Глава 57

дів тощо. Позикодавцем за такою позикою, як правило, виступає банк, який набуває право контролю за цільовим використанням позичених коштів. Позичальник у свою чергу зобов'язаний забезпечити позикодавцеві можливість такого контролю. Форми і межі контролю можуть бути визначені в договорі. Проте у будь-якому випадку контроль позикодавця не повинен виходити за межі отримання інформації про те, на що і в які строки була використана цільова позика.

У договорі може бути передбачено право позикодавця вимагати дострокового повернення суми позики у випадку невиконання позичальником умови договору позики про цільове використання суми позики.

За загальним правилом, договір позики в Україні є безоплатним. Це правило передбачає заборону процентів за грошовими та іншими зобов'язаннями, за винятком операцій кредитних установ та інших випадків, зазначених у законі (ст. 170 ЦК УРСР).

Не змінює безоплатності позики положення ч. 1 ст. 214 ЦК УРСР, за якою боржник зобов'язаний сплатити за час прострочення три проценти річних з простроченої суми, якщо законом чи договором не встановлений інший розмір процентів.

Зрозуміло, що наведені обмеження щодо нарахування процентів не відповідають нинішнім реаліям і стимулють невиконання зобов'язань позичальниками і приховування процентів під виглядом штрафних санкцій, різного роду форм забезпечення (застав тощо).

У більшості економічно розвинутих країн договір позики буває як сплатним (процентним), так і безоплатним.

Безоплатний договір позики, якщо він укладений як реальний, є одностороннім, оскільки позикодавець має тільки право вимагати від позикоотримувача повернення наданого в борг (у позику), а на позикоотримувачі лежить обов'язок повернути отримане від позикодавця. Якщо безоплатний договір позики укладений як консенсуальний, то він є двостороннім: обидві сторони мають і права, і несуть обов'язки. Позикодавець зобов'язаний надати вказані в договорі речі обумовленої кількості і якості. Він не зобов'язаний надавати обумовлене в договорі, якщо в нього з'явився сумнів, що позикоотримувач поверне борг, внаслідок погіршення в його господарстві і майні, яке настало вже після укладення договору. Разом з тим позикодавець має право вимагати повернення боргу.

Позикоотримувач зобов'язаний повернути основний борг, а за сплатним договором позики — заплатити ще і проценти, причому их сплата може бути передбачена договором, предметом якого є не лише гроші, а й інші рухомі речі.

Проценти, які нараховуються за грошовими позиками, встановлюються у договорі і законом. Шляхом обмеження розміру процентних ставок законодавство передбачає деякі заходи, спрямовані на боротьбу із лихварством.

Проценти вносяться з поверненням всієї суми боргу, а якщо позика надана на кілька років — то наприкінці кожного року — календарного або фінансового. Обов'язок платити проценти за цивільно-правовими угодами у позикоотримувача існує лише у випадку, передбаченому в договорі, а за торговельними угодами такий обов'язок презюмується (тобто передбачається).

Якщо в договорі не вказаний строк повернення, то борг має бути виплачений на вимогу позикодавця; при цьому законодавствами багатьох країн континентального права передбачається надання боржнику пільгового строку: шість місяців — у Швейцарії, від одного до трьох місяців, залежно від розміру боргу, — у

Позика

359

ФРН. В інших країнах, де спеціальний пільговий строк для договорів позики не встановлений, діють загальні норми цивільного права.

Наведені загальновизнані світові традиції щодо оплатності позики враховано при підготовці ЦК України. Відповідно до ст. 1048 ЦК України, якщо інше не передбачено законом або договором, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів на суму позики у розмірах і порядку, передбачених договором. Якщо у договорі немає умови про розмір процентів, їх розмір визнається на рівні облікової ставки Національного банку України на день сплати позичальником суми боргу або його відповідної частини.

Розмір договірних процентів, які встановлюються сторонами, законом не обмежено. Проте, вони не повинні бути надмірними. В цьому випадку договір може бути визнаний недійсним як укладений на вкрай невигідних для себе умовах внаслідок збігу тяжких обставин, з міркувань неприпустимості лихварства і боротьби з "кабальними" договорами. У разі відсутності іншої угоди проценти виплачуються щомісяця до дня повернення суми позики (ст.1048 ЦК України).

Виникає питання, чи може встановлюватися винагорода за договором позики не у вигляді процентів, а будь-яким іншим чином (наприклад, взамін звичайних процентів позичальник зобов'язується виконати певну роботу, надавати в борг будь-яку річ тощо)? Поставлене питання має бути вирішене негативно, бо ЦК України досить обережно ставиться до винагороди за позиковий капітал і не знає іншої винагороди, крім процентів. У зв'язку з цим у літературі слушно зазначалося, що інші способи зростання, особливо відпрацювання процентів особистою працею, мало піддаються контролю і легко могли б потягнути закабалювання певних (бідних) прошарків населення1.

ЦК України допускає можливість встановлення договору безоплатним. Зокрема, договір позики передбачається безпроцентним у випадках коли: договір укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує п'ятидесятикратного розміру неоподатковуваного доходу, що встановлений законом, і не пов'язаний зі здійсненням підприємницької діяльності хоч би однієї із сторін; за договором позичальникові передаються речі, визначені родовими ознаками.

Крім того, ЦК України передбачає встановлення підвищеної відповідальності позичальника за порушення свого зобов'язання з повернення позики у строк, встановлений законом або договором. Так, якщо інше не передбачено законом або договором, у разі прострочення повернення суми позики на цю суму підлягають сплаті боржником проценти за користування чужими коштами, розмір яких встановлюється іншими нормативними актами.

В ЦК УРСР не визначено порядок і строки повернення позики. За відсутності в договорі позики умов про строк і порядок повернення суми позики мають застосовуватися загальні правила, встановлені цивільним законодавством. Тому згідно зі ст. 161 ЦК УРСР у разі коли строк повернення договором не встановлений або визначений моментом витребування, сума позики має бути повернута позичальником протягом семи днів з дня пред'явлення вимоги позикодавцем.

Краснокутскш В. А., Кляцкин М. Г., Рьтдзюнский Г. Д. Практика договоров: Руководство к составлению договоров й сделок по действующему законодательству с примерами й образцами. — М.: Юрид. изд-во Наркомюста Р.С.Ф.С.Р., 1925. - С. 22.

360