§ 3. Органи управління зв’язком

Система зв’язку в Україні надзвичайно складна і постійний розви­ток новітніх технологій веде до її подальшого розгалуження та усклад-

нення. У найбільш загальному вигляді вона складається з поштового зв’язку, електричного зв’язку, спеціального зв’язку та фельд’єгерської служби.

Під телекомунікаціями (електрозв’язком) слід розуміти передаван­ня, випромінювання та/або приймання знаків, сигналів, письмового тексту, зображень та звуків або повідомлень будь-якого роду по радіо, проводових, оптичних або інших електромагнітних системах. Зокрема до телекомунікацій належать: фіксований телефонний зв’язок, фіксо­ваний телефонний зв’язок з використанням безпроводного доступу до телекомунікаційних мереж, рухомий (мобільний) телефонний зв’язок, радіозв’язок, зв’язок через мережу Інтернет та інші форми зв’язку, що не використовують матеріальні носії інформації.

Правові основи діяльності у сфері телекомунікацій, а саме повно­важення держави щодо управління та регулювання у цій сфері, а також права і обов’язки учасників ринку телекомунікаційних послуг тощо визначаються Законом України «Про телекомунікації»¹.

Поштовий зв’язок зводиться до приймання, оброблення, переве­зення та доставлення (вручення) поштових відправлень, виконання доручень користувачів щодо поштових переказів, банківських опера­цій. Тобто він пов’язаний з передаванням грошей (поштові перекази), матеріальних цінностей (посилки та бандеролі) та інформації на мате­ріальних носіях (листи, цінні листи, листи з описом вкладення).

Правові основи надання послуг поштового зв’язку та загальні за­сади відносин між органами державної влади, операторами поштово­го зв’язку і користувачами їх послуг визначено Законом України «Про поштовий зв’язок»².

Центральним органом виконавчої влади, уповноваженим здійсню­вати управління у сфері як телекомунікацій, так і поштового зв’язку, є Мінтрансзв’язку України, однак його повноваження переважно об­межуються нормотворчістю. Воно розробляє проекти законів та ін­ших нормативно-правових актів, а також затверджує власні норма­тивно-правові акти з питань зв’язку; визначає вимоги щодо рівня якості послуг зв’язку; організовує та відповідає за розроблення стан­дартів зв’язку; затверджує технічні вимоги до телекомунікаційних мереж, засобів і об’єктів телекомунікацій; вирішує в межах компе­тенції питання щодо забезпечення зв’язку для потреб державної системи урядового зв’язку, національної системи конфіденційного зв’язку, органів безпеки, оборони, охорони правопорядку; здійснює співробітництво з міжнародними організаціями та відповідними органами інших держав.

Повноваження щодо прийняття та виконання конкретних управ­лінських рішень у цій сфері надано Національній комісії з питань ре­гулювання зв’язку (НКРЗ). Це колегіальний центральний орган вико­навчої влади із спеціальним статусом, який підконтрольний Президен­ту України. До складу НКРЗ входять Голова та сім членів, які прийма­ють рішення на засіданнях шляхом голосування.

НКРЗ у межах своєї компетенції: видає ліцензії на надання послуг поштового зв’язку та телекомунікаційних послуг; веде державні реє­стри операторів та провайдерів зв’язку; здійснює відповідно до зако­нодавства тарифне регулювання у сфері телекомунікацій та поштово­го зв’язку; приймає рішення, які є обов’язковими до виконання суб’єктами ринку телекомунікацій; здійснює контроль за додержанням законодавства та ліцензійних умов, а також за якістю послуг зв’язку; застосовує адміністративні стягнення за порушення у сфері зв’язку; забезпечує в межах спеціальної процедури досудове вирішення спорів між операторами, провайдерами телекомунікацій щодо взаємоз’єднання телекомунікаційних мереж; передає до Антимонопольного комітету України матеріали в разі виявлення порушень законодавства про захист економічної конкуренції у сфері зв’язку; розробляє та реалізує техніч­ну політику у формуванні номерного ресурсу телекомунікаційних мереж; проводить сертифікацію засобів зв’язку та іншого технічного обладнання, що застосовується у цій сфері.

