периферійні, екваторіальні.

За характером перебігу: ексудативні, геморагічні. У разі залучення до процесу сітківки та її судин:

1. Туберкульозні перифлебіти.

2. Туберкульозні периферійні увеїти.

3. Туберкульозні тромбози.

У разі ушкодження зорового нерва:

1. Туберкульозні неврити.

2. Туберкульозні папіліти.

Характеристика основних клінічних форм туберкульозу органа зору.

Характерними клінічними особливостями гранулематозних процесів є поступовий початок та прогресуюче наростання симптомів запалення, утворення площинних потужних задніх синехій, великих преципітатів, хронічний перебіг процесу із загостреннями та ремісіями. Первинне вогнище в судинному тракті ока має тенденцію поширюватися на сусідні оболонки - білкову, рогівку, сітківку. Вогнище запалення має характер специфічної гранульоми з перифокальним запаленням.

При токсико - алергійних формах (дифузні іридоцикліти, центральна серозна ретинопатія, туберкульозно - алергійні захворювання зовнішніх оболонок ока) характерний гос -

256

Клінічні форми позалегеневого туберкульозу

ш.

трий початок захворювання, частіше з ураженням обох очей, і спричинюється токсичними, алергійними, фізичними чинниками, які ґрунтуються на неспецифічній лімфоїдній інфільтрації тканин ока.

Туберкульоз додаткових структур ока. Туберкульоз шкіри повік трапляється рідко. На місці інфікування з'являється типова туберкульозна гранульома зі схильністю до некрозу, казеозу із залученням до процесу регіонарних лімфатичних вузлів.

Туберкульозний дакріоцистит: у ділянці сльозового мішка з'являється інфільтрат із гіперемією шкіри, переважають сукровично - серозні виділення. Прохідність сльозових проток не порушена. Нерідко некроз призводить до утворення нориці, яка довго не загоюється.

Туберкульозний остеомієліт очної ямки. Запальний інфільтрат з'являється частіше в ділянці зовнішнього очноямкового краю. Туберкульозне вогнище в окісті з явищами некрозу та розвитком субперіостального абсцесу має схильність до утворення нориці, через яку виділяється гній із мікобактеріями туберкульозу.

Туберкульозний дакріоаденіт. Сльозова залоза щільної консистенції, збільшена в об'ємі.

Туберкульоз переднього відділу ока. До форм ураження переднього відділу судинного тракту ока належать ірити, цикліти, іридоцикліти. Запальний процес має тенденцію поширюватися із судинної оболонки на сусідні: білкову, рогівку.

Туберкульозне запалення супроводжується вираженою перифокальною реакцією. Здебільшого вона не обмежується переднім відділом ока, а передається на склоподібне тіло, сітківку, її судини, зоровий нерв, де відсутня специфічна туберкульозна гранульома, а морфологічно виявляють лімфоїдну клітинну інфільтрацію.

Туберкульозний кон 'юнктивіт. Частіше уражується слизова оболонка верхніх повік, де з'являються сіруватого кольору вузлики зі схильністю до казеозу та розвитку виразки.

Туберкульозні передні увеїти (іридоцикліти). Характеризуються невираженим перебігом із помірно вираженою перикорнеальною ін'єкцією, сльозотечею, світлобоязню. Запалення супроводжується випадінням великих сальних преципітатів, ексудатом у передній камері та склоподібному тілі, зрощенням і зарощенням зіниці, широкими задніми синехіями.

Туберкульозні кератити. Характеризуються помірно вираженою перикорнеальною ін'єкцією, розміщенням інфільтратів у задніх відділах строми, у ділянці ендотелію та задньої межової пластинки, вогнищевим характером ураження, глибокою васкуля - ризацією, випадінням великих сальних преципітатів (ознаки іридоцикліту), збереженням чутливості рогівки, тривалим рецидивуючим перебігом.

Дисеміновані хоріоретиніти. Процес починається у власне судинній оболонці розвитком численних вогнищ жовтувато - сірого кольору з нечіткими межами, оточеними перифокальним набряком. У разі активного запалення процес поширюється на склоподібне тіло, що супроводжується його помутнінням. Під час геморагічних хоріоретинітів виявляються гіперемія очного дна навколо вогнищ, крововиливи у власне судинну оболонку, сітківку. Розсмоктування відбувається повільно, пігментація вогнищ більше виражена при набряках.

Геморагічні хоріоретиніти та перифлебіти - найтяжчі форми туберкульозу очей. Частіше розвиваються рецидиви захворювання, а крововиливи, розсмоктуючись, з'являються знову.

257

Розділ третій. Туберкульоз позалегеневоїлокалізації

Усі хворі з активним туберкульозом очей, незалежно від локалізації, підлягають тривалому комплексному лікуванню в стаціонарних умовах, диспансері, а також санаторному лікуванню не менше року.

Критерії клінічного одужання від туберкульозу очей.

Критерії вилікування передніх увеїтів: рубцювання інфільтрату рогівки, запустіння судин рогівки, розсмоктування випоту в передній камері, розсмоктування фібрину на передній капсулі кришталика, прояснення склоподібного тіла.

Критерії вилікування задніх увеїтів: відсутність інфільтрації (прояснення склоподібного тіла, розсмоктування набряку сітківки, крововиливів), виразність меж вогнища, виражена пігментація; відсутність змін у тканинах, які оточують вогнище, переважання атрофії та розростання сполучної тканини.

Ускладнення: помутніння рогівки, ускладнена катаракта, вторинна глаукома, вторинна дистрофія сітківки.

У 98 % хворих клінічне одужання супроводжується формуванням залишкових змін.

Залишкові зміни: незначні залишкові зміни - перебування під наглядом 2 роки: рубці на кон'юнктиві після кон'юнктивіту; стоншення надбілкової оболонки (епісклери) після епісклериту.

Значні залишкові зміни - перебування під наглядом 4 роки: з невираженим перебігом цикліти, давні преципітати, дифузна атрофія райдужки, гоніосинехії, деструкція склоподібного тіла, кератосклерити, кератосклероувеїти, рубцеві зміни рогівки, стоншення білкової оболонки, стафіломи, задні синехії (перебування під наглядом 5 років); ірити, іридоцикліти: задні синехії, гоніосинехії, дифузна атрофія райдужки; хоріоїдити: розростання сполучної тканини, атрофія та вторинний склероз судин; хоріоретиніти: великі атрофічні рубці з екскавацією в центрі та кільцеподібне розміщення пігменту.