Глава 56

рішнього водного транспорту на прогулянкових та екскурсійних лініях, внутрішнього водного транспорту, внутрішньоміського сполучення і переправ, автомобільного та електротранспорту на міських маршрутах. Пасажири вважаються застрахованими з моменту оголошення посадки в повітряне, морське або річкове судно, в поїзд, автобус або інший транспортний засіб до моменту завершення поїздки.

Страхувальниками у цих зобов'язаннях є юридичні особи або громадяни — суб'єкти підприємницької діяльності, які володіють транспортними засобами чи експлуатують їх та уклали із страховиком договори страхування, а пасажири і водії є застрахованими особами. Проте страхування пасажирів відбувається за їх рахунок, бо у вартість квитка входить страховий збір. Страховими випадками у цьому виді страхування є: а) загибель або смерть застрахованого; б) травма застрахованого при встановленні йому інвалідності; в) тимчасова втрата працездатності внаслідок нещасного випадку на транспорті.

До недавнього часу обов'язкове особисте страхування проводилось і щодо певних категорій осіб (насамперед працівників державних установ), умови праці яких пов'язані з підвищеним ризиком для їх життя і здоров'я. Це стосувалося військовослужбовців і військовозобов'язаних, які призвані на збори; службових осіб державних податкових адміністрацій; суддів; працівників прокуратури тощо.

Відповідно до п. 10 розділу V "Прикінцеві положення" Закону України "Про страхування" (в редакції від 4 жовтня 2001 р.) має бути прийнятий закон, яким передбачається заміна обов'язкового державного страхування певних категорій осіб на безпосереднє здійснення потерпілим компенсаційної виплати з Державного бюджету України головними розпорядниками бюджетних коштів за цільовими платежами за місцем роботи потерпілого.

Глава 57 позика

§ 1. Еволюція позики

Формування ринкової економіки зумовлює пошук ефективних методів і правових інструментів організації товарно-грошового обміну, створення яких, в першу чергу, залежить від послідовного використання закономірностей і корисних властивостей приватноправових механізмів, серед яких чільне місце посідають цивільно-правові конструкції, основані на позикових відносинах.

Позика в римському праві стала однією з найпоширеніших підстав формування юридичних підвалин позикових відносин і вважалася різновидом кредиту. У приватному праві Стародавнього Риму позикові відносини регулювалися трьома видами договорів — звичайною позикою (тиїишп), морською позикою (Іоепиз паиіісит) і позичкою (ссуда, соттоаат.ит).

В римському праві позикою визнавався односторонній, реальний, безвідплатний або відплатний правочин, який містив у собі передачу власності на гроші або інші замінні речі (§епиз) від позикодавця позичальнику, який зобов'язувався повернути таку саму кількість речей того самого роду і якості (іапіипсіет).

Морська позика (іоепиз паиіісит, ресипіа ігаіесіїсіа, переправні гроші) виступала в римському праві особливим видом позики, внаслідок якої зобов'язання позичальника ставилося у залежність від щасливого результату плавання і як компенсація за такий ризик могли бути погоджені відсотки, з покладенням на кредитора ризику випадкової загибелі речі з моменту, коли корабель повинен був вийти в море, і знаходився (ризик) на ньому, поки боржник не допускав прострочення.

Позичка (соттосіаіит) виступала видом договору "передачі для споживання", за яким індивідуально-визначена річ (зресіез), неспоживана при її господарському використанні, безоплатно передавалася позичкодавцем у користування іншій особі — позичальнику для того, щоб останній скористався нею відповідно до її звичайного економічного призначення і після використання або у встановлений строк повернув.

При позичці, на відміну від позики, передавалося не право власності на річ, а лише просте матеральне утримання речі, без наміру залишити її собі.

У наступні історичні етапи розвитку правового регулювння позикових відносин продовжувалося активне використання і вдосконалення вироблених юристами Стародавнього Риму основних правових категорій, які обслуговували позикові відносини, з привнесенням у них особливостей, обумовлених потребами

330