Глава 72

вує попередній заповіт повністю або в тій частині, в якій він йому суперечить. Таке скасування відбувається автоматично, незалежно від того, чи є у тексті заповіту, складеного пізніше, пряма вказівка про те, що він скасовує попередній. Водночас новий заповіт не відновлює юридичну силу заповіту, який заповідач склав до попереднього.

У випадку, якщо новий заповіт, складений заповідачем, був визнаний недійсним, чинність попереднього заповіту за загальним правилом не відновлюється. Винятки мають місце у разі недійсності такого заповіту, що стала наслідком складання заповіту дієздатною особою, яка в момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (ст. 225 ЦК України) або у разі вчинення заповіту під впливом насильства (ст. 231 ЦК України).

Скасування заповіту або внесення до нього змін здійснюється заповідачем особисто за правилами, передбаченими для посвідчення заповітів (статті 1247, 1248 ЦК України).

Виконання заповіту. Реалізація права громадян на розпорядження своїм майном на випадок смерті шляхом складання заповіту значною мірою залежить і перебуває у нерозривному зв'язку з тими засобами та механізмами, за допомогою яких відбувається здійснення волевиявлення заповідача. Одним з таких засобів виступає інститут виконання заповіту, який надає спадкодавцеві можливість доручити певній особі (фізичній або юридичній) здійснення заповідальних розпоряджень у точній відповідності з його волею.

Виконання заповіту можна визначити як цивільне правовідношення, ініціатором якого виступає, як правило, заповідач, за яким на фізичну чи юридичну особу (виконавця заповіту) покладається обов'язок щодо здійснення цілого комплексу дій, спрямованих на реалізацію положень, що містяться у заповідальному розпорядженні.

Центральною фігурою в правовідношенні щодо виконання заповіту є сам виконавець. Новий ЦК України значно розширив суб'єктний склад виконавців заповіту, зарахувавши до нього усіх осіб, призначених самим заповідачем (ст. 1286), його спадкоємцями (ст. 1287) або нотаріусом (ст. 1288). Навпаки, ЦК УРСР 1963 р. дещо звужував це поняття, відносячи до виконавців виключно осіб, яким доручено виконання, та за умови, що вони не є спадкоємцями (ч. 2 ст. 546).

Незалежно від того, ким призначається виконавець заповіту, для надання юридичної сили такому призначенню необхідне одержання згоди самого виконавця. Зазначена згода повинна бути викладена письмово у формі відповідного напису безпосередню у тексті заповіту або додатку до заповіту. За новим ЦК України (ст. 1289) дача згоди є обов'язковою незалежно від того, кому доручається виконання заповідальних розпоряджень — спадкоємцеві, призначеному у заповіті, або сторонній особі. На відміну від цього правила, ст. 546 ЦК УРСР встановлювала, що згода вимагається лише від осіб, які не вказані в якості спадкоємців, в той час як виконавець з числа спадкоємців за заповітом міг бути призначений і без його згоди.

Оскільки за загальним правилом виконавець призначається заповідачем, його згода звичайно оформлюється до відкриття спадщини. Однак з огляду на те, що за новим законодавством виконавець може бути призначений також після відкриття спадщини, частина 3 ст. 1289 ЦК України передбачає, що виконавець може подати нотаріусу заяву про свою згоду і після відкриття спадщини. Очевидно, проте, що правило, встановлене у ч. З ст. 1289 ЦК України, розраховано лише на випадки призначення виконавця заповіту нотаріусом (ст. 1288 ЦК

Правове регулювання спадкових відносин

605

України), адже у разі призначення його за згодою спадкоємців про подання заяви до нотаріального органу ЦК України не згадує (ст. 1287).

Як і в будь-якому правовому відношенні, змістом правовідношення з виконання заповіту виступають права та обов'язки його суб'єктів. Характерною особливістю правового положення виконавця заповіту є те, що основний зміст правовідношення за його участю складають не його права, а обов'язки. Крім того, праву на прийняття спадщини, що належить особам, закликаним до спадкування (потенційним спадкоємцям), зазвичай відповідає пасивний обов'язок невизначеного кола осіб (усіх і кожного), зміст якого полягає, як правило, в утриманні від вчинення діянь, спрямованих на порушення їхніх спадкових прав. Навпаки, на виконавця заповіту покладаються обов'язки, які полягають у здійсненні активних дій.

Обов'язки виконавця заповіту можна умовно поділити на дві групи. До першої належать обов'язки щодо виконання дій, пов'язаних з передачею майна заповідача його спадкоємцям, а також виконання вказівок заповідача стосовно третіх осіб (кредиторів, відказоодержувачів). Ці обов'язки закріплені у частині першій ст. 1290 ЦК України ("Повноваження виконавця заповіту"). До них належать: 1) вжиття заходів щодо охорони спадкового майна; 2) вжиття заходів щодо повідомлення спадкоємців, відказоодержувачів, кредиторів про відкриття спадщини; 3) вимагання від боржників спадкодавця виконання ними своїх зобов'язань; 4) управління спадщиною; 5) забезпечення одержання кожним із спадкоємців частки спадщини, яка визначена у заповіті; 6) забезпечення одержання частки у спадщині особами, які мають право на обов'язкову частку в спадщині.

До другої групи обов'язків виконавця заповіту можна віднести забезпечення виконання самими спадкоємцями дій, до яких вони були зобов'язані заповітом (частина 2 ст. 1290 ЦК України). Необхідною умовою здійснення своїх повноважень виконавцем заповіту є одержання ним відповідного документу, який оформляється у нотаріальному порядку за місцем відкриття спадщини.

Основним обов'язком виконавця є виявлення спадкового майна і встановлення кола осіб, які мають право на спадщину за заповітом або успадковують за законом, якщо заповітом охоплено не усе майно, або є спадкоємці, які мають право на одержання обов'язкової частки (ст. 1241 ЦК України).

Поряд з цим на виконавця покладається обов'язок щодо вжиття заходів, спрямованих на повідомлення про відкриття спадщини тих спадкоємців, які через відсутність їх за місцем відкриття спадщини або з інших причин не знають про факт смерті спадкодавця, а також вчинення необхідних дій щодо охорони та управління спадковим майном до явки зазначених спадкоємців або до переходу спадщини до територіальної громади. Виконавець повідомляє про відкриття спадщини не лише спадкоємців, а й відказоодержувачів та кредиторів спадщини.

До виявлення спадкоємців виконавець заповіту здійснює охорону спадкового майна. Враховуючи той факт, що заходи з охорони спадщини не є виключною прерогативою виконавця заповіту і можуть здійснюватися також нотаріусом, органом місцевого самоврядування (частина 2 ст. 1283 ЦК України) або особою, яка управляє спадщиною (ст. 1285 ЦК України), новий ЦК України в ст. 1284 визначає особливості охорони спадкового майна виконавцем.

Зміст обов'язків виконавця заповіту залежить від того, ким він був призначений. За загальним правилом виконавець заповіту призначається особистим розпорядженням заповідача (ст. 1286 ЦК України). Якщо заповідач не призначив виконавця, у разі його відмови або усунення за ініціативою спадкоємців, виконавець

606