§ 10. Відповідальність за шкоду, спільно заподіяну кількома особами

Під спільним заподіянням шкоди слід розуміти єдність дій співзаподіювачів, яка полягає в такому їх взаємозв'язку, коли кожна дія і всі у сукупності дії є необхідною причиною сумісної (неподільної) шкоди. Отже, при спільному заподіянні шкоди виключення хоч би однієї дії із комплексу дій співзаподіювачів не веде до виникнення сумісного (неподільного) шкідливого результату. Спільному заподіянню шкоди властиві дві ознаки. По-перше, єдність дій співзаподіювачів, яка причинно зумовлює настання шкоди. Ця ознака свідчить про особливості причинного зв'язку між діяльністю співзаподіювачів і шкодою. Діяльність кількох осіб у сукупності причинно зумовлює шкоду. По-друге, це сумісність (неподільність) заподіяної шкоди, тобто неможливо визначити, яка частина шкоди чиїми діями заподіяна. Обидві ознаки мають об'єктивний характер. У навмисних правопорушеннях (злочинах) спільність (єдність) дій співзаподіювачів визначається не лише об'єктивними ознаками, а й суб'єктивною ознакою — спільністю їхньої волі, спрямованої на досягнення відповідного результату. Прикладом спільного заподіяння шкоди є заподіяння шкоди третім особам внаслідок зіткнення (взаємодії) джерел підвищеної небезпеки або заподіяння шкоди в результаті вчинення групового злочину (розкрадання державного майна за попередньою змовою групою осіб).

Особи, які спільно заподіяли шкоду, солідарне відповідають перед потерпілим (ст. 451 ЦК УРСР, ст. 1190 ЦК України).

Солідарні зобов'язання виникають, якщо вони передбачені договором або встановлені законом. Зазначені статті саме і належать до тих, які передбачають солідарні зобов'язання. Солідарна відповідальність співзаподіювачів зумовлена суттю і змістом спільного заподіяння шкоди. Оскільки при спільному заподіянні шкода має сумісний (неподільний) характер і тому неможливо виявити, яка

540

Глава 68

частина шкоди чиїми діями заподіяна, то потерпілий має право вимагати відшкодування заподіяної шкоди як від усіх співзаподіювачів разом, так і від кожного окремо, як повністю, так і в частині боргу, тобто вимагати покладення на спільних співзаподіювачів солідарної відповідальності.

Підстави солідарної відповідальності спільних заподіювачів шкоди визначаються відповідно до закону (статті 440 і 450 ЦК УРСР, статті 1166, 1187 ЦК України). Співзаподіювачі як володільці джерел підвищеної небезпеки відповідають незалежно від вини. Здебільшого солідарну відповідальність несуть особи, які заподіяли шкоду спільними злочинними діями як співучасники1. Судова практика виходить з того, що суди мають право покласти на підсудних, спільними діями яких заподіяно шкоду, часткову, а не солідарну відповідальність, якщо такий порядок стягнення цілком відповідає інтересам позивача і забезпечить повне відшкодування шкоди. У зв'язку з цим надзвичайно важливою є ч. 2 ст. 1190 ЦК України, яка передбачає, що за заявою потерпілого суд може визначити відповідальність осіб, які спільно завдали шкоди, у частці відповідно до ступеня їхньої вини.

§ 11. Відшкодування шкоди, завданої

каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я

або смертю

Конституція України (ст. 3) проголошує людину, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпеку найвищою соціальною цінністю в державі. Отже, заподіяння фізичній особі каліцтва, іншого ушкодження здоров'я або позбавлення її життя породжують зобов'язання з відшкодування шкоди, яке має низку специфічних особливостей порівняно із загальними правилами про зобов'язання із заподіяння шкоди. Зазначений випадок традиційно виділяється в цивільному законодавстві в особливий делікт, регулювання якого поряд з ЦК здійснюється також спеціальними нормативними актами, що діють у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування, до яких можна віднести закони України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 22 лютого 2001 р., "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням" від 18 січня 2001 р. тощо. Велике значення має Постанова Пленуму Верховного суду України "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", від 27 березня 1992 р. (з наступними змінами).

