Глава 72

Ч)

лення вимог кредиторів спадщини (ч. З ст. 556). Оскільки новий ЦК України у ст. 1282, яка присвячена врегулюванню обов'язків спадкоємців перед кредиторами, не надає жодної переваги щодо черговості задоволення вимог кредиторів і від-казоодержувачів спадщини, на перший погляд можна було б припустити, що вони задовольняються на рівних умовах. Однак аналіз змісту ч. З ст. 1238 ЦК України дозволяє стверджувати, що зобов'язання перед легатаріями задовольняються після погашення вимог кредиторів спадщини. Ця норма встановлює обов'язок спадкоємця з виконання легату лише в межах реальної вартості майна, яке перейшло до нього, з вирахуванням частки боргів спадкодавця, що припадають на це майно. Під терміном "борги", ймовірно, розуміються зобов'язання перед кредиторами, не виконані спадкодавцем.

ЦК України окремо виділяє такий вид заповідальних відказів, як покладення на спадкоємця обов'язку щодо надання легатарієві права користування житловим приміщенням, яке є об'єктом спадкування (ч. 2 ст. 1238 ЦК України). Це право надається саме відказоодержувачеві, нерозривно пов'язане з його особою, а тому воно не поширюється на членів його сім'ї, якщо інше прямо не передбачено в заповіті, та не переходить до спадкоємців відказоодержувача.

Цікавим, як з теоретичної, так і з практичної точки зору, уявляється розгляд ще кількох питань, пов'язаних з функціонуванням інституту заповідального відказу. Зокрема, спірним є твердження деяких авторів (Д.П. Батмана1, М.В. Гор-дона2, В.К. Дронікова3, В.І. Серебровського4) про те, що предметом заповідального відказу може бути покладення на спадкоємця обов'язку надати відказоодержувачеві довічне утримання. Цілком можливим є настання такої ситуації, коли легат може бути виконаний у сумі, що перевищує спадкову частку спадкоємця. Тому, виходячи з практичних міркувань, у заповіті необхідно вказувати розмір грошових сум (вартість іншого майна), які підлягають виплаті легатарієві з метою його утримання, а також строк, протягом якого здійснюється таке утримання.

Немає єдності і в позиціях щодо можливості підпризначення відказоодержувача5. Ми вважаємо правильною думку тих цивілістів, які визнають таку можливість, виходячи з аналогії права субституції (підпризначення) спадкоємця. Інше вирішення цього питання призведе до звуження свободи заповідальних розпоряджень.

Покладення. Близькою до заповідальних відказів є правова природа покладення (ч. 2 ст. 1240 ЦК України). Як і відказ, покладення є одним із розпоряджень заповідача, яким у спадкоємця встановлюється обов'язок з виконання певних дій на користь третьої особи.

Покладення є одним із розпоряджень заповідача, яким у спадкоємця встановлюється обов'язок з виконання дій, спрямованих на здійснення загальнокорисної

І

Ватман Д. П. Завещательннй отказ // Советская юстиция. — 1970. — № 18. — С. 24.

2 Гордон М. В. Наследование по закону й по завещанию. — М.: Юридическая литература, 1967. - С. 59.

3 Дроников В. К. Наследственное право Украинской ССР. — С. 92. Серебровский В. Й. Очерки... — С. 136.

Порів.: Дроников В. К. Наследственное право Украинской ССР. — К.: Вища школа, 1974, — С. 92; Серебровский В. Й. Очерки... — С. 140; Антимонов Б. С., Граве К. А. Зазнач, праця. — С. 170; Ватман Д. П. Зазначена праця. — С. 23.

Правове регулювання спадкових відносин

603

мети. Наприклад, заповідач, залишаючи спадкоємцеві зібрану ним рідкісну колекцію картин, монет і т. ін., покладає на нього обов'язок надавати всім бажаючим у певні дні та години можливість для ознайомлення з ними; відомий композитор, призначаючи спадкоємцем консерваторію і передаючи останній предмети, пов'язані з його професійною діяльністю, зобов'язує останню влаштувати в його будинку музей; вчений разом із призначенням спадкоємцем навчального закладу, в якому він працював, покладає на нього зобов'язання надавати у користування студентам цього закладу створені ним електронні пристрої для проведення наукових досліджень; письменник дає спадкоємцеві вказівку передати зібрані ним літературні матеріали державі з метою подальшого створення на їх основі бібліотеки для дітей та юнацтва.

Наведені приклади свідчать, що покладення може полягати у наданні не тільки немайнових, але й майнових прав. Тому слід визнати спірною позицію проф. В.І. Се-ребровського про те, що покладення полягає лише в діях, що не мають майнової вигоди1. Порівнюючи легати та покладення, більш правильно було б зазначити, що покладення, на відміну від заповідального відказу, яким у певної особи завжди встановлюється майнове право, може мати і немайновий характер.

Основна відмінність між легатом та покладенням полягає в меті застосування — якщо перший завжди спрямований на виникнення майнової вигоди у конкретної особи, то покладення, як правило, зумовлює виникнення права вимоги у невизначеного наперед кола осіб. Уповноваженими особами при покладанні можуть бути як чітко визначений суб'єкт (наведений вище четвертий приклад) або певна соціальна група (третій приклад), так і у надзвичайно широке коло осіб (перший та другий приклади).

При покладенні, як і при відказі, між спадкодавцем та уповноваженими на одержання права особами складаються сингулярні цивільні правовідносини, опосередковані наявністю спадкоємця за заповітом та фактом вираження ним волі, спрямованої на прийняття спадщини. Між спадкоємцем за заповітом, на якого покладений відповідний обов'язок, та особами, які мають право вимагати виконання на їх користь дій відповідного змісту, складаються зобов'язальні відносини, в яких перший виступає боржником, а останні — кредиторами2.

Скасування та зміна заповіту. Заповідач має право в будь-який час змінити або скасувати зроблений ним заповіт (ст. 1254 ЦК України). З цією метою він звертається із заявою відповідного змісту до нотаріуса або до відповідної посадової особи органу місцевого самоврядування, яка здійснює нотаріальні дії.

Змінити або скасувати раніше складений заповіт можна й іншим шляхом — шляхом вчинення нового заповіту. Заповіт, який було складено пізніше, скасо-

. Див.: Серебровский В.И. Наследственное право. — М.: Московский большевик. — 1948. — С. 39.

2 Не зовсім вдалою слід визнати позицію Д. Батмана, який вважає, що покладання, на відміну від легату, не встановлює зобов'язальних правовідносин між спадкоємцем та конкретною особою, а "лише зобов'язує спадкоємця використовувати одержане ним майно для досягнення загальнокорисної мети". (Ватман Д. Завещательньш отказ // Советская юстиция. — 1970. — № 18. — С. 24). Дійсно, уповноважений суб'єкт у правовідношенні, що виникло, визначально невідомий. Проте це зовсім не означає, що він взагалі відсутній, — цей суб'єкт існує, але з огляду на надзвичайно широке коло потенційних кредиторів у зобов'язанні, яке виникає з покладання, не можна наперед визначити, яка конкретно особа або сукупність осіб виявиться ним. "Досягнення загальнокорисної мети" в кінцевому підсумку направлене на задоволення потреб та інтересів окремих осіб і не може саме по собі вважатися виправданням відсутності у відносинах, що розглядаються, уповноваженого суб'єкта.

604