Глава 57

відповідає умовам дійсності, причому така презумпція не допускає суперечностей. Лише в тих випадках, коли має місце кримінально-карне діяння, цивільне законодавство не ставить ніяких обмежень стосовно способів оспорювання позики, зокрема допускаються покарання свідків.

Оспорювання договору позики за безгрошевістю, в першу чергу, захищає інтереси позичальника-боржника. Можливий все ж таки випадок, коли безгрошевість позики загрожує не позичальнику-боржнику, а третім особам. Саме договір позики укладається іноді без реальної передачі валюти за згодою сторін, з метою штучного збільшення загальної суми боргів позичальника і відповідного зменшення задоволення претензій справжніх кредиторів (так звані дуті зобов'язання, позика на шкоду конкурсу); наприклад, актив майна позичальника дорівнює 100 тис. грн., пасив — 200 тис. грн., отже при розрахунках кредитори могли б отримати по 50 коп. за гривню. Позичальник видає ще на 100 тис. грн. дутих векселів чи розписок договорів позики і тим знижує вдвічі суму, яку могли б отримати в конкурсі справжні кредитори1.

В юридичній літературі зазначається, що в ЦК УРСР і ЦК РРФСР 1922 р. була аналогічна стаття, яка визначала правила оспорювання договору позики за безгрошевістю, перераховуючи предмет договору позики, який фактично не був отриманий від позикодавця, крім речей і грошей, згадується також їх майновий еквівалент, посилаючись при цьому на статтю, яка визначала можливість заміни будь-якого боргу, що виникає з різних зобов'язань на позикові зобов'язання2. Йшлося про ті випадки, коли були отримані не самі гроші чи речі, а майновий еквівалент речей чи грошей, тобто в формі договору позики було перетворено борг який виник з іншого зобов'язання (купівлі-продажу, найму майна тощо), а підстав для цього в дійсності не було, і позику можна оспорити як неукладену угоду.

За загальними правилами чинного цивільного законодавства, подібні позики повинні визнаватися недійсними. Питання про безвалютність вирішує суд, причому він повинен точно встановити наявність обставин, які цілком виключають можливість передачі встановленої суми. При розгляді спору про безвалютність договору позики на заінтересованій особі лежить тягар доказування факту невалютності, що має підтверджуватися доказами, всебічно оціненими судом.

В разі ненадання достовірних доказів безвалютності позикового зобов'язання і підтвердження факту надання позики позичальником суд відмовляє в задоволенні позовних вимог про визнання позики безвалютною з урахуванням фактичних обставин справи.

Цивільне законодавство визнає можливим оспорювання будь-яких позикових зобов'язань як усних, так і письмових і нотаріальних. Проте, в тих випадках, коли договір позики має бути вчинений у письмовій формі, оспорювання його шляхом свідчень свідків не допускається, за винятком випадків кримінальне переслідуваних діянь.

Необхідно зупинитися на особливості розв'язання спорів про безгрошевість позик у вигляді виданих векселів.

Спори про безгрошевість векселів підлягають розв'язанню не на підставі ци-

1 Новицкий Й. Б. Заем. - М., 1925. - С. 22.

п

Новицкий Й. Б. Зазнач, праця. — С. 27.

Позика

363

вільного законодавства, а на підставі правил вексельного законодавства (Єдино-образного вексельного закону тощо).

У зв'язку з правилами про безвалютність виділяють дві основні групи випадків такої підстави недійсності позики, до яких належать: видача позикових зобов'язань в обхід законів про спадкування і дарування позикових зобов'язань.

Оскільки чинне законодавство визначає певне коло осіб, які закликаються до спадкування, можливі випадки видачі спадкодавцем безгрошових позикових зобов'язань, що мають на меті обійти зазначені закони. Такі зобов'язання мають визнаватися недійсними за правилами ЦК про недійсність правочинів (угод).

Питання про визнання недійсним позикового зобов'язання, виданого у вигляді дару, випливає з особливостей духу сучасного законодавства, яке враховує безоплатний характер договору дарування. Цивільне законодавство дозволяє виражати у формі позики тільки борг, який виникає з певних зобов'язань, до яких дарування не належить.

В практиці свого часу ставилося питання про те, чи повинні користуватися судовим захистом претензії, які виникають з будь-якої гри, договору парі, укладеного на кінських перегонах або скачках.

Враховуючи відсутність у чинному законодавстві різного роду посилань на соціально-господарське призначення суб'єктивних прав, що було характерно досить довгий час для радянського права, немає правових підстав для відмови у правовому захисті подібних зобов'язань з ідеологічних міркувань за новим цивільним законодавством.

Наведені міркування дають підставу для висновку про те, що позикові і інші угоди, пов'язані з грою на інтерес (карти, біліард, казіно, парі на кінських перегонах і скачках тощо), повинні користуватися судовим захистом.

Відповідальність, забезпечення виконання і припинення договору позики. Обов'язковою складовою правової характеристики договору позики є аналіз відповідальності за невиконання позикового зобов'язання, на яке поширюються загальні положення про відповідальність за невиконання грошового зобов'язання.

Правові засади визначення умов виконання позикового зобов'язання визначені цивільним законодавством.

Відповідно до ст. 374 ЦК УРСР позичальник зобов'язаний повернути позикодавцю таку саму суму грошей або рівну кількість речей того самого роду і якості не пізніше строків, визначених договором позики або законом.

У разі прострочення повернення боргу позичальник несе відповідальність за неналежне виконання грошового зобов'язання.

Згідно зі ст. 214 ЦК УРСР позичальник-боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, сплачує суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлено інший розмір процентів.

Таким чином, нормами цивільного законодавства передбачено стягенння інфляційних збитків, яких неминуче зазнає позикодавець внаслідок скільки-небудь тривалого прострочення боржника у виконанні покладеного на нього обов'язку щодо сплати грошей. Іншими словами, знецінення грошей внаслідок протиправної поведінки позичальника-боржника в законодавчому порядку визнається одним з конкретних виявів позитивної шкоди або реальних збитків, що рівнозначні втратам або пошкодженню іншого майна позикодавця.

364