Глава 71

її

вважається необхідним атрибутом загального наступництва громади, на наш погляд, не можна визнати характерним виявом інституту універсальності, оскільки за змістом глави 89 ЦК України одержання свідоцтва за загальним правилом є лише способом оформлення вже набутої спадщини, чим зовсім не втрачаються риси, притаманні універсальному наступництву.

Вважаємо, що вищезазначені аргументи дають можливість зробити висновок, що перехід у власність територіальної громади майна в порядку відумерлості є особливим видом спадкування за законом.

Своєрідність спадкування державою відумерлого майна виявляється, перш за все, в тому, що таке наступництво можливе лише за однієї умови — за законом. Вказаний порядок переходу спадкової маси має на меті усунення безхазяйності спадкового майна, викликаної відсутністю інших спадкоємців, місце яких займає громада. З огляду на це правильним є висновок Б. Б. Черепахіна про те, що громада (держава) є підпризначеним (в силу закону) спадкоємцем1.

Іншою істотною ознакою вказаного переходу є незалежність його від волі держави-спадкоємиці: на відміну від інших спадково-правових відносин, громада не вправі усунути даний спадковий перехід, відмовившись від прийняття від у-мерлого майна. Правове положення громади у цьому ^аспекті перекликається зі становищем підвладних в римському праві — подібно до них, громада є необхідним спадкоємцем, ірзо ]иге, та набуває спадщину поза власною волею. Це правило знаходить своє пояснення в основній меті, якій відповідає інститут відумерлості — в усуненні безхазяйності майна та випадків заволодіння спадщиною неуповноваженими на це особами.

Вказана особливість переходу відумерлого майна до громади (держави) не завжди враховується судами України в процесі розгляду ними спадкових справ. Так, Московський районний суд м. Києва розглянув справу за позовом ДПІ Московського району м. Києва до В. 0-ко, Л. Б-кої, Р. Т-ко про визнання угод недійсними, визнання права державної власності та витребування майна з чужого незаконного володіння, а також за зустрічним позовом Р. Т-ко до ДПІ Московського району м. Києва про визнання добросовісним набувачем.

Як було встановлено в судовому засіданні, спірне майно (квартира в житловому будинку) належала на праві приватної власності М. С-кому, який помер 31 серпня 1994 р., не маючи спадкоємців за законом і не склавши заповіту. 12 січня 1999 р. спірна квартира на підставі недійсної довіреності від імені М. С-кого була подарована В. О-ко Л. Б.-кій, а остання згодом продала її своєму чоловікові, В. О.-ку, який перепродав зазначену квартиру Р. Т-ку. Суд, задовольняючи зустрічний позовом Р. Т-ко до ДПІ Московського району м. Києва про визнання його добросовісним набувачем спірного майна (квартири), обгрунтував своє рішення так: "спірне майно... не перейшло у власність держави, і її уповноваженими органами не було одержано свідоцтво про право власності на майно, а тому зазначена квартира не вибула з володіння держави поза її волею, оскільки до держави не переходила взагалі"2.

Очевидно, що за вирішення цієї справи суд не взяв до уваги особливості

Див.: Черепохин Б. Б. Зазначена праця. — С. 38 2 Див.: Решение Московского районного суда г. Києва от 26 сентября 2000 г. // Юридическая

практика. - 2000. - № 49. - С. 13.

Загальна характеристика спадкового права

583

спадкування громадою (державою) відумерлого майна. Оскільки законодавством держава позбавлена права відмови від прийняття відумерлої спадщини, остання стає державною власністю автоматично з дня відкриття спадщини. Неодержання уповноваженим державним органом свідоцтва про право держави на спадщину не може свідчити про відмову держави від спадщини.

Спадщина, що переходить до громади, обтяжується лише боргами спадкодавця. Тому громада не зобов'язана відшкодовувати витрати, що їх зазнали треті особи з догляду за спадкодавцем в період його хвороби, на поховання спадкодавця, а також витрат з охорони спадкового майна та з управління ним.

У нашому спадковому праві не існує будь-яких обмежень права громадянина стати спадкоємцем залежно від статі, віку, стану фізичного чи психічного здоров'я, від раси чи національності, не вимагається від спадкоємця бути повністю дієздатним.

Питання про можливість бути спадкоємцем для особи, яка не є громадянином України, — одне із спеціальних питань приватного міжнародного права.

Закон передбачає підстави (ст. 528 ЦК УРСР, ст. 1224 ЦК України) для позбавлення за певних умов окремих осіб — недостойних спадкоємців — права на спадщину. Обставини, що стали підставою для такого позбавлення, мають бути встановлені в судовому порядку. Так, не мають права спадкувати ні за законом, ні за заповітом особи, які навмисно позбавили життя спадкодавця або кого-небудь зі спадкоємців чи здійснили замах на їх життя. Здійснення спадкоємцем проти спадкодавця чи будь-кого зі спадкоємців протизаконних дій, що сприяли закликанню їх до спадщини, мають бути підтверджені вироком суду. Вироку суду ще донедавна було цілком достатньо для виключення засудженого з кола спадкоємців, додаткового рішення суду про позбавлення цієї особи права на спадщину не було потрібно. Але в новому ЦК це правило не застосовується до особи, яка вчинила такий замах, якщо спадкодавець, знаючи про це, все ж призначив її спадкоємцем за заповітом.

Не мають права спадкувати за законом батьки після дітей, щодо яких вони позбавлені батьківських прав і не були відновлені в цих правах на момент відкриття спадщини, а також батьки та повнолітні діти, які злісно ухилялися від виконання покладених на них законом обов'язків з утримання спадкодавця. Ці обставини мають бути підтверджені вироком суду чи матеріалами цивільних справ про стягнення аліментів, позбавлення батьківських прав. Злісне ухилення від сплати аліментів не є підставою для позбавлення права спадкування за заповітом, адже спадкодавець має право заповідати своє майно будь-якій особі.

Якщо до моменту відкриття спадщини батьки будуть відновлені в своїх правах, вони не будуть позбавлені права на спадщину.

Крім того, за новим ЦК не мають право на спадкування особи, які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт і цим сприяли виникненню права на спадкування у них самих чи в інших осіб або сприяли збільшенню їхньої частки у спадщині. Також не мають права на спадкування за законом одна після одної особи, шлюб між якими є недійсним або визнаний таким за рішенням суду. Якщо шлюб визнаний недійсним після смерті одного з подружжя, то за другим із подружжя, який його пережив і не знав та не міг знати про перешкоди до реєстрації шлюбу, суд може визнати право на спадкування частки того з подружжя, хто помер, у майні, яке було набуте ними за час цього шлюбу.

584