§ 2. Підстави та правові наслідки

виникнення зобов'язань із дій, вчинених без відповідних повноважень

Статті 1158—1160 ЦК України дають можливість встановити юридичні факти, які породжують зобов'язання із вчинення дій в інтересах іншої особи без її доручення. По-перше, підставою виникнення розглядуваних зобов'язань є те, що дії в інтересах іншої особи (зацікавленої сторони) вчиняються за власною ініціативою особи, що вчиняє дії (діюча сторона), тобто за відсутності доручення або договору і будь-якої іншої вказівки зацікавленої сторони. Діюча сторона не має обов'язку чинити їх в силу закону. Зазначені статті не поширюються на опікунів. Останні діють в інтересах підопічних в силу норм ЦК України про опіку (Глава 6).

По-друге, дії в інтересах іншої особи породжують зобов'язання у разі, якщо вони вчиняються на користь зацікавленої особи, тобто, вони мають бути об'єктивно вигідними їй.

По-третє, діюча сторона повинна враховувати дійсні або вірогідні наміри зацікавленої особи. Тому, якщо обставини конкретного випадку дозволяють дійти висновку, що інша сторона не бажає вживати заходів з охорони своїх інтересів, то діюча сторона не повинна виступати проти її волі.

Підставою виникнення цього зобов'язання є також неможливість отримати згоду іншої особи. Наприклад, у разі тимчасової відсутності іншої особи чи втрати нею свідомості.

Підставою виникнення досліджуваного зобов'язання є усвідомлення діючою стороною спрямованості дій на користь іншої особи і відсутність мети виникнення будь-якого іншого зобов'язання. Розглядуване зобов'язання не виникає, якщо діюча особа бажала обдарувати іншу особу або надати їй безоплатну послугу.

Вищезазначене підводить до визначення зобов'язань із вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення: це недоговірне зобов'язання, яке виникає в силу добровільного, усвідомленого вчинення однією особою — діючою стороною — фактичних або юридичних дій на користь іншої особи — зацікавле-

558

Глава 69

ної сторони — і породжує її обов'язок відшкодувати діючій стороні необхідні витрати за понесену нею шкоду.

Відповідно до ст. 1161 ЦК України шкода завдана особі, яка без відповідних повноважень рятувала здоров'я та життя фізичної особи від реальної загрози для неї, відшкодовується державою у повному обсязі. Тобто зміст цього зобов'язання становить право потерпілого отримати відшкодування шкоди, якої він зазнав, а обов'язок держави — відшкодувати цю шкоду. У цьому разі держава відшкодовує шкоду, завдану як здоров'ю, життю потерпілого, так і його майну.

Дещо інший підхід закладено в нормах ЦК України щодо рятування майна. Так, відповідно до ст. 1162 ЦК України шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, яка без відповідних повноважень рятувала від реальної загрози майно іншої особи, яке має істотну цінність, відшкодовується державою у повному обсязі, а шкода, завдана майну особи за таких обставин відшкодовується власником (володільцем) цього майна з урахуванням його матеріального становища. При цьому розмір відшкодування потерпілому майнової шкоди не може перевищувати вартості майна, яке рятувалося.

Обсяг та порядок її відшкодування у вищезазначених випадках може визначатися з урахуванням відповідних положень глави 82 ЦК України.

Обов'язок відшкодування шкоди громадянинові при рятуванні майна виникає за таких підстав: а) наявність шкоди; б) спрямованість дій громадянина на рятування майна; в) реальність небезпеки, що загрожувала майну; г) причинний зв'язок між діями громадянина з рятування майна та шкодою, якої зазнав громадянин.

Шкода, якої зазнав громадянин при рятуванні майна, може виражатися у пошкодженні або знищенні належного йому майна, в повній або частковій втраті заробітку, спричиненою втратою або зменшенням працездатності, а також у витратах, зумовлених ушкодженням здоров'я (посилене харчування, протезування, сторонній догляд тощо).

У разі смерті громадянина шкода виражається у втраті засобів до життя непрацездатними особами, які перебували на утриманні померлого або мали право на таке утримання, а також у витратах на поховання. Рятування майна виявляється у тому, що громадянин вчиняє фактичні дії на відвернення небезпеки, що загрожувала майну (наприклад, зупиняє поїзд, чим запобігає аварії; повідомляє про загрозу небезпеки), або на її зменшення чи ліквідацію (бере участь у гасінні пожежі, знищує речі, що загрожували вибухом, тощо). Правове значення має у цьому випадку не вид дії громадянина, а її цілеспрямованість. Не має значення і та обставина, що громадянин за власною ініціативою чи на прохання інших осіб брав участь у рятуванні майна.

Обов'язок відшкодувати шкоду, якої зазнав громадянин при рятуванні її майна, виникає незалежно від наслідків рятування. Власне, цю обставину підкреслює і закон, вживаючи вираз "рятування", а не "врятування". Отже, вимога громадянина про відшкодування шкоди грунтується на факті виникнення у нього шкоди, а не на ефективності дії щодо відвернення небезпеки, яка загрожувала майну організації. Організація не може ухилятися від обов'язку відшкодувати шкоду, посилаючись на те, що остання значно переважає шкоду, яка була або могла бути відвернена.

Для виникнення відносин, які регулюються ст. 1162 ЦК України, необхідно,

Зобов'язання із дій, вчинених особою без відповідних повноважень

559

1

щоб дії громадянина щодо рятування були зумовлені небезпекою, яка загрожувала знищенню, втраті або пошкодженню майна організації. Небезпека може бути спричинена стихійним лихом (повінь, землетрус, ураган), злочинним зазіханням на майно (пограбування, крадіжка), а також діями працівників організації внаслідок неналежного виконання ними своїх службових (трудових) обов'язків.

Небезпека, що загрожує майну фізичної або юридичної особи, має бути реальною та наявною, об'єктивно існувати і фактично бути на момент вчинення дії з рятування. Наявність небезпеки потребує вчинення дій раптово, не чекаючи їх погодження з відповідними особами.

Для виникнення обов'язку відшкодувати шкоду необхідно, щоб між діями потерпілого з рятування і шкодою, якої він зазнав, був причинний зв'язок.

У цьому зобов'язанні немає заподіювача шкоди. Причиною шкоди потерпілого є його дії, якими він рятував майно. Організація зобов'язана відшкодувати шкоду, якщо вона виникла внаслідок дій потерпілого щодо рятування її майна.

Зобов'язання, що виникають внаслідок рятування майна, зовні подібні до зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди. І в першому, і в другому випадках йдеться про відшкодування шкоди. Однак між вказаними зобов'язаннями є істотна різниця. Зобов'язання із заподіяння шкоди виникають внаслідок вчинення заподіювачем правопорушення, тому покладення на нього обов'язку відшкодування є цивільною відповідальністю. У зобов'язаннях, що виникають внаслідок рятування майна, причиною шкоди є правомірні дії самого потерпілого, якими він свідомо наражає себе на небезпеку. Тому відшкодування шкоди за правилами ст. 1162 ЦК України не може кваліфікуватися як відповідальність.

Від розглянутих зобов'язань необхідно відмежовувати зобов'язання, що можуть виникати відповідно до положень ст. 1163 ЦК України, згідно з якими фізична особа, життю, здоров'ю або майну якої загрожує небезпека, а також юридична особа, майну якої загрожує небезпека, мають право вимагати її усунення від того, хто її створює. Тобто у цьому разі маються на увазі випадки очікуваної в майбутньому загрози, невжиття заходів щодо усунення якої відповідальною особою може спричинити для неї певні негативні правові наслідки.