Глава 72

І

таємний характер цього заповідального розпорядження. Отже, "секретність" заповіту полягає саме у неможливості нотаріуса дізнатися про зміст посмертних розпоряджень спадкодавця.

Слід зазначити, що в спадковому законодавстві багатьох зарубіжних країн розуміння секретного (таємного) заповіту принципово відрізняється від того, що закладене в ЦК України. В тих країнах, де допускається складання олографічних (власноручних), заповітів у присутності свідків, спадкодавцеві надано право розголошувати або не розголошувати зміст своїх розпоряджень перед свідками. В останньому випадку заповіт вважається секретним. Так, згідно зі ст. 727 ЦК Квебеку1 в присутності двох повнолітніх свідків заповідач заявляє, що представлений письмовий документ, зміст якого він може не розголошувати, є його заповітом; після цього він і свідки підписують заповіт.

У законодавстві тих країн, де домінуючою формою виступає нотаріально посвідчений заповіт, як правило, зазначається, що обов'язковою умовою складання і посвідчення таємного заповіту виступає незнання про зміст розпоряджень спадкодавця не лише особою, яка здійснює посвідчення заповіту, а й іншими особами, в тому числі й тими, які виступають свідками. Зокрема, в ЦК Іспанії зазначається, що заповіт визнається закритим лише якщо заповідач, не повідомляючи нікому своєї останньої волі, оголошує про те, що вона виражена в листі, який передається посадовій особі, зобов'язаній посвідчити цей акт2. Подібну норму містить і ЦК Російської Федерації, ст. 1126 якого передбачає, що заповідач вправі скласти заповіт, не надаючи при цьому іншим особам, в тому числі нотаріусу, можливості ознайомитися з його змістом (закритий заповіт). Ще чіткіше уявлення про таємний характер такого заповідального розпорядження дає ЦК Угорщини, що містить таке застереження: якщо при складанні закритого заповіту присутні свідки (за цивільним законодавством Угорщини присутність свідків при написанні секретних заповітів не є обов'язковою, проте і не забороняється), вони можуть не знати не лише зміст заповіту, але і не усвідомлювати того, що вони присутні при складанні заповіту3. Звичайно, може виявитись так, що стороння особа випадково дізналася про наявність і текст таємного заповіту. Однак в цьому випадку заповіт не втрачає ознак секретності, оскільки ознайомлення з його змістом відбулося не з ініціативи заповідача.

Таким чином, зарубіжне законодавство передбачає, що заповіт кваліфікується як секретний лише за умови, що спадкодавець не ознайомив з його текстом усіх інших (сторонніх) осіб, в тому числі й нотаріуса, який здійснює його посвідчення. Вважаємо, що саме наведене розуміння більш притаманне правовій природі секретних заповітів, і саме його слід покласти в основу перспективного спадкового законодавства.

На підставі викладеного вважаємо, що законодавець, ставлячи за мету надати спадкодавцеві правомочність скласти заповідальне розпорядження особисто, без втручання будь-яких інших осіб, водночас не наділяє його такою можливістю, адже висуває лише одну основну вимогу до секретного заповіту, а саме: неознайом-

1 Див.: Гражданский кодекс Квебека / Под науч. ред. О.М. Козьірь, А.А. Маковской. — М.: СТАТУТ, 1999.

2 Див.: Основнне институга гражданского права зарубежньїх стран. Сравнительно-правовое исследование / Под ред. В.В. Залесского. — М.: НОРМА, 1999. — С. 517.

3 Там само. - С. 512.

Правове регулювання спадкових відносин

611

лення з його змістом нотаріуса, який здійснює його посвідчення. Отже, не досягається основна ціль, заради якої і був введений інститут секретних заповітів.

Введення такого виду заповітів, як заповіт подружжя, на перший погляд можна схвалити, оскільки такий заповіт дозволяє подружжю розпорядитися майном, що є їх спільною сумісною власністю, на власний розсуд (ст. 1243 ЦК України). Проте у разі смерті одного з подружжя інший з подружжя позбавлений права розпорядитися заповіданим майном (продати або заповісти іншій особі, ніж та, яка визначена в заповіті подружжя), що не лише обмежує його правоздатність, а й може в певних випадках залишити без засобів до існування. З огляду на наведені проблеми інституту заповіту подружжя доцільність його впровадження вже зараз викликає сумніви в правовій літературі1.