Глава 44

обов'язку утримувати транспортний засіб. Проте це не означає, що на наймодав-ця не покладається обов'язок передавати транспортний засіб наймачеві у належному стані. На підставі загальних норм наймодавець повинен передати об'єкт найму наймачеві у стані, що відповідає умовам договору або призначенню майна;

2) нести витрати, пов'язані з використанням транспортного засобу, в тому числі зі сплатою податків та інших платежів. До таких витрат можуть належати витрати на найм екіпажу для керування транспортним засобом, витрати на зберігання транспортного засобу та підготовка його для використання; забезпечення транспортного засобу паливно-мастильними матеріалами тощо. Договором на наймача може бути покладений обов'язок страхування транспортного засобу, хоч, як правило, страхування здійснює наймодавець.

Наймач має право самостійно використовувати транспортний засіб у своїй діяльності та самостійно без згоди наймодавця укладати договори перевезення, а також інші договори відповідно до призначення транспортного засобу (ст. 800).

Відповідальність сторін договору найму транспортного засобу одна перед одною будується на загальних нормах договірного права. Так наймач зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані у зв'язку із втратою або пошкодженням транспортного засобу, якщо не доведе, що це сталося не з його вини (ст. 803). Відповідальність перед третіми особами за шкоду, заподіяну у зв'язку з використанням транспортного засобу, несе наймач як його володілець за нормами деліктного права.

ЦК України (ч. 2 ст. 798) допускає укладення договору найму транспортного засобу з екіпажем, який його обслуговує. ЦК не містить визначення такого договору. Виходячи із загальної теорії цивільного права під договором найму транспортного засобу з екіпажем треба розуміти договір, за яким наймодавець передає наймачеві транспортний засіб у тимчасове користування, а також надає наймачеві послуги з керування транспортним засобом та його технічної експлуатації.

Договір найму транспортного засобу з екіпажем поєднує в собі риси найму та надання послуг, оскільки наймодавець не лише передає наймачеві транспортний засіб у користування, а й надає йому послуги з керування та технічної експлуатації транспортного засобу. Мета договору — забезпечити орендареві можливість експлуатувати транспортний засіб, технічне обслуговування якого здійснює наймодавець, який, як правило, є спеціалізованою організацією. При цьому слід зазначити, що наймодавець транспортного засобу надає наймачеві послуги лише щодо технічної, а не комерційної експлуатації транспортного засобу. Наприклад, наймодавець відповідає за можливість експлуатації автомобіля та перевезення на ньому того чи іншого вантажу, але не відповідає за рентабельність такого перевезення.

За ст. 805 ЦК України управління та технічну експлуатацію транспортного засобу здійснює його екіпаж. Витрати на технічну експлуатацію (вартість запчастин, паливно-мастильних матеріалів тощо), як правило, покладаються на наймача. Проте не заборонено в договорі передбачити покладення цих витрат на наймодавця з включенням суми витрат в орендну плату.

Щодо витрат на утримання екіпажу, то вони покладаються на наймодавця, оскільки екіпаж транспортного засобу перебуває у трудових (або підрядних) відносинах саме з наймодавцем і при здаванні транспорту в найм не припиняє цих відносин. Таким чином, екіпаж транспортного засобу перебуває у так званому подвійному господарському підпорядкуванні. З одного боку, члени екіпажу є

Договір майнового найму (оренди)

133

працівниками наймодавця та підпорядковуються його правилам внутрішнього трудового розпорядку, з другого — вони повинні виконувати вказівки наймача стосовно комерційної експлуатації транспортного засобу (напряму перевезення тощо).

Екіпаж транспортного засобу зобов'язаний відмовитися від виконання розпоряджень наймача, якщо вони суперечать умовам договору найму, умовам використання транспортного засобу, а також якщо вони можуть бути небезпечними для екіпажу, транспортного засобу, прав інших осіб (ч. 2 ст. 805).

Склад екіпажу транспортного засобу та його кваліфікація мають бути обумовлені сторонами в договорі. Якщо в договорі сторони не визначили таких умов, діють вимоги, встановлені загальними умовами практики експлуатації транспортного засобу. Так, наприклад, водій автомобіля повинен мати посвідчення водія, навіть якщо умови про це немає в договорі. Крім того, сторони можуть передбачити наявність у нього досвіду роботи на такому транспортному засобі або досвіду транспортування вантажів на великі відстані тощо.

Законом можуть встановлюватися також інші особливості договору найму транспортного засобу з екіпажем. Так, наприклад, норми, присвячені найму судна з екіпажем (тайм-чартер), містяться у розділі VI Кодексу торговельного мореплавства України.

Лізинг. За договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі) (ст. 806 ЦК).

Лізинг як особливий вид підприємницької діяльності став відомий світовому бізнесу порівняно недавно — наприкінці 19 — на початку 20 ст. У колишньому Радянському Союзі з терміном "лізинг" познайомилися під час другої світової війни, коли у 1942—1945 роках поставка американської військової техніки відбувалася за проектом "Ьепі-іеазе". А саме як різновид підприємницької діяльності в Україні лізинг з'явився лише із започаткуванням ринкових відносин.

Протягом тривалого часу в українському законодавстві практично не було правових норм, які регулювали б лізингові відносини. Договір лізингу не входив до системи договорів ЦК УРСР 1963 р. Першим законодавчим актом, який взагалі містив термін "лізинг", був Закон України "Про банки та банківську діяльність" від 20 березня 1991 р., в якому зазначалося, що банки можуть виконувати, зокрема, таку банківську операцію, як придбання за власні кошти засобів виробництва для передачі їх в оренду (лізинг). Дещо далі пішов Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28 грудня 1994 р. (в редакції від 22 травня 1997 р.). В ньому вже було дано визначення таких термінів, як "лізингова (орендна) операція", "оперативний лізинг (оренда)", "фінансовий лізинг (оренда)" та "зворотний лізинг (оренда)". Однак у цьому законі звичайно не йшлося про регулювання питань саме договору лізингу. Нарешті 16 грудня 1997 р. Верховна Рада України прийняла Закон України "Про лізинг", який набрав чинності з 10 січня 1998 р. Цей закон дійсно можна назвати проривом у правовому регулюванні лізингу в Україні. Закон України "Про лізинг" вже містить положення щодо договору лізингу, і хоча він не дає визначення договору

134