§ 2. Органи управління транспортом

Домінуючу роль в управлінні транспортом відведено Міністерству транспорту та зв’язку України (Мінтрансзв’язку). Його діяльність регламентується Положенням про Міністерство транспорту та зв’язку

України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 6 червня 2006 р.

До основних завдань Мінтрансзв’язку належать: участь у форму­ванні та реалізації державної політики в галузі транспорту; організація взаємодії та координації роботи автомобільного, авіаційного, залізнич­ного, морського, річкового транспорту; забезпечення проведення дер­жавної політики з питань розвитку всіх видів автомобільних доріг на території України; здійснення заходів щодо забезпечення інтеграції національної транспортної системи України до європейської і світової транспортної систем тощо.

Відповідно до покладених на нього завдань Мінтрансзв’язку здій­снює державне управління в галузі транспорту; вживає заходів щодо розвитку національної транспортної системи України; організовує і контролює відповідно до законодавства роботу, пов’язану із забез­печенням безпеки руху транспортних засобів; забезпечує правове ре­гулювання перевезень пасажирів, вантажів, багажу і пошти, безпеки руху транспортних засобів; здійснює відповідно до законодавства повноваження щодо регулювання цін (тарифів); організовує і виконує роботи із стандартизації, сертифікації, метрології та здійснює ліцен­зування в галузі транспорту.

Для забезпечення функціонування транспортної системи України в умовах надзвичайного та воєнного стану в Мінтрансзв’язку утворе­но Державну спеціальну службу транспорту, яка узгоджує свою ді­яльність з Генеральним штабом. До її особового складу входять пра­цівники (цивільні службовці) та військовослужбовці.

Основними функціями Державної спеціальної служби транспорту є: участь у ліквідації наслідків аварій, катастроф, пожеж на транспорт­них комунікаціях; проведення розмінування на об’єктах національної транспортної системи; технічне прикриття найважливіших об’єктів транспортної системи України; за необхідності — підвищення про­пускної спроможності діючих та будівництво нових доріг, залізничних колій, мостів тощо.

Кожен з видів транспорту має специфічні особливості, які потре­бують підбору відповідних форм та методів державного управління, а також спеціалізованих державних органів, що таке управління здій­снюють.

Залізничний транспорт. Безпосереднє управління залізничним транспортом здійснює Державна адміністрація залізничного транспор-

ту (Укрзалізниця). Цей орган підпорядкований Мінтрансзв’язку і до сфери його управління належить залізничний транспорт загального користування.

Укрзалізниця керує діяльністю залізничного транспорту, розробля­ючи графік руху поїздів і плани перевезень та направляючи рухомий склад відповідно до планів та графіків; формуючи і забезпечуючи реалізацію єдиної тарифної та цінової політики; розробляючи марш­рути вантажних і пасажирських перевезень у внутрішньому та між­народному залізничному сполученні; організовуючи проведення роз­рахунків із залізницями іноземних держав. Також вона вживає заходів щодо забезпечення безпеки руху поїздів; розслідує причини аварій; розроблює норми безпеки руху відповідно до вимог міжнародних стандартів і законодавства України; представляє інтереси залізнично­го транспорту України у міжнародних організаціях залізничників тощо.

Структура Укрзалізниці така. Низовою ланкою є залізнична станція (пасажирська, вантажна, сортувальна). Залізничний вокзал є складовою пасажирської станції. Станції об’єднуються у відділення, відділення — в управління, а управління в свою чергу — в залізниці. Нині в Україні існують шість залізниць: Донецька, Львівська, Одеська, Південна, Південно-Західна та Придніпровська. Крім них, до Укрзалізниці вхо­дять інші спеціалізовані об’єднання, підприємства та установи заліз­ничного транспорту. Очолює Укрзалізницю генеральний директор, який за посадою є першим заступником міністра транспорту та зв’язку.

Правові засади управління залізничним транспортом визначають­ся Законом України «Про залізничний транспорт»¹ та Статутом заліз­ниць України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р.

Авіаційний транспорт. Повітряний простір України є частиною її території і має використовуватися з метою задоволення потреб гро­мадян та держави. Перевезення пасажирів та вантажів цивільною авіацією є одним з основних способів його використання.

Специфічна особливість правового регулювання перевезень по­вітряним транспортом полягає в тому, що такі перевезення досить часто здійснюються у міжнародному режимі і відповідно підпадають під дію не тільки вітчизняного законодавства, а й міжнародно-

правових договорів. Перевізниками можуть виступати не лише віт­чизняні, а й іноземні авіакомпанії. Основним нормативним актом, який регулює питання стосовно цивільної авіації, є Повітряний кодекс України¹. Він відносить до авіації усі види підприємств, організацій та установ, діяльність яких спрямовано на створення умов та вико­ристання повітряного простору людиною за допомогою повітряних суден.

