Глава 72

довому порядку буде доведено, що спадкоємець ухилявся від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. Такий спадкоємець, навіть якщо він має право на обов'язкову частку, може бути за рішенням суду взагалі усунений від права спадкування (частини 5, 6 ст. 1224 ЦК України).

По-четверте, новий ЦК містить правило про те, що будь-які обмеження та обтяження, встановлені у заповіті для спадкоємця, який має право на обов'язкову частку, дійсні лише щодо тієї частини спадщини, яка перевищує його обов'язкову частку (ч. З ст. 1241 ЦК України). Зміст викладеної норми дозволяє стверджувати про неможливість покладати будь-які обов'язки на зазначених осіб у межах обов'язкової частки, що, безумовно, ставить таких осіб у привілейоване становище порівняно з іншими спадкоємцями (наприклад, не можна обтяжувати їхню обов'язкову частку виконанням заповідального відказу, покладення).

По-п'яте, новий ЦК України чітко визначив склад майна, з якого вираховується обов'язкова частка. За змістом ч. 2 ст. 1241 ЦК України до цього майна належать предмети звичайної домашньої обстановки і вжитку, вартість заповідального відказу, встановленого на користь обов'язкового спадкоємця, а також вартість інших речей та майнових прав, які перейшли до такого спадкоємця. Безперечно, ця норма унеможливить подальші спори з цього приводу, зокрема, суперечки про те, чи слід враховувати вартість предметів домашньої обстановки при обрахуванні обов'язкової частки1.

Позбавлення спадщини. Однією з правомочностей заповідача є позбавлення ним права на спадкування кого-небудь з числа потенційних спадкоємців за законом. Частина 2 ст. 1235 ЦК України встановлює, що заповідач може позбавити спадщини спадкоємця або спадкоємців за законом без зазначення причин, тобто на свій власний розсуд. Як уже зазначалося, заповідач не може позбавити права спадкування особу, яка має право на обов'язкову частку в спадщині (ч. З ст. 1235 ЦК України).

Стаття 1235 ЦК України наділяє заповідача правом позбавити спадкування потенційних спадкоємців за законом, але при цьому чітко не зазначає, про яке позбавлення йдеться, — пряме, яке має місце у випадку безпосередньої вказівки у заповіті про неможливість певної особи спадкувати, чи непряме (побічне), коли заповідач залишає все своє майно певній особі, а інших потенційних спадкоємців просто оминає, не згадуючи в заповіті. Ймовірніше, закон в першу чергу переслідує мету надати право заповідачеві усунути спадкоємців від спадкування формальним способом, тобто шляхом прямої вказівки про це. Проте водночас, виходячи з принципу свободи заповіту, можна з впевненістю стверджувати, що заповідач вправі охоплювати своїми розпорядженнями усю спадщину і призначати спадкоємцями будь-яких осіб. У таких випадках заповідач також реалізує своє право на позбавлення спадщини.

Розподіл позбавлення спадщини на пряме і побічне має важливе практичне значення. Якщо в тексті заповіту безпосередньо вказується, що потенційний спадкоємець позбавляється спадщини, ця особа, за умови існування чинного заповіту на час відкриття спадщини, ніколи не одержить права вступити у спадкові правовід-

Див.: Цивільне право України: Підручник / За ред. О. В. Дзери та Н.С. Кузнєцової. — К, 2002. — Т. 2. - С. 621- 622.

Правове регулювання спадкових відносин

601

носини. В іншому випадку, якщо, наприклад, все майно було призначено єдиному спадкоємцеві першої черги, спадкоємець другої черги, не згаданий у тексті заповіту, все ж зберігає можливість одержати спадщину у тому випадку, коли спадкоємець, призначений заповітом, не прийме її або відмовиться від її прийняття.

Підпризначення спадкоємця. Одним з видів заповідальних розпоряджень може бути вказівка заповідача про призначення спадкоємця на випадок, якщо зазначений у заповіті спадкоємець помре до відкриття спадщини, не прийме її або відмовиться від її прийняття чи буде усунений від права спадкування, а також у разі відсутності або невиконання умов, визначених у заповіті з умовою (підпризначення спадкоємця — ст. 1244 ЦК України).

Наприклад, заповідач може зазначити, що він усе своє майно заповідає своєму батьку, а якщо останній помре до відкриття спадщині, право на спадщину одержить його син. Інший приклад. Заповідач обумовив виникнення у свого сина права на спадкування здобуттям ним протягом трьох років з часу відкриття спадщини наукового ступеня кандидата наук. На випадок невиконання його вказівок у зазначений строк він підпризначив спадкоємцем те підприємство, на якому він працював.

Підпризначеними можуть бути будь-які особи, що є учасниками цивільних правовідносин і, відповідно, виступають спадкоємцями згідно зі статтями 2, 1222 ЦК України.

На практиці неодмінно виникне питання, чи може заповідач підпризначити спадкоємця на випадок відпадіння першого підпризначеного спадкоємця. Оскільки ЦК України не передбачає прямої заборони щодо здійснення такого права заповідачем, слід припустити, що останній вправі підпризначати спадкоємців необмежену кількість разів.

Заповідальний відказ. Закон наділяє заповідача правом зробити в заповіті заповідальний відказ (статті 1237—1239 ЦК України). Сутність та особливість заповідального відказу, або легату, полягає в тому, що з усієї сукупності відносин зі спадкування конкретній особі або особам передається окреме право (у виключних випадках — певна сукупність прав, але ніколи — всі права), зміст якого є чітко визначеним. Це може бути надання права користування майном, передача грошової суми, прощення боргу за зобов'язанням тощо.

Відказоодержувачем може бути будь-який суб'єкт цивільних правовідносин. Не забороняється, щоб Відказоодержувачем був призначений спадкоємець.

Виконання відказу покладається на спадкоємця за заповітом згідно з волею спадкодавця. При цьому заповідальний відказ не матиме юридичної сили у разі, коли відказоодержувач помре до відкриття спадщини. У такому разі право, що складало зміст відказу, приєднується до спадщини та переходить до спадкоємців на загальних підставах.

Відказоодержувач набуває права вимагати виконання відказу від того спадкоємця, частка якого обтяжена відказом. Якщо такий спадкоємець відмовиться від спадщини, не прийме її або вибуде зі спадкових відносин іншим шляхом, обов'язок за заповідальним відказом переходить лише до інших спадкоємців за заповітом (ч. 4 ст. 1275 ЦК України). У разі відсутності спадкоємців за заповітом заповідальний відказ втрачає свою силу, оскільки закон не покладає обов'язку щодо виконання відказу на спадкоємців за законом або на територіальну громаду, до якої спадкове майно перейшло як відумерле.

За ЦК УРСР заповідальний відказ виконувався лише після повного задово-

602