Глава 71

його поховання, відшкодування витрат з охорони спадщини тощо. Це борги, виникнення яких породжується смертю спадкодавця1. Отже, борги, які виникають у зв'язку зі смертю спадкодавця і породжуються нею, можна з повним правом віднести до пасиву спадщини, як такі, що виникають на підставі смерті спадкодавця та у зв'язку з тісною належністю їх до спадкової маси.

Спадковими правовідносинами опосередковуються відносини спадкового наступництва як в майнових, так і в особистих немайнових правах та обов'язках.

Предметом спадкового правонаступництва є не лише майнові, але й особисті немайнові права, тісно пов'язані з майновими (наприклад, особисті немайнові права авторів творів науки, літератури, мистецтва, винаходів, раціоналізаторських пропозицій тощо). У спадщину можуть також перейти і обов'язки, які мають особистий немайновий характер. Прикладом успадкування таких обов'язків може слугувати перехід до спадкоємців обов'язку щодо охорони недоторканності твору після смерті автора.

Слід зазначити, що незважаючи на те, що основну групу відносин, які переходять у спадщину, становлять майнові права, далеко не всі з них успадковуються. Так, не може бути предметом спадкового переходу обов'язки померлого повіреного за договором доручення, аліментні зобов'язання, право на одержання пенсії, соціальної допомоги (крім тих сум, які не доодержав спадкодавець за свого життя) та ін. У зв'язку з цим недоречно, на нашу думку, при визначенні відносин, які входять до предмета регулювання спадкового права, говорити про перехід у спадщину лише "деяких особистих немайнових прав"2.

III. Особливості спадкових правовідносин виявляються також за розгляду етапів їх розвитку, а також за аналізу їх елементів.

Спадкові правовідносини поділяються на два етапи.

Перший етап настає, коли відкривається спадщина і до прийняття спадщини закликається певне коло осіб. Ці особи іменуються спадкоємцями, але це не означає, що вони приймуть спадщину і в них виникне відповідне суб'єктивне право власності на певні об'єкти спадкового права. Такі відносини Б. С. Антимонов та К. А. Граве називають відносинами, які виникають у зв'язку з відкриттям спадщини*. На цьому етапі у спадкоємця виникає право на прийняття спадщини, зміст якого зводиться лише до можливості прийняти спадщину чи відмовитися від неї. За своєю юридичною природою це право належить до так званих пра-воутворюючих прав, тобто воно є підставою виникнення інших прав. Перший етап спадкових правовідносин закінчується в момент, коли спадкоємець або приймає рішення про прийняття спадщини, або відмовляється від неї.

Природно, що другий етап виникає, коли спадкоємець, безпосередньо реалі-зуючи своє право набути відповідних спадкових прав, приймає спадщину, що і зумовлює назву таких відносин — відносини, що виникають у зв'язку з прийняттям спадщини. Цей етап триває доти, поки повністю не визначиться доля

Див.: Серебровский В. Й. Очерки советского наследственного права. — М.: Издательство Академии наук СССР, 1953. - С. 210-211.

Див., напр.: Підопригора О. А., Боброва Д. В., Воронова Л. К. та ін. Цивільне право. — К: Вентурі, 1996. - ч. II. - С. 449.

Антимонов Б. С., Граве К. А. Зазначена праця. — С. 59.

Загальна характеристика спадкового права

577

спадкового майна (наприклад, виданий нотаріусом відповідний акт про прийняття спадщини).

Якщо ж спадкоємець відмовиться від прийняття спадщини, то він вибуває зі спадкових правовідносин.

Ці два етапи тісно пов'язані між собою: хто не має права прийняти спадщину, той і не може стати правонаступником суб'єктних прав та обов'язків спадкодавця.

Спадкові правовідносини виникають не за волею їх суб'єктів, підставою виникнення їх є факт, подія. Не завжди спадкодавець своїм волевиявленням може вплинути на зміст самих правовідносин. Так, у ст. 1241 ЦК України наведено коло спадкоємців, які мають право на одержання частки спадкового майна (обов'язкової частки) незалежно від того, яке розпорядження було зроблено заповідачем.

Важливим з правової точки зору є суб'єктний склад спадкових правовідносин: спадкодавець не є суб'єктом зазначених правовідносин, оскільки вони виникають тільки після його смерті (або після оголошення його померлим) і він сам безпосередньо не бере у них участі. Правда, його волевиявлення може бути відображено в заповіті, який разом з фактом відкриття спадщини та іншими фактами на підставі норм закону породжує спадкові правовідносини.

Логічним було б запитання, хто буде зобов'язаним суб'єктом у правовідносинах, які виникають у зв'язку з відкриттям спадщини? З цього приводу існують різні точки зору.

Питання про те, хто є суб'єктом права власності так званої лежачої спадщини (Ьегесіііаз ]а$еп5), тобто спадщини, щодо якої вже відбулося відкриття, але вона ще не прийнята, цікавило вчених ще за часів Римської імперії. Правова природа Ьегесіііаз іазепз розглядалася у ракурсі правової природи юридичної особи. Так, основоположник теорії уособлення Савіньї вважав, що ЬегесШаз ]азеп$ є майно ще невідомої особи, яка коли-небудь стане відомою. Ієрінг схильний до того, що поняття суб'єкта переходить у поняття об'єкта, тобто спадкова маса водночас є об'єктом і суб'єктом, що припустимо завдяки фікції. Останнім часом у літературі поширюється думка про те, що спадкове право належить до так званих прав без суб'єкта. Це виняток у юриспруденції, але краще констатувати факт, ніж запобігати фікції.

Цікавою з цього приводу є думка Б. С. Антимонова і К. А. Граве1. Вони вважають, що визначення зобов'язаного суб'єкта відбувається для кожного етапу спадкових правовідносин окремо.

Стосовно першого етапу зобов'язаними особами слід вважати всіх тих, хто може завадити спадкоємцю здійснити своє право на прийняття спадщини (наприклад, пошкодити чи знищити маДна, перешкодити спадкоємцю виявити свою волю прийняти спадщину і т. ін.). У деяких випадках закон зобов'язує до вчинення позитивних дій (наприклад, виконавець заповіту, призначений спадкодавцем, повинен повідомити спадкоємця про спадщину, яка відкрилась, тощо). Як бачимо, коло зобов'язаних суб'єктів не визначено, до нього може належати будь-яка особа, якої стосуватимуться правовідносини. Іншими словами, праву спадкоємця на прийняття спадщини кореспондується обов'язок кожного не чинити пе-

Антимонов Б. С., Граве К. А. Зазначена праця. — С. 59.

578