Глава 4 Адміністративно-правові відносини

§ 1. Поняття, основні риси та особливості адміністративно-правових відносин

Адміністративно-правові відносини є складовою частиною сус­пільних відносин, що виникають у процесі державного управління як організаційні зв’язки між їх учасниками.

Адміністративно-правові відносини — це суспільні відносини у сфері державного управління, учасники яких виступають носіями прав і обов ’язків, урегульованих нормами адміністративного права.

Адміністративно-правові відносини є різновидом правових від­носин, у яких обов’язки і права сторін мають взаємний характер. Одна із сторін вправі вимагати від другої сторони поведінки, передбаченої адміністративно-правовими нормами. Невиконання обов’язків або по­рушення прав однієї із сторін тягне за собою юридичну відповідаль­ність. Таким чином, адміністративно-правові норми слугують основою виникнення адміністративно-правових відносин. Самі норми безпо­середньо їх не створюють, а лише передбачають у загальній формі умови їх виникнення.

Взаємопов’язаними складовими елементами адміністративно- правових відносин є: суб’єкти, об’єкти, юридичні факти.

Суб’єктом адміністративно-правових відносин сучасник, який має конкретні права і обов’язки. Це органи виконавчої влади, органи міс­цевого самоврядування, громадяни України, іноземці та особи без громадянства, об’єднання громадян та інші.

Для суб’єктів адміністративно-правових відносин характерним є наявність у них правоздатності та дієздатності. Адміністративна правоздатність — це спроможність суб’єкта адміністративно- правових відносин мати права та нести юридичні обов ’язки у сфері виконавчої влади. Адміністративна правоздатність державних органів, недержавних організацій, об’єднань виникає, як правило, з моменту видання акта про їх заснування, а припиняється з їх ліквідацією або реорганізацією. Адміністративна правоздатність громадян у сфері державного управління виникає з моменту народження і припиняється з їх смертю. Адміністративна правоздатність — основа адміністратив­ної дієздатності.

Адміністративна дієздатність — це здатність своїми діями на­бувати та реалізовувати права, виконувати обов’язки, встановлені нормами адміністративного права.

Адміністративна правоздатність і адміністративна дієздатність надають правосуб’єктності учасникам адміністративно-правових від­носин, тобто можливість бути їх суб’єктом.

Об ’єктом адміністративно-правових відносин є поведінка людей, а саме їх дії, за допомогою яких реалізуються передбачені адміні- стративно-правовими нормами обов’язки і права учасників даних відносин. Ці дії можуть бути пов’язані із здійсненням завдань держав­ного управління (наприклад, видання індивідуального акта управлін­ня), особистими нематеріальними благами (наприклад, гідність люди­ни), реалізацією суб’єктивних обов’язків і прав (наприклад, право на оскарження в суді дій посадових осіб і органів виконавчої влади), ма­теріальними предметами (речами і под.).

Адміністративно-правові відносини виникають, змінюються та при­пиняються при наявності умов, визначених адміністративно-правовими нормами. Такими умовами виступають юридичні факти (дії, події).

Дії— юридичні факти, які є результатом активного волевиявлення людей. Розрізняють правомірні і неправомірні дії.

Правомірні дії відповідають вимогам адміністративно-правових норм. Основним їх видом є юридичні акти. До правомірних дій, що породжують адміністративно-правові відносини, можна віднести, на­приклад, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України. Для державного управління характерними є індивідуальні (ненормативні) акти, оскільки вони безпосередньо породжують конкретні ад­міністративно-правові відносини (наприклад, постановою Кабінету Міністрів України призначено на посаду першого заступника міністра освіти і науки України, що породжує адміністративно-правові відно­сини між службовцем, призначеним на цю посаду, та підлеглими працівниками). Адміністративно-правові відносини виникають також з ініціативи громадян (наприклад, оскарження громадянином певних дій посадової особи). Адміністративно-правові відносини можуть ви­никати і в зв’язку з таким юридичним фактом, як бездіяльність.

