Глава 57

І

І'

притаманними всім договорам, наприклад відмовою (рос. — отречением) кредитора від своїх прав, зарахуванням, давністю тощо.

На думку деяких авторів платіж проводиться кредитору, його законному правонаступнику або представникові. Платіж боргу не позикодавцю, а його кредитору не відповідає правовим засадам позики і не вважається погашенням боргу1.

Платіж проводиться особисто боржником, його правонаступником або представником. За боржника може заплатити третя, стороння особа, заінтересована в платежі, внаслідок особливого юридичного ставлення до боржника за цим зобов'язанням (наприклад, поручник або сукупний боржник); у цьому випадку платник сам стає на місце кредитора (зиЬгодаііо, раіептепі ауес зиЬгодаііоп, поі-чмепсіі^е Сеззіоп).

Платіж може бути також проведено сторонньою особою, прямо не заінтересованою у справі, без уповноваження боржника. Якщо він проведений з дарчим наміром, тоді платник не має права на відшкодування; де не видно дарчої мети, платіж визнається добровільною діяльністю у чужому інтересі.

При укладенні та виконанні договору позики можуть виникати ситуації, коли до виконання договору одна із сторін договору перестає існувати. Для юиридчних осіб це може бути ліквідація чи реорганізація, а для фізичних осіб — тільки смерть.

У випадку реорганізації юридичної особи особливих проблем не виникає — право вимоги як актив юридичної особи переходить до її правонаступників. При цьому строки повернення позики не змінюються порівняно з умовами, передбаченими в самому договорі позики. Інша ситуація має місце у випадку ліквідації позикодавця. Законом чітко не врегульовано, чи підлягає дія договору позики достроковому припиненню у разі ліквідації позикодавця за рішенням його власника. Тобто заперечення позичальника проти вимог ліквідаційної комісії про те, що строк повернення позики ще не настав, у принципі можуть бути певною мірою ефективними, але до моменту виключення ліквідованої юридичної особи з державного реєстру. З цього моменту договір вважається припиненим, бо відсутня одна із сторін позикового зобов'язання.

На відміну від ліквідації за рішенням власника, ліквідація позикодавця в результаті застосування процедури банкрутства може мати наслідком як повернення позики в передбачені договором строки, так і припинення дії договору позики. Відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", крім добровільного, повернення позики, допускаються такі процедури врегулювання відносин позичальника і позикодавця у разі порушення справи про банкрутство останнього: уступка вимоги і примусове стягнення боргу. Так, згідно з п. 12 ст. 17 наведеного Закону керуючий санацією може передати право вимоги підприємства-боржника на відкритих торгах, якщо це передбачено планом санації і на це є згода кредиторів. Право проводити ус-тупку вимоги, в тому числі через продаж вимоги на відкритих торгах, відповідно з п. 6 ст. ЗО Закону має право і ліквідатор підприємства-банкрута. Таким чином, умови договору, зберігатимуть силу для нового кредитора. Одночасно ліквідатор має право провести і стягнення суми позики, строк повернення якої ще не настав, — відповідно до п. 2 ст. 22 Закону тривалість ліквідаційної процедури (а відповідно і стягнення дебіторської заборгованості) не може перевищувати 12 місяців з дня

Беляков М. М. Вексель как важнейшее платежное средство. — М.: Трансферт, 1992. — С. 45.

Позика

355

винесення постанови господарського суду про визнання боржника банкрутом і оголошення ліквідаційної процедури. В деяких випадках ця тривалість може бути подовжена ще на 6 місяців.

У випадку смерті позичальника позикодавець повинен пред'явити свої вимоги до спадкоємців або виконавців заповіту померлого позичальника за місцем відкриття спадщини. Необхідно зазначити, що така вимога має бути пред'явлена в межах строків, встановлених спадковим правом, інакше вимоги позикодавця вважатимуться погашеними. Вимоги пред'являються незалежно від настання строку повернення позики, але у разі визнання їх будуть задоволені лише після настання такого строку, якщо спадкоємці, виконавець заповіту або зберігач спадкового майна не дадуть згоду на дострокове погашення позики. Крім того, важливими є положення ст. 556 ЦК УРСР, ст. 1282 ЦК України, за якими спадкоємці відповідатимуть за борги померлого тільки в межах дійсної вартості спадкового майна, яке перейшло до них. Якщо спадкоємців кілька, вони відповідають пропорційно отриманим ними спадковим часткам1.

Платіж боргу проводиться у визначеному договором позики місці. Якщо місце виконання не вказано, то за загальними засадами права та за змістом позикового зобов'язання боржник зобов'язаний провести платіж в місці перебування позикодавця, а у разі його відсутності або ж неможливості провести платіж самому позикодавцю або його повіреному платіж може бути представлено в депозит нотаріальної контори із залученням суду місця перебування позикодавця (так зване судове місце, іЬісІ).

Розглядаючи питання про строки виконання договору позики, необхідно зазначити, що істотною умовою договору позики вважається лише сума позики, у зв'язку з чим не обов'язковим є встановлення строку повернення позики. Законом не передбачається обов'язковість встановлення конкретного терміну повернення позики, що також не заперечується юридичною наукою. Договір позики може бути як строковим, так і безстроковим. Проте, щоб внести визначеність у відносини сторін, бажано включити в договір і умову про строк повернення позики. Але його відсутність не впливає на дійсність договору — якщо строк повернення позики не вказаний або визначений моментом витребування, то позикодавець має право вимагати, а позичальник має право повернути позику у будь-який час. Якщо обов'язок негайного виконання не випливає із закону або договору, боржник зобов'язаний повернути позику в 7-денний строк з моменту пред'явлення вимоги позикодавця (ст. 165 ЦК УРСР), а за новим ЦК (ст. 1049) — в 30-денний строк. Дозволяється і дострокове повернення позики, якщо інше не випливає із суті взаємовідносин сторін. Отже, відсутність у договорі посилання на конкретний термін зовсім не означає, що такий термін позикодавець не зможе встановити будь-коли на власний розсуд. Відповідно немає підстав відносити подібні безстрокові позики до матеріальної допомоги працівникам, що є об'єктом обкладання прибутковим податком2.

Виходячи із загальних положень ст. 163 ЦК УРСР, ст. 529 ЦК України, за

Логойда В. Предоставление денежньїх займеш юридическим лицом физическому лицу // Все о бухгалтерском учете. - 1999. - 27 декабря. - № 118 (421). - С. 28.

п

Тенькав С. Договір позики: цивільно-правові та податкові аспекти // Юридичний вісник України. - 2000. - 24-30 серпня. - С. 6.

356