Спеціалізованим органом, що здійснює регулювання та контроль за діяльністю цивільної авіації, є Державна авіаційна адміністрація (Державіаадміністрація). Відповідно до покладених на неї завдань вона здійснює нагляд за безпекою польотів цивільних повітряних суден та перевіряє ефективність системи авіаційної безпеки; інспектує інозем­ні повітряні судна на території України на відповідність стандартам Міжнародної організації цивільної авіації; видає регуляторні акти та розробляє галузеві стандарти; проводить реєстрацію, сертифікацію і видає дозволи на експлуатацію цивільних повітряних суден, аеродро­мів, аеропортів тощо; присвоює суднам, внесеним до Державного ре­єстру цивільних повітряних суден, державні та реєстраційні розпізна­вальні знаки; регулює використання повітряного простору та регла­ментує організацію обслуговування повітряного руху, а також здійснює раціональний та ефективний розподіл повітряного простору; видає ліцензії на провадження авіаційної діяльності та відповідні дозволи на виконання польотів цивільних повітряних суден.

Державіаадміністрація входить до складу Мінтрансзв’язку і є уря­довим органом, який діє відповідно до Положення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 2 листопада 2006 р.² Голо­ва Державіаадміністрації призначається на посаду і звільняється з по­сади Кабінетом Міністрів України за поданням міністра транспорту та зв’язку і є його замісником за посадою.

Оскільки повітряний простір України використовується не тільки цивільною, а й військовою авіацією, яка, до речі, не входить до системи транспорту, то з метою його безпечного та ефективного використання утворено об’єднану цивільно-військову систему організації повітряного руху, функціонування якої забезпечує Державіаадміністрація.

Автомобільний транспорт. Нині автомобільний транспорт є най­більш поширеним видом транспорту, що визначає його надзвичайно велике значення. Основним нормативним актом у цій сфері є закони України «Про автомобільний транспорт»¹ та «Про дорожній рух»².

Склад автомобільного транспорту дуже різноманітний. До нього належать підприємства автомобільного транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів та вантажів, транспортно-експедиційні підпри­ємства, рухомий склад автомобільного транспорту незалежно від форми власності, низка підприємств та установ, які сприяють здійснен­ню автоперевезень (автостанції, автовокзали, станції технічного об­слуговування тощо).

Мінтрансзв’язку здійснює управління автомобільним транспортом через два спеціалізовані підрозділи — Державний департамент авто­мобільного транспорту (Державтотранс) та Головну державну інспек­цію на автомобільному транспорті (Головавтотрансінспекцію).

Діяльність Державтотрансу має регулятивний характер. Він упов­новажений брати участь у забезпеченні реалізації державної політи­ки у сфері перевезень пасажирів і вантажів; розробляти проекти нормативно-правових актів, пов’язаних з регулюванням діяльності автомобільного транспорту; забезпечувати реалізацію державної по­літики у сфері міжнародних автомобільних перевезень; формувати маршрутну мережу регулярного міжнародного автобусного сполу­чення; організовувати проведення сертифікації дорожніх транспорт­них засобів та послуг; проводити конкурси на перевезення пасажирів автомобільним транспортом, укладати договори з переможцями та контролювати їх виконання; погоджувати технічні вимоги та стан­дарти щодо розроблення нової автомобільної техніки, її ремонту та експлуатації тощо.

Основним завданням Головавтогрансінспекції є здійснення дер­жавного контролю у цій сфері. Зокрема, вона здійснює державний контроль за додержанням суб’єктами господарювання вимог законо­давства про транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезен­ня пасажирів і вантажів автомобільним транспортом; проводить нагляд за забезпеченням суб’єктами господарювання безпеки автомобільних перевезень; здійснює ліцензування підприємницької діяльності у сфе­рі автомобільного транспорту, контролює додержання ліцензійних вимог та забезпечує недопущення надання послуг суб’єктами, що не одержали відповідної ліцензії, тощо. Підкреслимо, що Головавтотрансінспекцію не слід плутати з Державною автомобільною інспекцією, яка входить до складу МВС України.

Органами Мінтрансзв’язку на місцях є автотранспортні управлін­ня. їх діяльність спрямовується та координується Державтотрансом.

Низку повноважень, переважно щодо організації автобусних пере­везень у межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці, надано місцевим державним адміністраціям та органам місцевого самоврядування.

Шляхове господарство. Авгомобільний транспорт тісно пов’язаний з автомобільними дорогами, які входять до складу шляхового госпо­дарства. Здійснення управління у цій сфері покладено на Державну службу автомобільних доріг України (Укравтодор). На відміну від Укрзалізниці, Державтотрансу та Державіаадміністрації, це не струк­турний підрозділ Мінтрансзв’язку, а самостійний центральний орган виконавчої влади, однак його діяльність спрямовується і координуєть­ся Кабінетом Міністрів України через Мінтрансзв’язку.