Захист прав споживачів телекомунікаційних послуг є одним з прі­оритетних напрямків діяльності НКЗР. З цією метою вона співпрацює з організаціями споживачів, забезпечує такі організації та самих спо­живачів необхідною інформацією щодо діяльності операторів, про­вайдерів телекомунікацій, за винятком випадків, коли існує обмеження доступу до такої інформації. У будь-якому разі споживачі телекомуні­каційних послуг мають право звертатися до НКРЗ для вирішення пи­тань, що зачіпають їх законні права та інтереси і перебувають у її сфері відання.

Мінтрансзв’язку і НКРЗ співпрацюють у процесі управління у сфе­рі зв’язку, однак вони не пов’язані відносинами влади — підпорядку­вання.

Окремим суб’єктом управління є Національний центр оперативно- технічного управління мережами телекомунікацій України. За звичай­них обставин він не реалізовує владні повноваження, а взаємодіє з цен­трами управління операторів телекомунікацій, у тому числі іноземних, координує їх діяльність на підставі укладених з ними цивільно- правових договорів. Однак в умовах надзвичайної ситуації, надзвичай­ного та воєнного стану цьому органу можуть надаватися широкі повно­важення щодо оперативно-технічного управління телекомунікаційни­ми мережами загального користування всіх операторів телекомунікацій України незалежно від форми власності.

Специфічні особливості має управління у телекомунікаційній ме­режі Інтернет. Повноваження державних органів у цій сфері досить обмежені. Натомість законодавець передбачає, що адміністрування адресного простору українського сегмента мережі Інтернет здійсню­ється недержавною організацією, яка утворюється самоврядними ор­ганізаціями операторів/провайдерів Інтернет в Україні та має бути зареєстрована відповідно до міжнародних вимог. Завданнями цієї ор­ганізації є: створення реєстру адрес мережі українського сегмента Інтернет; створення і підтримка автоматизованої системи реєстрації та обліку доменних назв і адрес українського сегмента мережі Інтернет; створення умов для використання адресного простору на принципах рівного доступу, оптимального використання, захисту прав споживачів послуг Інтернет та вільної конкуренції; представництво та захист у від­повідних міжнародних організаціях інтересів споживачів українського сегмента мережі Інтернет.

Поряд із загальнодоступною системою зв’язку існує спеціальний зв’язок, іншими словами, системи зв’язку з обмеженим доступом.

Спеціальний електрозв’язок (спеціальні телекомунікації) зводить­ся до передавання та приймання різними шляхами інформації з об­меженим доступом з використанням засобів криптографічного та/або технічного захисту інформації з додержанням вимог законодавства щодо її захисту. Можна виділити дві відносно самостійні системи спеціального електрозв’язку.

Так, система урядового зв’язку призначена для забезпечення управ­ління державою в мирний час, в умовах надзвичайного та воєнного стану, а також у разі виникнення надзвичайних ситуацій та забезпечує додержання вимог законодавства з питань захисту інформації, яка містить державну таємницю. Послуги цього зв’язку надаються лише

державним органам, а користуватися ним можуть тільки особи, яким у встановленому порядку надано допуск до інформації з обмеженим доступом.

Національна система конфіденційного зв’язку теж є системою зв’язку з обмеженим доступом, але на відміну від урядового конфіден­ційним зв’язком може користуватися значно ширше коло суб’єктів. Це виявляється у тому, що, з одного боку, послуги конфіденційного зв’язку можуть надаватися не лише державними установами, а й операторами, які є приватними юридичними особами та мають ліцензії на право надання послуг фіксованого та/або рухомого (мобільного) телефонно­го зв’язку, а також надання послуг у галузі криптографічного та/або технічного захисту інформації. З другого ж боку, послуги конфіденцій­ного зв’язку можуть надаватися на підставі цивільно-правового дого­вору будь-якому замовникові, а не лише державним органам.

