Глава 57

У ст. 1049 ЦК України закріплено положення, за яким у разі коли строк повернення договором не встановлений або визначений моментом вимоги, сума позики має бути повернута позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Необхідно також звернути увагу на специфічну особливість щодо повернення безпроцентних позик і позик, що надаються під проценти. Згідно з п. 2 ст. 1049 ЦК України, якщо інше не передбачено договором позики, сума безпроцентної позики може бути повернута позичальником достроково. Сума ж позики, наданої під проценти, може бути повернута достроково за згодою позикодавця. Іншими словами, якщо позикодавець не згоден на дострокове повернення позики, то позичальник не має право повернути гроші достроково. Думається, однак, не існує юридичних перешкод для дострокового повернення позики, якщо позичальник сплачує передбачені договором проценти, сплата яких не заборонена законом.

Сума позики вважається повернутою в момент передачі позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (п. З ст. 1049 ЦК України).

З наведеного правила випливає висновок про те, що списання грошових коштів з рахунку позичальника за його розпорядженням з метою їх перерахування для погашення позики недостатньо для підтвердження виконання позичальником свого зобов'язання. Воно вважається виконаним лише з моменту зарахування суми позики на рахунок позикодавця. До цього моменту на суму позики підлягають нарахуванню проценти, передбачені договором.

Таким чином, загальна сума грошових коштів, які підлягають поверненню у разі порушення позичальником своїх зобов'язань, складається із суми позики; процентів, встановлених за користування позиченими коштами; процентів, нарахованих за порушення строку повернення позичених сум.

У тому випадку якщо договором позики передбачено повернення позики частинами (в розстрочку), то при порушенні позичальником строку, встановленого для повернення чергової частини позики, позикодавець має право витребувати дострокового повернення залишкової суми позики разом з належними процентами (п. 2 ст. 1050 ЦК України).

Особливістю, притаманною лише цьому договору, є нормативно закріплена процедура оспорювання позики шляхом визнання договору позики безгрошовим (безвалютність позики).

Поряд із загальними підставами недійсності в результаті порушення загальних правил про укладення договорів (укладених особами недієздатними або без права розпорядження майном тощо), закон встановлює для договорів позики особливі випадки визнання його недійсним. Специфічною підставою недійсності позики є визнання договору безгрошовим (безвалютним). Позикове зобов'язання вважається зобов'язанням одностороннім; воно основане на факті передачі позикодавцем позичальнику певної суми грошей або речей. У разі, якщо буде доведено, що ці речі та гроші не були передані насправді, відпадає підстава зобов'язання, і воно визнається недійсним. При цьому оспорюється не достовірність зобов'язання, а тільки його дійсність.

Відповідно до ст. 376 ЦК УРСР позичальник має право доказувати безвалютність зобов'язання, не заперечуючи того, що воно дійсно було ним видане, але

Позика

361

посилаючись на те, що гроші насправді не були одержані ним від позикодавця або одержані у меншій кількості, ніж зазначено в договорі.

ЦК України також передбачає право позичальника для захисту своїх інтересів оспорювати дійсність договору позики повністю чи в певній частині у зв'язку з його безгрошевістю, доводячи, що гроші, речі в дійсності отримані в меншій кількості, ніж зазначено у договорі. Згідно зі ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що гроші або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Якщо договір має бути вчинений у письмовій формі, тобто якщо його сума не менш ніж у 10 разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного доходу, а у випадку коли позикодавцем є юридична особа — незалежно від суми (згідно зі ст. 1047 ЦК України), рішення суду не може грунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Спір про безгрошевість позики має значення головним чином у тих випадках, коли позику здійснено в письмовій формі. В цих випадках у кредитора — позикодавця є на руках документ, в якому позичальник — боржник визнає факт отримання предмета позики. Між тим може виявитися, що документ був виданий раніше отримання суми позики в очікуванні такої передачі, тоді як очікування це не було задоволене, і сума не була отримана або отримана не повністю. Внаслідок того, що такого роду факти нерідко трапляються в житті, позикова розписка чи інший документ, що засвідчує факт передачі суми позики, вже не може мати безумовної доказової сили. Саме тому в ЦК України і закріплено можливість оспорювання документа про позику. Більше того, ця можливість за текстом ст. 1051 ЦК передбачається не лише для випадків письмової позики, а й для всіх випадків позики взагалі.

По суті, для випадків неофіційного (усного) здійснення договору позики мета, що передбачається даною нормою, досягається сама собою: кредитор-позико-давець, який бажає витребувати у боржника суму позики, як будь-який позивач, повинен свій позов довести. Не маючи розписки боржника, яка містить його визнання боргу, він змушений так чи інакше встановити факт передачі валюти позики, а в зв'язку з тим, що цього не було, довести відхилення навіть без спеціального доказування відповідачем безгрошевості позики. Тому посилання на безгрошевість з боку позивача у випадках усного договору позики означає лише запрошення до позикдавця пред'явити необхідні докази. Щоб запобігти безпідставним і сумнівним процесам, законодавство не допускає оспорювання позики у тих випадках, коли вона мала бути здійснена у письмовій формі, через докази свідків, таким чином, вимагається надання якогось документа, який би спростовував передачу суми позики. З іншого боку, якщо мати на увазі випадок, коли документ про договір позики за бажанням сторін був наданий для засвідчення в нотаріальній установі, при цьому був засвідчений сам факт передачі валюти позики, оспорювання позики за безгрошевістю, тобто спростовування цього засвідченого факту, слід було б визнати неприпустимим і робиться законна презумпція, що якщо зміст акта засвідчено компетентним державним органом, він

362