§ 3. Зміст договору комісії

Обов'язки комісіонера. Договір комісії належить до двосторонніх договорів, тому права та обов'язки покладаються як на комісіонера, так і на комітента і мають взаємний характер.

Основним обов'язком комісіонером є обов'язок вчинити один або кілька угод в інтересах комітента (ст. 395 ЦК УРСР, ст. 1011 ЦК України). Комісіонер зобов'язаний вчиняти правочини на умовах, найбільш вигідних для комітента і від-• повідно до його вказівок. Якщо у договорі комісії таких вказівок немає, комісіонер зобов'язаний вчиняти правочин відповідно до звичаїв ділового обороту або вимог, що звичайно ставляться.

Така вимога про укладення комісіонером угод на найбільш вигідних для комітента умовах та відповідно до звичаїв ділового обороту та вимог, що звичайно ставляться, свідчить про те, що в якості комісіонера, як правило, виступає особа, яка професійно діє на тому чи іншому ринку, має відповідні знання та навички у тому виді діяльності, який йому доручається провести.

Якщо комісіонер вчинив правочин на умовах більш вигідних, ніж ті, що були визначені комітентом, додатково одержана винагорода належить комітентові

440

Глава 61

(ч. 2 ст. 1014 ЦК України). Новий ЦК України визначив це правило як імперативне, тоді як у ЦК УРСР (ст. 399) договором комісії дозволено визначати інше.

Відступ комісіонера від вказівок комітента допускається у тих самих випадках, що і при договорі доручення. Відповідно до ч. 1 ст. 1017 ЦК України (подібну норму містить і ст. 388, на яку посилається ст. 400 ЦК УРСР) комісіонер має право відступити від вказівок комітента, якщо цього вимагають інтереси комітента, і комісіонер не міг попередньо запитати комітента або не одержав у розумний строк відповіді на свій запит. У цьому разі комісіонер повинен повідомити комітента про допущені відступи від його вказівок як тільки це стане можливим. Частина 2 ст. 1017 ЦК України дозволяє комісіонеру, який є підприємцем, відступати від вказівок комітента без попереднього запиту про це, але з обов'язковим повідомленням комітента про допущені відступи. Така норма грунтується на презумпції положення, що комісіонер, який займається комісійною діяльністю як професійною, підприємницькою, повинен бути добре обізнаним (краще, ніж про це обізнаний сам комітент) про ті умови, які є найбільш вигідними для комітента та найкращим чином задовольнять його інтереси.

У той же час для комісіонера законом передбачені спеціальні невигідні майнові наслідки відступу від вказівок комітента. Залежно від характеру комісійного доручення можливі такі ситуації:

1) комісіонеру доручається продати майно комітента, і він продає майно за нижчою ціною, ніж визначено комітентом;

2) комісіонеру доручається купити майно для комітента, і він купує майно за ціною, вищою, ніж було призначено комітентом.

В першому випадку комісіонер зобов'язаний заплатити різницю між ціною, замовленою комітентом, та ціною продажу, якщо не доведе, що він не мав можливості продати майно за узгодженою ціною, а його продаж за нижчою ціною запобіг більшим збиткам (ч. 2 ст. 400 ЦК УРСР, ч. З ст. 1017 ЦК України). Тобто в такому разі комісіонер звільняється від компенсації різниці комітенту за наявності двох умов:

а) він не мав можливості продати майно за призначеною ціною (відсутність можливості може бути як об'єктивною (зміна кон'юнктури ринку), так і такою, що залежить від особи та дій комісіонера);

б) таке виконання доручення запобігло ще більшим збиткам, які міг би понести комітент.

У разі, якщо комісіонер був зобов'язаний запитати комітента про можливість відступу від його вказівок, він має також додатково довести, що не міг попередньо запитати комітента або одержати відповідь на свій запит у розумний строк.

