Глава 71

бути визнано, що зазначені особи померли одночасно і спадщина після кожної з них відкривається самостійно.

Посилання на те, що для придбання спадщини спадкоємець зобов'язаний її прийняти відповідно до Закону і тому особа, яка померла пізніше протягом тієї ж доби не може вважатися такою, що набула право на спадщину, не є переконливим, адже до цієї особи перейшла не спадщина, а лише право на її прийняття або відмови від неї. Це право, не будучи реалізованим такою особою, не втрачає свого змісту і переходить разом із сукупністю інших прав та обов'язків, які входять до складу спадкової маси, до її власних спадкоємців.

Визнання часом відкриття спадщини дня, а не моменту смерті спадкодавця призводить до значних помилок за розгляду судами України справ про спадкування, що своєю чергою тягне за собою істотне порушення прав ймовірних спадкоємців.

Підтвердженням цієї позиції може слугувати наступний приклад. У серпні 1991р. Б. С. пред'явила в інтересах доньки — Б. О. позов до Б. Д. і Т. (брата та сестри померлого прадіда) про визнання права власності на жилий будинок та інше майно і визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину. В обгрунтування своїх вимог позивачка посилалася на те, що 12 серпня 1990 р. загинули батько, дід і прадід її доньки, у зв'язку з чим відкрилася спадщина — жилий будинок та інше майно, що належало прадіду Б. Д.

Відмовляючи в задоволенні позовної заяви, Тернопільський міський суд, рішення якого підтримала в своїй ухвалі судова колегія у цивільних справах Тернопільського обласного суду, виходив з того, що оскільки батько і дід Б. О. померли в один день зі спадкодавцем — прадідом Б. О., вони не можуть бути визнані спадкоємцями. З цього випливає, що і правнука померлого не може бути закликана до спадкування.

Заступник Голови Верховного Суду України приніс протест на вказані рішення з вимогою їхнього скасування, обгрунтувавши це тим, що у разі смерті в один день прадіда, діда й батька право правнуки на спадщину виникає не через те, що воно перейшло до її батька, а за правом представлення (ч. 2 ст. 529 ЦК УРСР)1.

Дозволимо собі не погодитися з міркуваннями, викладеними у протесті Заступника Голови Верховного Суду України. На нашу думку, скасовуючи попередньо прийняті рішення, він не врахував роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, сформульовані в абзаці другому пункту 5 постанови "Про практику розгляду судами справ про спадкування" про те, що особи, які померли в один і той же день, не спадкують один після другого.

Згідно з фабулою справи, що розглядається, прадід, дід та батько Б. О. померли протягом однієї календарної доби. Виходячи з того, що дані особи позбавлені можливості спадкувати один після одного, спадщина відкрилася не один раз — після смерті прадіда, а тричі — після смерті прадіда, діда й батька Б. О. Тобто, наявні три окремі і незалежні випадки спадкового наступництва: майно кожного з померлих має перейти до їхніх власних спадкоємців.

Як видно з матеріалів справи, свідоцтво про право на спадщину після смерті

1 Див.: Постанова президії Тернопільського обласного суду від 3 березня 1992 р. // Практика судів України в цивільних справах (частина 2). Бюлетень законодавства і юридичної практики

України. — К: Юрінком, 1995.

Загальна характеристика спадкового права

593

прадіда було видано його брату та сестрі, імовірніше, як спадкоємцям за законом другої черги. Правнука померлого прадіда могла претендувати на спадщину за законом, усунувши при цьому вказаних осіб як спадкоємців наступної черги, лише в тому випадку, якщо на час відкриття спадщини (тобто на день смерті спадкодавця) вже не було б в живих її батька, який був би закликаний до спадкування після смерті свого діда (прадіда своєї доньки).

Оскільки батько Б. О. не може бути визнаний спадковим правонаступником свого діда через те, що він помер з ним в один день, тобто одночасно, до нього не могло перейти і право на прийняття спадщини. Отже, Б. О. виступає спадкоємицею лише свого батька, до складу спадщини якого не входить право на прийняття спадщини після смерті його діда (прадіда Б. О.).

Аналіз цієї справи дає підстави для дещо парадоксального висновку про те, що вирішення цього спору судами першої та касаційної інстанцій хоч і не відповідало інтересам позивачки через недосконалість спадкового законодавства, але було правильним. Навпаки, протест Заступника Голови Верховного Суду сприяє реалізації прав потенційної спадкоємиці, але не відповідає чинному законодавству.

Розглянутий казус є показовим прикладом того, як більш віддалені родичі померлого спадкодавця вправі на законних підставах одержати переваги при спадкуванні над особами, які перебувають у спорідненості з померлим по прямій лінії та входять до складу першої черги спадкоємців за законом.

Визначення часу відкриття спадщини як дня, а не моменту смерті спадкодавця призводить і до невиконання волі заповідача, яка згідно з законом має переваги над положеннями закону і обмежується лише інститутом обов'язкової частки у спадщині. Справа в тому, що за одночасної (в межах однієї календарної доби) смерті заповідача і особи, на користь якої складено заповіт, для останньої та її спадкоємців такий заповіт фактично анулюється, не маючи юридичної сили і не породжуючи юридичних наслідків.

Інакше виглядає справа з визначенням юридичної долі страхових сум у разі одночасної смерті страхувальника та вигодонабувача, визначеного в договорі страхування одержувачем такої суми. Оскільки право на одержання страхового відшкодування не належало спадкодавцю за життя і, таким чином, не є об'єктом спадкування, норми спадкового права про неможливість спадкування комморієн-тів один після одного не застосовуються і не усувають переходу права на одержання цих сум до спадкоємців застрахованого.

Так само розв'язувалася проблема спадкування у разі одночасного настання смерті спадкодавця та особи, на користь якої останнім було зроблено розпорядження про посмертну видачу банківського вкладу згідно з ЦК УРСР. Виходячи з того, що таке наступництво згідно зі ст. 564 ЦК УРСР не визнавалося спадковим, право на одержання вкладу з'являлося у померлого вигодонабувача та переходило до його власних спадкоємців.

Відповідь на питання про те, чи можливе звернення до суду з метою встановлення часу відкриття спадщини, також залежить від того, що визнавати часом відкриття спадщини. Якщо спадщина відкривається на день смерті спадкодавця, звертатися до суду недоцільно, оскільки проблем із встановленням календарної дати, як правило, не виникає. У разі, якщо відкриття спадщини — це момент (година та хвилина) смерті спадкодавця, то встановлення цього моменту є вельми важливим.

Показовою у цьому плані є справа, наведена в роботі Б. Антимонова та К. Граве.

594