Порядок функціонування систем урядового та конфіденційного зв’язку визначається законами України «Про Державну службу спеці­ального зв’язку та захисту інформації України»¹ та «Про Національну систему конфіденційного зв’язку»².

Державне управління щодо спеціального електрозв’язку здійснює Державна служба спеціального зв’язку та захисту інформації України (Держспецзв’язок). Це центральний орган виконавчої влади зі спеці­альним статусом, діяльність якого спрямовується Кабінетом Міністрів України, проте з питань захисту інформації України він підконтрольний Верховній Раді України, а з питань, пов’язаних із забезпеченням на­ціональної безпеки України, — підпорядковується і підконтрольний Президенту України.

Держспецзв’язок очолює Голова, який призначається на посаду та звільняється з неї Кабінетом Міністрів України за поданням Прем’єр- міністра України. До особового складу Держспецзв’язку належать переважно особи рядового і начальницького складу, які проходять мілітарну службу за контрактом з присвоєнням їм спеціальних звань. Разом з тим законодавство не виключає залучення до роботи в Держ­спецзв’язку цивільних державних службовців.

Основними напрямками діяльності Держспецзв’язку є: забезпечен­ня функціонування і розвитку системи урядового зв’язку; забезпечен­ня функціонування Національної системи конфіденційного зв’язку; захист державних інформаційних ресурсів в інформаційних, телеко­мунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних системах; крипто­графічний та технічний захист інформації.

До компетенції Держспецзв’язку належить: забезпечення урядовим зв’язком Президента, Голови Верховної Ради та Прем’єр-міністра України в місцях їх постійного і тимчасового перебування; забезпечен­ня урядовим зв’язком посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військового управління; участь у виконан­ні заходів, спрямованих на підтримання правового режиму воєнного та надзвичайного стану; впровадження систем захисту інформації на об’єктах інформаційної діяльності та в інформаційних, телекомуніка­ційних та інформаційно-телекомунікаційних системах закордонних дипломатичних установ України; ліцензування господарської діяль­ності у сфері криптографічного та технічного захисту інформації; участь у сертифікації засобів криптографічного та технічного захисту інформації; видання інформаційним системам у мережі Інтернет атес­тата відповідності тощо.

Самостійною складовою системи зв’язку України є зв’язок, що здійснюється органами фельд’єгерської служби.

Головне управління державної фельд’єгерської служби — це струк­турний підрозділ Мінтрансзв’язку України. Її створено для забезпе­чення Верховної Ради, Президента, Кабінету Міністрів України, цен­тральних та місцевих органів виконавчої влади, посольств, диплома­тичних представництв і консульств України оперативним кур’єрським зв’язком. Діяльність фельд’єгерської служби регламентовано підза- конними відомчими актами.

Фельд’єгерська служба може забезпечувати кур’єрський зв’язок не тільки в межах однієї держави, а й між урядами різних країн. У такому разі порядок її діяльності регулюється міжнародними угодами. Нині таку угоду укладено між усіма колишніми республіками Радянського Союзу, за винятком прибалтійських.

У 2007 р. Кабінет Міністрів України прийняв рішення про необхід­ність створення національної системи супутникового зв’язку та за­твердив відповідний план заходів. На виконання цього плану Націо­нальне космічне агентство України та спеціально створений орган — Міжвідомча координаційна рада із створення національної супутни- кової системи зв’язку мають забезпечити введення в дію нового для України виду зв’язку до кінця 2011 р.

Запитання до самоконтролю

1. Перерахуйте види транспорту, що існують в Україні.

2. Назвіть орган, що здійснює управління залізничним транс­портом.

3. Якими нормативно-правовими актами регулюється діяль­ність автомобільного транспорту?

4. Що являє собою шляхове господарство?

5. Перерахуйте види зв’язку, що існують в Україні.

6. Які органи здійснюють управління у сфері зв’язку?

7. Що являє собою спеціальний електрозв’язок?

8. Назвіть основні завдання фельд’єгерської служби.