Якщо комісіонер придбав майно за вищою ціною, ніж та, що була погоджена, закон покладає вирішення питання про покладення на комісіонера якихось невигідних наслідків на комітента. Відповідно до ч. З ст. 400 ЦК УРСР та ч. 4 ст. 1017 ЦК України комісіонер у такому випадку має право не прийняти куплене за вищою ціною майно, заявивши про це комісіонерові у розумний строк після отримання від нього повідомлення про купівлю. У разі якщо комітент у розумні строки прямо не заявить комісіонеру про своє небажання приймати покупку, вважається, що він прийняв таку покупку за ціною угоди, яка була вчинена комісіонером. Але якщо комісіонер при купівлі майна за свій рахунок заплатив різницю в ціні, комітент не має права відмовитися прийняти виконання договору (ч. З ст. 400 ЦК УРСР, ч. 5 ст. 1017 ЦК України). У даному випадку вважається,

Договір комісії

441

що комісіонер виконав доручення належним чином, і комітент отримує річ на умовах, визначених у договорі.

Комісіонер відповідає перед комітентом за втрату, нестачу або пошкодження майна комітента (ст. 403 ЦК УРСР, ч. 1 ст. 1021 ЦК України). Оскільки нормами ЦК, що регулюють відносини комісії, не передбачене спеціальне правило, на відносини комісіонера та комітента поширюються норми ст. 203 ЦК УРСР та ст. 623 ЦК України, якими передбачений принцип повного відшкодування збитків (і реальної шкоди, і упущеної вигоди). Договором або звичаями ділового обороту на комісіонера може бути покладений обов'язок застрахувати майно комітента за його рахунок. При цьому комісіонер несе відповідальність за втрату, нестачу або пошкодження майна, якщо не виконав покладеного на нього обов'язку.

Після вчинення угоди за дорученням комітента комісіонер повинен надати комітентові звіт та передати йому все одержане за угодою, яку він уклав (ст. 404 ЦК УРСР, ч. 1 ст. 1022 ЦК України). Законодавство не містить якихось окремих вимог щодо форми звіту, тому комісіонер може надати звіт як у письмовій формі, так і усно. У разі якщо комітент має заперечення щодо звіту комісіонера, він повинен повідомити його про це протягом одного місяця від дня отримання звіту. Якщо такі заперечення не надійдуть, звіт вважається прийнятим (ч. 2 ст. 404 ЦК УРСР, ч. 2 ст. 1022 ЦК України).

У разі невиконання третьою особою договору, укладеного комісіонером, останній зобов'язаний негайно повідомити про це комітента, зібрати та забезпечити необхідні докази (ч. З ст. 402 ЦК УРСР, ч. 4 ст. 1016 ЦК України). Оскільки комітент не є стороною в угоді, укладеній комісіонером та третьою особою, він має право вимагати від комісіонера уступки йому права вимоги до третьої особи.

За загальним правилом, комісіонер не відповідає перед комітентом за невиконання третьою особою договору (ст. 402 ЦК УРСР, ч. З ст. 1016 ЦК України). Таким чином, комісіонер відповідає лише за дійсність угоди, що укладається ним з третьою особою. Тобто якщо за якихось підстав угода буде визнана недійсною, комітент може пред'являти претензії комісіонеру. Проте законодавство передбачає два випадки, коли на комісіонера покладається відповідальність за невиконання зобов'язання третьою особою. По-перше, це відбувається, якщо комісіонер був необачним при виборі такої особи. ЦК УРСР не містить такої умови покладення на комісіонера відповідальності. Необачність комісіонера може виражатися в тому, що він уклав угоду з особою, стосовно якої порушено справу про банкрутство, або така особа має велику заборгованість перед бюджетом тощо. Іншим випадком покладення на комісіонера відповідальності за невиконання угоди третьою особою є так звана умова делькредере (ч. 2 ст. 402 ЦК УРСР, п. З ст. 1016 ЦК України). Делькредере — своєрідна умова про взяття комісіонером ' на себе поруки за виконання зобов'язання третьою особою. В цьому випадку в разі невиконання зобов'язання третьою особою комітент може пред'явити претензії як до комісіонера, так і до третьої особи. За таку поруку комісіонеру може встановлюватися додаткова винагорода (ч. 1 ст. 406 ЦК УРСР, ч. 2 ст. 1013 ЦК України).

Закон не містить вимоги щодо виконання договору комісії особисто комісіонером. Тому комісіонер може залучати до виконання третіх осіб, у тому числі і на підставі договорів субкомісії. За договором субкомісії комісіонер набуває всіх прав та обов'язків комітента щодо третьої особи (субкомісіонера) (ч. 1 ст. 1015

442