Вищезазначене деліктне зобов'язання виникає за наявності загальних умов цивільно-правової відповідальності, які в даному випадку мають певні особливості. Оскільки життя та здоров'я особи є абсолютною цінністю, будь-яке запо-

Постанова Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна" від 31 березня 1989 р. із змінами від 25 грудня 1992 р. // 36. постанов Пленуму Верховного Суду України. — К., 1995. — Ч. 1. — С. 86.

Зобов'язання із заподіяння шкоди

541

діяння каліцтва, іншого ушкодження здоров'я громадянинові або позбавлення його життя є протиправним. І тільки у виключних випадках, прямо передбачених законом, завдання шкоди життю або здоров'ю людини є допустимим (наприклад, коли шкода завдається у стані необхідної оборони).

Шкода, заподіяна життю або здоров'ю людини, яка спричинила її каліцтво, травму або смерть, не може бути відшкодована в натурі, а її грошова компенсація найчастіше не може призвести до повного відновлення порушеного стану потерпілого. Ця обставина визначає специфіку даного делікту. Обсяг шкоди, що підлягає відшкодуванню потерпілому, повинен складатися із двох частин: компенсації майнових втрат (втрати заробітку, інших доходів, витрат на відновлення здоров'я, витрат на поховання тощо) та компенсації моральної шкоди. Якщо майнової шкоди у потерпілого не виникло, хоча його здоров'ю і заподіяно шкоду, його права обмежуються можливістю вимагати компенсації за фізичні та моральні страждання, які він пережив.

Специфіка причинного зв'язку як умови відповідальності полягає у встановленні кількох ланцюгів причинного зв'язку: по-перше, повинен бути встановлений причинний зв'язок між діями (бездіяльністю) заподіювача шкоди та ушкодженням здоров'я (смертю) потерпілого, а по-друге — причинний зв'язок між ушкодженням здоров'я (смертю) потерпілого та майновими втратами, які виразилися у втраті заробітку, додаткових витратах тощо.

Умовою відповідальності за шкоду, заподіяну життю або здоров'ю потерпілого, є вина заподіювача шкоди, крім випадків заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки (ст. 1187 ЦК України; ст. 450 ЦК УРСР); а в новому ЦК України — актами влади та діями правоохоронних органів (статті 1173—1176 ЦК), а також шкоди, заподіяної внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг) (§ З Глави 83 ЦК України). Відповідно до загального правила ст. 1166 ЦК України (ст. 440 ЦК УРСР) вина заподіювача презюмується, отже, для звільнення від відповідальності він повинен надати докази своєї невинуватості.

ЦК УРСР 1963 р. визначав декілька спеціальних випадків відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю і життю громадянина, залежно від того, кому, ким і за яких обставин заподіяно шкоду:

1) відповідальність за ушкодження здоров'я і смерть громадянина, пов'язані з виконанням ним трудових обов'язків (ст. 456 ЦК УРСР);

2) відповідальність за ушкодження і смерть громадянина, за якого той, хто заподіяв шкоду, не зобов'язаний сплачувати страхові внески (ст. 457 ЦК УРСР);

3) відповідальність за ушкодження здоров'я і смерть громадянина, який не підлягає соціальному страхуванню (ст. 461 ЦК УРСР);

4) відшкодування шкоди при ушкодженні здоров'я неповнолітнього (ст. 462 ЦК УРСР).

У новому ЦК України зазначений делікт поділяється на два основні різновиди. Залежно від того, яким благам завдано шкоду, виділяють: а) відповідальність за шкоду, завдану каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; б) відповідальність за шкоду, завдану смертю потерпілого. Названі випадки відрізняються один від одного обсягом та характером відшкодування, суб'єктним складом та низкою інших обставин.

Відповідальність за шкоду, завдану каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Відповідно до ст. 1195 ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній

542