Шляхи і методи введення антимікобактеріальних препаратів

Основні методи антибактеріальної терапії такі: звичайний, одноразовий прийом добової дози препарату, інтермітуючий.

Звичайний метод - щоденне призначення 2 - 3 рази на день індивідуальних доз протитуберкульозних препаратів.

Одноразовий (основний у фтизіатрії) прийом добової дози протитуберкульозних препаратів забезпечує у крові хворого бактеріостатичну концентрацію, достатню для лікувального ефекту. Цей метод дозволяє здійснювати принцип контрольованості лікування, особливо в амбулаторній практиці. Побічні реакції при одноразовому прийомі добової дози лікарських засобів виникають найчастіше.

Інтермітуючий метод полягає у призначенні одноразової добової дози антимікобактеріальних препаратів 2 - 3 рази на тиждень. Враховуючи повільний ріст і розмноження мікобактерій туберкульозу, цей метод рекомендований для продовження лікування хворих в амбулаторних умовах і для проведення профілактичних курсів антибактеріальної терапії.

Застосовують різні способи введення протитуберкульозних препаратів:

• ентеральний - пероральний прийом препаратів у таблетках або капсулах;

• парентеральний - внутрішньом'язовий, внутрішньовенний;

• внутрішньоплевральний;

• ендолюмбальний - введення препаратів у спинномозковий канал;

• інтратрахеальний - у вигляді інгаляцій аерозолів;

• ректальний - у клізмах, свічках;

• ендолімфатичний - введення препаратів у лімфатичні судини або вузли;

• у норицю;

• у суглоб;

• в окістя.

Перевага внутрішньовенного методу лікування (за даними М. С. Пилипчука) порівняно з ентеральним прийомом протитуберкульозних препаратів полягає у швидкому створенні їх оптимальної концентрації в крові, тканинах і вогнищах ураження, у зменшенні їх інактивації, зниженні частоти побічного впливу на травний канал. У коротші строки досягається дезінтоксикація організму хворого, абактеріальність, розсмоктування вогнищ, інфільтратів і закриття порожнин розпаду. Інфузійна терапія не викликає порушення функції життєво важливих органів. Внутрішньовенно можна вводити розчини: ізоніазиду, рифампіцину, ПАСК, етамбутолу етіонаміду, ципрофлоксацину.

Внутрішньовенне введення розчинів протитуберкульозних препаратів слід проводити в окремих палатах або маніпуляційних кабінетах, що відповідають підвищеним санітарно - гігієнічним вимогам та неухильному дотриманню асептики.

Внутрішньовенному введенню антибактеріальних препаратів повинно передувати обов'язкове лікування хворого за звичайною методикою протягом тижня, щоб виявити переносимість препаратів. Першого разу слід вводити не більше 50 мл розчину, на другий день - 100 мл, на третій - 200 мл і на четвертий день за доброї переносності можна вливати добову дозу (300 - 500 мл) розчину. Вливання починають з 20 крапель розчину за 1 хв. Через 1 - 2 хв. швидкість збільшують до 30 - 40 крапель за 1 хв.

При появі остуди, підвищенні температури тіла або інших незвичайних скаргах, рекомендується перекрити систему для внутрішньовенного крапельного вливання до з'ясування стану хворого. У разі суб'єктивних ознак поганого перенесення інфузій вдаються до повільнішого темпу вливання. Після закінчення інфузії бажано протягом 2 - 3 год. перебувати в ліжку. Температура розчинів протитуберкульозних препаратів має бути під час вливання кімнатною (20 - 22 °С), оскільки вища або нижча температура частіше викликає постінфузійні реакції.

Існує три способи внутрішньовенного введення протитуберкульозних препаратів: струминний, крапельний (вводиться добова доза препаратів протягом 1 - 2 год.), цілодобовий крапельний. Найчастіше застосовується другий спосіб.

Внутрішньовенне введення застосовують:

• вперше виявленим хворим з поширеними деструктивними формами туберкульозу легень. Препарати призначають впродовж перших 2 - 3 місяців;

• вперше виявленим хворим для підвищення ефективності лікування, що не мало успіху. В цьому разі препарати призначають після 2 - 3 міс. неефективної антибактеріальної терапії;

• при хронічних формах туберкульозу - тривалість курсу внутрішньовенних вливань коливається від 2 до 6 місяців і залежить від ефективності цієї методики лікування в конкретного хворого.

Продовження строків внутрішньовенної антибактеріальної терапії до 8 - 12 місяців не відбивається позитивно на результатах лікування хворих.

Протипоказання до внутрішньовенних інфузій протитуберкульозних препаратів:

• флебіт, тромбофлебіт;

• азотемія, зумовлена захворюваннями печінки та нирок;

• гіпертонічна хвороба II—III ступеня;

• недостатність кровообігу II—III ступеня;

• геморагічний діатез, схильність до кровотечі (легеневої, шлункової, носової, з матки);

• тяжкі форми цукрового діабету;

• алергія до лікарських препаратів;

• вагітність;

• епілепсія.

Контрольні питання

1. Чому одноразовий прийом антимікобактеріальних препаратів вважається основним у фтизіатрії?

2. В чому полягає особливість інтермітуючого методу призначення протитуберкульозних препаратів?

3. Які способи введення протитуберкульозних препаратів застосовують у фтизіатрії?

4. В чому перевага внутрішньовенного методу введення протитуберкульозних пре -

паратів?

5. Які показання для внутрішньовенної хіміотерапії?

6. Які протипоказання для внутрішньовенної хіміотерапії?