Неправомірні дії — це такі дії, що не відповідають вимогам адміністративно-правових норм. Вони тягнуть за собою виникнення адміністративно-правових відносин щодо застосування стосовно ви­нних осіб відповідних засобів юридичної відповідальності, передба­чених адміністративно-правовими нормами. Неправомірною може бути і бездія (наприклад, ухилення від реєстрації мисливської зброї).

Адміністративно-правові відносини виникають не тільки в результаті діяльності людей, а й у разі настання певних подій. Події— це явища, що не залежать від волі людей. У зв’язку із різного роду подіями також ви­никають конкретні адміністративно-правові відносини. До подій належать, наприклад, стихійні лиха (пожежі, епідемії, повені, землетруси).

В адміністративно-правових відносинах виражені як загальні риси, притаманні усім правовим відносинам, так і деякі особливості, зумов­лені специфікою державного управління. Можна відмітити такі осо­бливості адміністративно-правових відносин.

1. В адміністративно-правових відносинах права і обов’язки пов’язані із практичним здійсненням їх учасниками державного управ­ління і потребують для свого задоволення відповідних дій виконавчо- розпорядчого характеру.

2. Умовою виникнення адміністративно-правових відносин є участь у них обов’язкового суб’єкта. Не може бути адміністративно-правових відносин між двома громадянами, між об’єднаннями громадян, бо вони не мають повноважень державно-владного характеру, не здійснюють виконавчу та розпорядчу діяльність від імені держави.

3. Адміністративно-правові відносини можуть виникати з ініціати­ви кожної із сторін незалежно від волевиявлення другої сторони, на відміну від цивільно-правових відносин. Орган виконавчої влади ви­ступає від імені держави і його приписи обов’язкові для інших учас­ників відносин незалежно від їх згоди (наприклад, наказ Міністра освіти і науки України, виданий у межах його компетенції, обов’язковий для ректора академії). Юридично-владні повноваження органу вико­навчої влади визначаються безпосередньо адміністративно-правовою нормою, в якій закріплюється його компетенція.

Для органів виконавчої влади, їх посадових осіб можливість всту­пати в адміністративно-правові відносини є одночасно і їх обов’язком. Практика показує, що значна частина адміністративно-правових від­носин виникає за ініціативою органів влади, що свідчить про активні засади державного управління.

У деяких випадках органи виконавчої влади зобов’язані врахову­вати згоду другої сторони адміністративно-правових відносин (напри­клад, при прийнятті на державну службу).

4. Спори між сторонами адміністративно-правових відносин, як правило, вирішуються в адміністративному порядку. Поряд з тим все більшого значення набувають судовий порядок вирішення ад­міністративно-правових спорів, оскарження неправомірних дій органів виконавчої влади, їх посадових осіб. Так, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від по­рушень з боку органів державної влади, органів місцевого самовряду­вання, їх посадових і службових осіб, інших суб’єктів під час здійснен­ня ними владних управлінських функцій на основі законодавства.

5. Адміністративно-правові відносини, що виникають між органа­ми виконавчої влади та іншими учасниками адміністративного права, не завжди є відносинами, що здійснюються за методом влади та під­порядкування. Ці відносини можуть реалізуватися на засадах як влади і підпорядкування, так і рівності сторін, тобто кожна сторона зобов’язана виконувати конкретні вимоги правової норми.

6. Порушення однією із сторін адміністративно-правових відносин вимог адміністративно-правової норми тягне за собою юридичну від­повідальність. Така відповідальність настає, як правило, перед держа­вою в особі органів виконавчої влади, посадових осіб. Не виключено у деяких випадках і судовий порядок притягнення до адміністративної відповідальності.

У цілому адміністративно-правові відносини, з одного боку, — це форми соціальних відносин, а з другого, — це форми організаційних відносин, у процесі реалізації яких розв’язуються завдання управлін­ської діяльності.