Глава 68

відальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки і у випадку відсутності вини шофера у заподіянні шкоди"1.

Відповідальність незалежно від вини за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, в сучасних умовах науково-технічного прогресу, ускладнення всіх сторін життя суспільства — важливий правовий інструмент забезпечення соціальної справедливості. Вона зумовлена особливо шкідливими якостями джерел підвищеної небезпеки, оскільки останні в процесі експлуатації не піддаються безперервному і всеосяжному контролю з боку людини. Ніякі спеціальні знання, навички, досвід не дають можливості ні передбачити тих шкідливих наслідків, які настають у конкретній життєвій ситуації, ні запобігти їм. Крім того, відповідальність незалежно від вини стимулює володільців джерел підвищеної небезпеки вживати всіх можливих заходів щодо запобігання заподіянню шкоди, заохочує їх до участі у створенні нової, безпечнішої техніки. За афористичним висловом Б.С. Антимонова, стимулювати, спонукати до безпечної діяльності можна і без обвинувачень.

Суб'єкти зобов'язань з відшкодування шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки. Відповідно до ст. 450 ЦК УРСР зобов'язаною стороною у відносинах з відшкодування шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки, були визнані організації та громадяни, діяльність яких пов'язана з підвищеною небезпекою для оточення. Зазначені організації та громадяни на практиці і в літературі називали володільцями джерел підвищеної небезпеки. В постанові Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. (п. 4) дано приблизний перелік володільців джерел підвищеної небезпеки, до яких, зокрема, належать:

1) власники джерел підвищеної небезпеки (кооперативи, акціонерні товариства, громадяни тощо);

2) організації, що володіють джерелами підвищеної небезпеки на праві повного господарського відання або на праві оперативного управління (державні підприємства та установи);

3) організації та громадяни, що володіють джерелами підвищеної небезпеки на підставі відповідних договорів (договору оренди, підряду);

4) громадяни, які мають доручення на керування транспортним засобом;

5) організації, що володіють джерелами підвищеної небезпеки на підставі адміністративного акта про передачу їх у тимчасове користування.

Звичайно, вказівки п. 4 зазначеної постанови не вичерпують усіх випадків розв'язання питань про суб'єкта відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки. Так, у судовій практиці вирішувалися питання про суб'єкта відповідальності, якщо джерело підвищеної небезпеки — автомашина — є об'єктом спільної власності. Судова практика виходила з того, що суб'єктом відповідальності у зазначених випадках є той з учасників спільної власності, наприклад, один з подружжя, який експлуатував автомашину у момент заподіяння шкоди. Нерідко судова практика розв'язувала питання про суб'єкта відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, якщо його заподіянню сприяла неправомірна, винна поведінка третьої особи. Так, Верховний Суд України вважав, що ст. 450 ЦК УРСР не передбачає звільнення

Приклад запозичений із узагальнення судової практики Верховного Суду України.

Зобов'язання із заподіяння шкоди

531

володільця джерела підвищеної небезпеки від відповідальності і в тих випадках, коли заподіянню шкоди сприяла неправомірна винна поведінка третьої особи. Отже, суб'єктом відповідальності перед потерпілим є володілець джерела підвищеної небезпеки. Останній має право пред'явити регресний позов до винної третьої особи. При заподіянні шкоди здоров'ю громадян внаслідок взаємодії (зіткнення) джерел підвищеної небезпеки їх володільці відповідають перед потерпілими солідарне, тобто несуть солідарну відповідальність. Питання про відповідальність за шкоду, заподіяну при цьому самим джерелам підвищеної небезпеки, вирішується за загальними правилами, і судам необхідно виходити з того, що між собою володільці відповідають за принципом вини, а саме:

1) шкода, заподіяна одному з володільців з вини іншого, відшкодовується винним;

2) за наявності вини лише володільця, якому заподіяна шкода, вона йому не відшкодовується;

3) за наявності вини обох володільців розмір відшкодування визначається відповідно до ступеня вини кожного;

4) за відсутності вини володільців джерел підвищеної небезпеки у взаємному заподіянні шкоди незалежно від її розміру жоден не має права на відшкодування.

Зазначені положення поширюються на наземні транспортні засоби. Якщо шкода заподіяна взаємодіями (зіткненням) морських або повітряних суден, підстави відповідальності за заподіяну шкоду передбачені відповідними статтями Кодексу торговельного мореплавства та Повітряного кодексу України.

Володілець джерела підвищеної небезпеки не відповідає за шкоду, заподіяну ним, якщо доведе, що володіння джерелом було втрачено не з його вини, а в результаті протиправних дій інших осіб, наприклад внаслідок угону транспортного засобу. В подібних випадках до відповідальності за ст. 450 ЦК УРСР притягаються особи, які фактично володіли джерелом підвищеної небезпеки в момент заподіяння шкоди. Коли володіння джерелом підвищеної небезпеки було втрачено не тільки в результаті протиправних дій інших осіб, а й з вини самого володільця, тоді відповідальність за заподіяну шкоду може бути покладено як на особу, що протиправне заволоділа джерелом підвищеної небезпеки, так і на його володільця відповідно до ступеня вини кожного з них. Відповідальність володільця джерела підвищеної небезпеки може настати, зокрема, якщо з його вини не було забезпечено належної охорони джерела підвищеної небезпеки.

Не є володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка експлуатує джерело підвищеної небезпеки внаслідок трудових відносин з володільцем цього джерела, зокрема шофер, машиніст, оператор та ін. Зазначені положення постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. набули важливого значення для судової практики, оскільки дали відповіді на запитання, що виникали у судовій практиці і щодо яких у ЦК УРСР не було відповідних правових норм.

Новий ЦК України (ст. 1187) заповнив програлину в законодавстві стосовно осіб, відповідальних за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки. В ньому закріплений багаторічний досвід судової практики, збережений термін "володілець джерела підвищеної небезпеки", розроблений і введений в практичний оборот суддями.

532