Глава 47

ня, є тривалими. До характерних ознак схову можна віднести перш за все те, що метою цього договору є саме зберігання речі, у зв'язку з чим користування цією річчю зберігачем, як правило, не допускається. Головною ж розмежувальною ознакою договору схову та договору позички є саме їх зв'язок з інтересами сторін договору. Так, якщо в договорі позички передача речі як така здійснюється в інтересах особи, яка отримує річ (користувача), то в договорі схову передача речі забезпечує інтереси саме тієї сторони, яка передає річ (поклажодавця).

Предметом договору позики, на відміну від договору позички, є речі, які наділені родовими ознаками (частіше за все гроші). На відміну від договору позички, за договором позики речі передаються у власність контрагента (позичальника). При цьому по закінченні дії договору позичальник повинен повернути позикодавцю не ту ж саму річ (як за договором позички), а рівну кількість речей того ж роду та якості (рівну кількість грошей).

Найбільш близьким до договору позички є договір майнового найму (оренди). Підкреслюючи близькість цих договорів, Д. І. Мейєр вказував на те, що "право, що встановлюється за договором позички, є таким самим, як і право, що встановлюється за договором майнового найму, — право користування річчю відповідно до її призначення, без погіршення її суті"1. Найбільш істотною відмінністю договору позички від договору майнового найму є саме його безоплатний характер, тоді як оплатність у відносинах майнового найму є істотною умовою цього договору.

Елементи договору позички. Відповідно до положень ст. 827 ЦК України сторонами договору позички є позичкодавець та користувач. В їх ролі, як правило, можуть виступати будь-які фізичні та юридичні особи. ЦК УРСР 1963 р. визначав ряд обмежень, які стосувалися договорів безоплатного користування майном, що укладалися між соціалістичними організаціями (наприклад, обмеження граничного строку, на який міг укладатися договір позички — не більше 1 року). Чинний ЦК України відійшов від таких обмежень.

За загальним правилом, позичкодавцем може бути особа, яка наділена правом розпоряджатися річчю. Як правило, це є власник речі. Інші особи, які здійснюють управління майном (на підставі права довірчого управління, договору комісії, права оперативного управління або повного господарського відання тощо) можуть бути позичкодавцями лише за згодою власника (ч. 1 ст. 829 ЦК України).

Користувач — це особа, яка отримує майно у безоплатне користування. За загальним правилом, в ролі користувача може виступати будь-яка особа. Але за бажанням позичкодавця отримувати в позичку ті чи інші речі можуть лише спеціальні суб'єкти. Так, наприклад, вуз має право надати право користування бібліотекою лише своїм студентам.

Та обставина, що передача речі у користування за договором позички відбувається безоплатно, зумовила необхідність обмежити в ряді випадків можливість укладення цього договору. Однією з таких обмежувальних норм є ч. 2 ст. 827, яка забороняє юридичній особі, що займається підприємництвом, передавати речі у безоплатне користування особі, яка є її засновником, учасником, керівником, членом її органу управління або контролю. Загальною рисою цих осіб є те,

МейерД. Й. Русское гражданское право: В 2 ч. — по испр. й доп. 8-му изд., 1902. — Ч. 2. — М: Статут, 1997. - С. 272.

Договір позички (безоплатного користування майном)

171

що кожна з них може прямо або побічно впливати на формування волі юридичної особи — суб'єкта підприємницької діяльності укласти договір позички, спрямований на отримання вигоди особами, зазначеними у ч. 2 ст. 829 ЦК України, всупереч інтересам самої організації, з якою вони пов'язані.

Що стосується об'єкта договору позички, то незважаючи на те, що ЦК України поширює на відносини позички правила про договори оренди, об'єктом позички можуть бути лише речі, що випливає із визначення цього договору. В іншому правила про об'єкт оренди діють, дозволяючи визначати як об'єкт позички лише індивідуально-визначені неспоживні речі (ч. 1 ст. 760). Проте, як правило, здебільшого у позичку передаються речі, не призначені для комерційного використання.

Договір позички може бути укладений як на визначений строк, так і без зазначення строку. Визначений строк має бути встановлений у договорі. Якщо строк у договорі не вказаний, строк визначається відповідно до мети користування майном (ст. 831 ЦК України). При цьому тут також діє положення ч. 2 ст. 763, яка встановлює, що "кожна із сторін договору найму, укладеного на не-визначений строк, може відмовитися від договору у будь-який час, письмово попередивши про це другу сторону за один місяць, а у разі найму нерухомого майна — за три місяці".

ЦК УРСР 1963 р. містив окрему умову про строк договору позички лише стосовно юридичних осіб (соціалістичних організацій). Статтею 325 ЦК УРСР визначалося, що строк договору безоплатного користування майном, укладеного між соціалістичними організаціями, не повинен перевищувати одного року, якщо законом не встановлено інше. При цьому, якщо договір укладений на більш тривалий строк, він вважається укладеним на один рік. Щодо інших суб'єктів цивільних відносин діяли загальні правила ст. 165 ЦК УРСР про виконання зобов'язань з невизначеним строком.

Форма договору позички визначається як загальними правилами про форму угод, так і спеціальними нормами ст. 828 ЦК України. Так, ч. 1 ст. 828 дозволяє використовувати усну форму договору лише у відносинах між фізичними особами щодо речей побутового призначення. Для інших договорів (між юридичними особами, між фізичними та юридичними особами, а також між фізичними особами, але щодо речей непобутового призначення) обов'язковою є письмова форма. Для деяких видів майна закон передбачає нотаріальну форму договору позички. Так, відповідно до ч. 4 ст. 828 нотаріально посвідчується договір позички транспортних засобів за участю фізичних осіб. А відповідно до ч. З ст. 847, яка відсилає до норм ст. 793 ЦК України, нотаріальному посвідченню також підлягає договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (або її частини) на строк один рік і більше.

Істотними умовами договору позички є умови про його предмет та безоплатність. Предмет є істотною умовою будь-якого договору. Щодо безоплатності як істотної умови договору позички, то це питання викликає різні думки. З одного боку сплатний договір позички — це юридичний нонсенс. Але виходячи з положення ч. 2 ст. 827 ЦК України користування річчю передбачається безоплатним, якщо сторони прямо домовилися про це або якщо це випливає із суті відносин між ними. В противному разі користування треба визнавати сплатним, тобто основаним на договорі оренди. Відтак, у зв'язку з певними практичними наслідками недосягнення сторонами згоди щодо безоплатності договору, цю умову слід вважати істотною умовою договору позички.

172