§ 4. Зміст державного управління у сфері економіки

Економічні відносини регулюються нормами майже всіх галузей права — цивільного, фінансового, господарського, екологічного, однак саме норми адміністративного права регулюють суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації органами виконавчої влади управ­лінських повноважень у сфері економіки.

Сучасний розвиток України як незалежної, демократичної, соці­альної, правової держави характеризується оновленням відносин у сфе­рі економіки. Це пов’язано зі змінами форм власності, демонополіза­цією, розвитком ринкових відносин, побудованих на принципах доб­росовісної конкуренції. Ефективна національна економіка, яка є гаран­тією незалежності, вимагає поступового, обґрунтованого переходу від державного управління економікою до державного керівництва в цій сфері, подальшого розвитку законодавства з питань економіки.

За нових умов держава вже не одноособово управляє економікою України, а лише бере участь у цьому процесі як один із суб’єктів, що впливає на економіку. Таким чином, вона є важливим, але не єдиним суб’єктом, що впливає на економічну складову та визначає її подаль­ший розвиток. Тому мета сучасного адміністративного права — визна­чити завдання, функції, методи державного керівництва економікою.

Високоцентралізоване державне управління економікою було при­таманне СРСР, економіка якого ґрунтувалася на державній власності на засоби виробництва. Така централізація стала запорукою створення складних за структурою загальносоюзних і республіканських систем управління економікою з дублюванням управлінських функцій ланка­ми системи як у горизонтальній, так і у вертикальній площині. Дер­жавне управління економікою передбачає пряме втручання органів виконавчої влади в діяльність господарюючих суб’єктів, безпосереднє управління шляхом здійснення оперативно-розпорядчих дій. Держава бере на себе функції прогнозування, організації господарської діяль­ності суб’єктів економіки.

Як уже зазначалося, в сучасній Україні сталися зміни в системі господарювання економічної сфері, змінилися форми власності, від­бувся розвиток підприємницької, зовнішньоекономічної діяльності, виникли можливості для здійснення приватизації значної частини державного майна, з’явилися конкуренція, економічна інфраструктура, вільний товарообіг, значна інформатизація економічної діяльності. Вводяться нові адміністративні регулятори — ліцензування, квотуван­ня, здійснюється структурна перебудова господарства. Ці зміни ви­магають поступового переходу від державного управління економікою до державного керівництва нею.

Державним управлінням економікою називають адміністративно- правове регулювання в галузі економічних відносин, яке здійснюється на підставі законодавства шляхом прямого впливу на господарську діяльність суб’єктів економічних відносин, видання управлінських актів (правил, інструкцій, стандартів), яких мають додержуватися всі учасники суспільних економічних відносин, створення і забезпечення ефективного функціонування фінансової і податкової систем, тариф­ного і позатарифного регулювання товарообігу, обмеження монополіз­му, — з метою забезпечення стабільного функціонування і послідов­ного розвитку тієї чи іншої галузі економіки в напрямку розширення промислової могутності, впровадження нових технологій і інформати­зації промислового процесу, створення гарантій здійснення соціально- економічних прав громадян (наприклад, збільшення кількості робочих місць і забезпечення належних умов праці). Держава здійснює управ­ління, але теж має державно-владний характер.

Управління з боку держави застосовується для забезпечення без­пеки громадян щодо можливих небезпечних наслідків господарської діяльності, захисту прав громадян від неправомірних дій недержавних підприємств, установ, організацій, стабільності економічних процесів, формування матеріального державного резерву.

Держава створює умови для вільного використання своїх можли­востей і майна фізичними і юридичними особами в економічній, підприємницькій та будь-якій іншій законній діяльності. Ця діяль­ність має межі своєї реалізації, визначені необхідністю забезпечення прав інших суб’єктів права. Перевага надається публічним інтересам, які забезпечують цілісність, стабільність, економічний розвиток під­приємств, установ, організацій усіх форм власності та держави в ці­лому.

Зміст державного управління у сфері економіки полягає в: удоско­наленні взаємодії центральних органів виконавчої влади і органів державної виконавчої влади на місцях, органів місцевого самовряду­вання, організацій і об’єднань роботодавців; чіткому закріпленні ком­петенції центральних і місцевих органів виконавчої влади в економіч­ній сфері; поглибленні децентралізації в управлінні економікою, га­рантуванні реалізації економічних прав місцевих органів виконавчої влади, підприємств і установ, невтручанні в питання, віднесені до їх компетенції та компетенції органів місцевого самоврядування; удо­сконаленні правового статусу міністерств і відомств, що здійснюють управління галузями народного господарства; конкретизації в норма­тивних актах (статутах) завдань і функцій центральних органів вико­навчої влади, їх повноважень з координації і регулювання у відповідних галузях і сферах управління; підготовці фахівців для галузей народно­го господарства, недержавних структур, їх перепідготовці та переква­ліфікації та ін.

На сучасному етапі формування ринкової економіки в Україні можна виділити два головні напрямки державної економічної полі­тики: 1) формування нової системи відносин власності (на цьому етапі держава створює умови для приватизації державного майна);

2. розвиток малого та середнього підприємництва (фермерських господарств). Це тривалий процес, який вимагає державної підтрим­ки підприємців, застосування та надання державою пільгових креди­тів, звільнення підприємців від податків та ін. Держава сприяє фор­муванню фінансового ринку, інститутів регулювання ринку праці, зайнятості населення та ін.