Діючи в межах своєї компетенції, Укравтодор розробляє державні програми розвитку дорожнього господарства та забезпечує їх виконан­ня; забезпечує організацію будівництва та експлуатацію автомобільних доріг та їх відповідного інженерного облаштування, інших споруд, у тому числі на умовах концесії; визначає напрямки використання бюджетних коштів, призначених для фінансування дорожнього госпо­дарства; виконує функції з управління державними автомобільними дорогами; здійснює контроль за додержанням вимог законодавства з питань користування та охорони автомобільних доріг; погоджує пи­тання щодо будівництва комплексів дорожнього сервісу, автозаправних станцій, розміщення рекламоносіїв у межах смуги відведення авто­мобільних доріг; здійснює контроль за ваговими та габаритними пара­метрами транспортних засобів на автомобільних дорогах та погоджує маршрути проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів тощо.

У прямому підпорядкуванні Укравтодору перебуває низка підпри­ємств та установ, які забезпечують реалізацію державної політики у сфері шляхового господарства.

Трубопровідний транспорт. Трубопровідний транспорт істотно відрізняється від інших видів транспорту як за своїм призначенням, так і за порядком управління. Загальні засади діяльності та управління трубопровідним транспортом визначено Законом України «Про трубо­провідний транспорт»¹.

Трубопровідний транспорт призначено для транспортування терито­рією України вуглеводнів, хімічних продуктів, води та інших продуктів і речовин з місць їх знаходження, видобутку (промислів), виготовлення або зберігання до місць їх перероблення чи споживання, перевантаження та подальшого транспортування. Система трубопровідного транспорту України складається із магістрального та промислового трубопровідного транспорту. Магістральними трубопроводами здійснюються транзитні, міждержавні, міжрегіональні поставки. Всі ж інші трубопроводи (нафто- базові, внутрішньопромислові, міські газопровідні, водопровідні, каналі­заційні мережі, меліоративні системи тощо) є промисловими.

Магістральні трубопроводи перебувають у державній власності і господарське управління ними здійснює Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України». Державне ж управління у сфері магі­стрального трубопровідного транспорту покладено на Міністерство палива та енергетики України.

Щодо промислових трубопроводів, то залежно від цільового при­значення управління ними може здійснюватись іншими центральними органами виконавчої влади, місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування.

Водний транспорт. Роль водного транспорту в народному госпо­дарстві неоднозначна. З одного боку, він найменш поширений. Лише п’ять областей України та АРК мають вихід до моря, а у більшій по­ловині областей України водний транспорт взагалі не використовуєть­ся. З другого ж боку, водний, особливо морський, транспорт має над­звичайно велике значення у здійсненні міжнародних перевезень. По­рядок управління водним транспортом врегульовано досить слабко. Окремі норми розпорошено по значній кількості нормативних актів різної юридичної сили.

Державне управління у цій сфері здійснюється через Державний департамент морського і річкового транспорту (Укрморрічфлот), який є урядовим органом державного управління, що діє у складі Мін­трансзв’язку.

До повноважень Укрморрічфлоту належать: розроблення державних науково-технічних та інших програм і планів розвитку галузі; здійснен­ня державного нагляду у морських торговельних і річкових портах, те­риторіальних водах України відповідно до законодавства про судноплав­ство, а також вимог міжнародних договорів України всіма морськими і річковими суднами незалежно від форми власності, галузевої належ­ності та прапора держави, під яким плаває судно; організація проведен­ня розслідувань причин аварій і катастроф на морському і річковому транспорті; координація робіт з проведення сертифікації, класифікації транспортних засобів і технологічного устаткування та технічного на­гляду за їх експлуатацією; забезпечення розвитку зовнішньоекономічних зв’язків та участю України в міжнародних морських організаціях за до­рученням Мінтрансу; реєстрація лінії закордонного плавання.

До сфери управління Укрморрічфлоту належать підприємства, установи та організації морського та річкового транспорту всіх форм власності.

Одну з ключових позицій в управлінні морським транспортом зай­має морський порт. Це державне транспортне підприємство, призна­чене для обслуговування суден, пасажирів і вантажів на відведених порту території і акваторії, а також перевезення вантажів і пасажирів на суднах, що належать порту. Його очолює начальник морського пор­ту, який видає обов’язкові постанови, що регулюють питання безпеки руху, охорони вантажів, майна порту і громадського порядку, прове­дення санітарних і протипожежних заходів у порту, охорони довкілля, порядку заходу суден у морські порти тощо. Державний нагляд за мореплавством у порту здійснює капітан морського порту, який очолює місцеву Інспекцію державного портового нагляду. Правове становище морського порту нині врегульовано не досить повно і нині у Верховній Раді йде робота над законопроектом «Про морські порти України».

Щодо морських та річкових суден, то їх правовий статус та багато питань взаємовідносин з державою (державна реєстрація суден, надан­ня дозволу на використання прапора України, надання статусу націо­нального морського перевізника, арешт судна) врегульовано Кодексом торговельного мореплавства України¹.