Глава 59

ЬІГ

І

§

11;

ках відпочинку, пансіонатах, санаторіях та інших організаціях, у приміщеннях яких особа тимчасово проживає.

У перерахованих випадках сторони перебувають у зобов'язальних відносинах з надання послуг (наприклад, послуг з санаторно-курортного лікування), а зали-шешга мадгаа ^ зданачених. щшшценнях є юридичним фактом, що тягне за собою встановлення додаткового обов'язку з його зберігання.

Підстави виникнення зобов'язань зберігання в організаціях, зазначених у ст. 420 ЦК УРСР, статті 973, 975 ЦК України, можуть бути різними. Якщо громадянин прибув у санаторій, готель і здав свої речі до камери схову, гардероба, отримавши жетон або номер, то підставою, що породжує даний вид відносин, є договір схову. Якщо верхній одяг і головні убори відвідувачі здають до гардероба установи, їм видається жетон. Відповідальність за збереження у роздягальному відділі і гардеробі одягу, взуття, що належать відвідувачам, несе установа (організація), якій належить такий відділ, гардероб. Цінні речі, документи та гроші здають до камери схову цінностей, а там, де її немає, за збереження цінних речей, документів, грошей, що не здані відвідувачами на зберігання, власник чи орган, уповноважений управляти майном, відповідальності не несе1.

Коли речі громадянина перебувають у приміщенні (номері готелю) або залишаються в передбачених для цього місцях без особливої здачі на зберігання, зобов'язання зі схоронності речей все одно виникає, але не з договору схову, а з договору про надання місця у готелі, гуртожитку тощо. Такого підходу дотримується і судова практика. В постанові Пленуму Верховного Суду України "Про застосування у судовій практиці деяких норм законодавства, яким регулюються відносини з побутового обслуговування населення" від 6 липня 1979 р. № 4 (втратила чинність), було зазначено, що готелі, будинки відпочинку, санаторії, гуртожитки і тому подібні організації відповідають за збереження майна громадян, яке перебуває у відведених їм приміщеннях, і в тих випадках, коли це майно, крім грошей та коштовностей, не було спеціально прийнято від громадян на зберігання.

Коли особа вступає у відносини за договором на санаторно-курортне лікування, надання місць у готелях, то згідно із законом між нею і цими організаціями встановлюються відносини зі зберігання цього майна, хоч воно, крім грошей і коштовностей, і не було спеціально здано на зберігання.

Надання такого роду послуг цими організаціями неможливе без здійснення допоміжної функції — охорони речей громадян. Поклажодавцями тут можуть бути лише фізичні особи. Звичайно, предметом даних зобов'язань є послуги, а об'єктом — речі громадян, тобто індивідуально-визначене майно особистого користування. Гроші та коштовності стають такими об'єктами лише при укладенні окремого договору схову з цими організаціями.

Суб'єктом даних зобов'язань на стороні охоронців можуть виступати й організації, для яких схов не є жодною з цілей діяльності, жодною додатковою функцією. До них належать адміністративні органи, вузи, науково-дослідні, інші уста-

Інструкція щодо оформлення замовлень з окремих видів послуг та їх виконання, затверджена наказом Українського союзу об'єднань, підприємств і організацій побутового обслуговування населення від ЗО травня 1994 р. № 10 // Закон і бізнес. — 1994. — 21 липня. — № 29.

Договір схову (зберігання)

417

нови та організації, що зберігають у гардеробах одяг своїх співробітників і відвідувачів. Підставою виникнення зобов'язань зі зберігання в даному разі можуть бути договір схову (наприклад, отримання номера при здачі речей до гардероба) та юридичні вчинки, якщо речі були залишені в гардеробі, який не обслуговувався гардеробником. Такі відносини мають безоплатний, короткостроковий характер, обмежуючись часом перебування громадян у цих організаціях.

До організацій, для яких зберігання майна є їхньою професійною діяльністю, належать ломбарди та камери схову транспортних організацій. Камери схову на залізничних вокзалах та автовокзалах створено для прийняття від громадян речей на зберігання незалежно від наявності проїзних документів, тобто єдиною функцією, метою діяльності цих камер є зберігання речей громадян, і ця діяльність передбачена їхнім статутом. Зокрема, Порядок обслуговування громадян залізничним транспортом1, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1997 р. № 252 визначає, що суб'єкти господарювання, які займаються перевезенням та обслуговуванням пасажирів, повинні забезпечити схоронність ручної поклажі пасажирів у камерах схову, схоронність багажу та вантажобагажу в сховищах та під час перевезень.

Поклажодавцями виступають громадяни. Організації не можуть здавати своє майно на зберігання в ломбарди та камери схову транспортних організацій, оскільки це не входить у зміст їх правоздатності. Виникнення зобов'язань зі зберігання майна ломбард засвідчує, видаючи іменну охоронну квитанцію, а в камерах схову транспортних організацій видають квитанції або жетони. Цей договір схову є двостороннім, реальним, оскільки обов'язок зі зберігання речі виникає лише з моменту фактичної передачі її у володіння охоронця. Об'єктом зобов'язання схову в цих випадках є індивідуально-визначене майно громадян, яке може прийматися на зберігання згідно зі статутами підприємств, правилами перевезення пасажирів і багажу на транспорті.

Для різних охоронців об'єктами схову можуть бути різні речі. Так, ломбарди приймають предмети особистого користування і домашнього вжитку, перелік яких може змінюватися. Камери схову беруть на зберігання ширше коло речей, ніж ломбарди.

Основною рисою договірного зберігання організаціями є те, що, оскільки приймання речей на зберігання входить у сферу їх професійної діяльності, вони мають, як правило, для таких операцій спеціальні приміщення чи спеціальне обладнання (камери схову ручного багажу — на вокзалах, гардероби — в установах, театрах тощо).

Охоронцями можуть бути громадяни, які приймають на зберігання речі інших громадян. Зберігання речей громадянами не має характеру промислу, а часто є безоплатною послугою, що трапляється в побуті, але може бути й сплатною. Юридичним фактом, який породжує такі відносини, здебільшого є укладення між громадянами договору схову, який є реальним. Громадяни можуть займатися зберіганням майна з метою отримання прибутків, набувши статусу підприємця.

Порядок обслуговування громадян залізничним транспортом // Закон і бізнес. — 1997. — ЗО квітня. - № 18.

418