Глава Адміністративна юстиція та адміністративне судочинство в Україні

§ 1. Адміністративна юстиція: поняття, риси та основні моделі

Термін «адміністративна юстиція» є багатозначним, що зумовлено особливостями формування відповідного інституту в певних правових системах. У дефініціях (визначеннях) увагу акцентовано як на окремих ознаках цього явища, котрі є загальними для нього, так і на деяких осо­бливостях, пов’язаних з характером правових систем. Незалежно від пра­вової системи можна вирізнити такі загальні риси адміністративної юстиції.

1. Адміністративна юстиція — це система правових засобів і ме­ханізмів, які дозволяють фізичним та юридичним особам у судовому порядку оспорювати рішення, дії чи бездіяльність представників вла­ди і захищати свої права, свободи та інтереси.

2. Призначенням адміністративної юстиції є розв’язання правових конфліктів (публічно-правових спорів), які виникають між фізичними та юридичними особами, з одного боку, і представниками влади — з другого внаслідок здійснення останніми управлінських функцій. Отже, йдеться про розв’язання спорів між нерівними суб’єктами пра­ва — органами держави та підвладними їм особами. У зв’язку з цим адміністративна юстиція передбачає запровадження таких процедур, які забезпечують рівність учасників спору в судовому процесі.

3. Адміністративна юстиція функціонує у процесуальній формі, яка, незважаючи на низку особливостей, характерних для різних країн, у цілому відповідає моделі загального судового процесу.

4. Адміністративна юстиція включає більш менш розвинену систему судових органів або квазісудових установ, спеціально створених або при­стосованих для вирішення спорів за участю владарюючих суб’єктів.

Залежно від виду органів, що вирішують публічно-правові спори, та процесуальної форми їх розв’язання вирізняють чотири моделі ад­міністративної юстиції.

236

Перша, так звана адміністративна, або французька, модель, перед­бачає, що законність, обґрунтованість та доцільність прийняття і ви­конання актів управління перевіряють адміністративні суди, які під­тримують багатоаспектні, органічні зв’язки з апаратом управління.

Інша, адміністративно-судова, або німецька, модель, характеризу­ється тим, що публічно-правові спори вирішують спеціалізовані адмі­ністративні суди, які становлять єдину систему і незалежні у здійснен­ні правосуддя від адміністрації та функціонуючих у країні інших су­дових установ.

Перша і друга моделі характеризуються тим, що судовий розгляд відбувається відповідно до спеціальних процесуальних правил, при­датних для розв’язання конфліктів, що виникають з відносин між представниками влади і підвладними їм суб’єктами.

Квазісудова, або англосаксонська, модель адміністративної юстиції характеризується утворенням спеціальних трибуналів, які репрезенту­ють виконавчу владу і підконтрольні судам загальної юрисдикції. Такі трибунали вирішують публічно-правові спори за правилами, макси­мально наближеними до судових процедур.

Остання, так звана загальносудова, модель передбачає, що скарги на дії, бездіяльність, рішення органів управління вирішують загальні суди, використовуючи при цьому правила, розміщені в цивільному процесуальному законі. Така модель донедавна існувала в Україні й іс­нує у деяких країнах нині (Білорусь, Російська Федерація).

На підставі викладеного адміністративну юстицію можна визна­чити як особливий процесуальний порядок розв ’язання публічно- правових спорів, який здійснюється спеціалізованими адміністратив­ними судами, квазісудовими органами або загальними судами з метою захисту прав, свобод і інтересів фізичних та юридичних осіб від зло­вживань з боку представників влади, уповноважених на виконання управлінських функцій.