Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
цивільне Дзера 2004.doc
Скачиваний:
6
Добавлен:
31.08.2019
Размер:
4.6 Mб
Скачать

Глава 37

лягає консенсуальність договору купівлі-продажу нерухомості. У той же час сторони не можуть на власний розсуд визначити момент виникнення права власності за договором, оскільки це питання врегульовано імперативною нормою закону.

Російські вчені радянського періоду вважали, що договір купівлі-продажу нерухомості, окрім нотаріального посвідчення, потребує також обов'язкової державної реєстрації, і лише після її проведення вступає в силу1. Така позиція авторів зумовлювалась передусім змістом ряду цивільних кодексів деяких союзних республік СРСР, де передбачалося, що нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу жилого будинку є недійсним, якщо не був зареєстрований у державних органах .

Зміст ст. 640 нового ЦК України свідчить про те, що законодавець вирішив приєднатися до позиції прихильників запровадження обов'язкової державної реєстрації правочинів з нерухомим майном і зазначив, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації — з моменту державної реєстрації.

На нашу думку, вимога законодавця щодо обов'язкової державної реєстрації договорів купівлі-продажу нерухомості зумовлена передусім необхідністю належного захисту законних прав та інтересів учасників цивільного обігу.

Вдалою та виправданою є позиція законодавця щодо наслідків відсутності державної реєстрації договорів купівлі-продажу нерухомості. Відповідно до змісту статей 210 і 640 ЦК України правочин (договір) вважається вчиненим (укладеним) з моменту державної реєстрації. Враховуючи ту обставину, що реєстрація договору та перехід права власності до набувача, виходячи зі змісту ст. 334 ЦК України, співпадають за часом проведення, момент виникнення права власності у набувача співпадає з моментом вчинення правочину (укладення договору), який є правовою підставою для такого виникнення. Приурочення моменту переходу права власності на предмет договору купівлі-продажу нерухомості до моменту вчинення самого договору має ряд переваг. У випадках, коли момент переходу права власності до набувача та момент вчинення правочину не збігаються, виникає ряд проблемних питань, що потребують ефективного вирішення. Так, укладення договору продажу нерухомості шляхом складання єдиного письмового документа та його нотаріального посвідчення робить його обов'язковим лише для продавця та покупця (але не для третіх осіб!). З моменту нотаріального посвідчення і до моменту державної реєстрації переходу права власності на нерухоме майно статус покупця за договором має невизначений характер. З одного боку, він набуває права титульного (фактичного) власника переданої йому за договором нерухомості, з іншого боку, право власності на предмет договору с1е-}иге зберігається за продавцем. У зв'язку з цим виникає ряд гострих питань, наприклад, чи має право покупець, який став власником нерухомого майна в результаті виконання продавцем зобов'язань, що випливають з договору продажу

Брауде Й. Л. Переход права собственности на строение // Сов. гос-во й право. — 1946. — № 7. — С. 63; Маслов В. Ф. Право личной собственности на жилой дом в городе й рабочем поселке. — М., 1954. — С. 60; Иоффе О. С. Советское гражданское право: Отдельньїе видн обязательств: Курс лекций. - Л., 1961. -Т. 2. - С. 26.

п

Зобов'язальне право: теорія і практика: Навч. посібник / За ред. О. В. Дзери. — К., 1998. — С. 160.

Купівля-продаж

53

нерухомості, але до моменту державної реєстрації переходу до нього права власності, відчужувати об'єкт нерухомості? Чи має право робити аналогічні дії продавець? Чи мають право кредитори продавця або покупця звернути стягнення на нерухоме майно у період з моменту укладення договору і до моменту реєстрації переходу прав на нерухоме майно? Невідомо також, хто у даний проміжок часу визнаватиметься належним позивачем у випадку виникнення необхідності у застосуванні речово-правових засобів порушеного права власності.

Всі ці питання не можуть виникнути, якщо момент укладення договору ку-півлі-продажу нерухомості співпадає з моментом переходу права власності на нерухоме майно за ним.

Порядок державної реєстрації права власності на нерухоме майно у даний час регламентується Тимчасовим положенням про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно (далі — Тимчасове положення), затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 р. №7/5. Відповідно до цього наказу Тимчасове положення прийнято з метою належного забезпечення захисту права власності на нерухоме майно фізичних та юридичних осіб до прийняття та набрання чинності законом України про державну реєстрацію прав на об'єкти нерухомого майна.

Реєстрацію прав володіння, обмежених прав на чужі речі, права застави нерухомості Тимчасовим положенням не передбачено.

Відповідно до ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Тобто тут мається на увазі також державна реєстрація правочинів щодо нерухомих речей. За цією статтею порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом. Однак такий законопроект поки що перебуває на розгляді Верховної Ради України. Тому державна реєстрація та органи, що її вчиняють, визначаються нормативно-правовими актами.

На виконання Указу Президента України від 17 лютого 2003 року „Про заходи щодо створення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру" Міністерство юстиції України спільним з іншими відомствами наказом від 26 лютого 2003 р. встановило, що: а) реєстрація земельних ділянок та прав на них здійснюється у складі державного реєстру земель, а функції Адміністратора Державного реєстру земель має виконувати Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах; б) реєстрація об'єктів нерухомого майна та прав на них здійснюється у Реєстрі прав власності на нерухоме майно згідно з Тимчасовим положенням про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, функції Адміністратора Реєстру прав власності на нерухоме майно здійснюється державним підприємством „Інформаційний центр" Мінюсту України, а функції реєстратора — органами БТІ.

Постановою Кабінету Міністрів України „Про створення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру" від 17 липня 2003 р. №1088 підтримано такий порядок державної реєстрації до моменту створення (до 1 січня 2005 р.) Державного реєстру прав на землю та нерухоме майно, а також встановлено, що після його створення державна реєстрація земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них мають проводитись виключно Центром державного земельного кадастру при Державному комітеті по земельних ресурсах. Однак з прийняттям

54