§ 4. Адміністративно-правовий статус іноземців га осіб без громадянства

Іноземці за своїм правовим статусом неістотно відрізняються від осіб без громадянства. Обсяг прав та обов’язків цих суб’єктів вужчий, ніж у громадян України, але за загальним правилом вони користують­ся тими самими правами і на них покладаються ті самі обов’язки, що й на громадян України. Відмінності пов’язані з відсутністю громадян­ства у розглядуваної категорії осіб, яке є найважливішим компонентом адміністративно-правового статусу особи.

Правосуб’єктність цих осіб виникає з моменту прибуття в Україну і завершується з часу залишення її території.

Адміністративно-правовий статус іноземців регламентується За­коном України від 4 лютого 1994 р. «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»¹, а також міжнародними угодами. Статус осіб, які не мають громадянства, але перебувають на території України, ви­значається законодавством України.

Для іноземців та осіб без громадянства обов’язковими є норми Конституції та інших законів України, загальнообов’язкові правила, що стосуються охорони природи, санітарії, пожежної безпеки, громад­ського порядку, користування транспортними засобами, в’їзду та виїзду. Разом з тим ці особи не користуються частиною прав та обов’язків, що становлять групу виключних прав та обов’язків громадян України (ви­борче право, право мати паспорт громадянина України та ін.).

У цілому основні обмеження для іноземців та осіб без громадянства зводяться до таких: 1) вони не можуть обіймати деякі посади (Президен­та України, судді, перебувати на посадах у складі морських та повітряних екіпажів та ін.); 2) вони не мають доступу до посад державних службовців, діяльність яких пов’язана з державною таємницею; 3) ці особи не можуть служити у Збройних Силах України; 4) для іноземців та осіб без грома­дянства допускаються обмеження в пересуванні чи перебуванні в окремих місцях; 5) для них встановлено окремі правила паспортного режиму, вступу в навчальні заклади тощо; 6) для іноземців та осіб без громадянства встановлено особливу адміністративну деліктоздатність.

При регулюванні правового статусу іноземців Україна виходить з принципу взаємності, що застосовується у стосунках з іншими дер­жавами. Адміністративно-правовий статус осіб, що мають диплома­тичні привілеї, визначається, крім законодавства України, також між­народними правилами і міжнародними угодами України.

Запитання для самоконтролю

1. Дайте визначення та охарактеризуйте поняття «адміністра­тивна правоздатність», «адміністративна дієздатність», «адміністративно-правовий статус».

2. Дайте визначення поняття «звернення громадян» та вкажіть його види.

3. Проаналізуйте вимоги до звернень громадян.

4. Охарактеризуйте іноземців та осіб без громадянства як суб’єктів адміністративного прав

Глава 6 Органи виконавчої влади

§ 1. Ознаки та правове становище органів виконавчої влади

Відповідно до ст. 6 Конституції України державна влада здійсню­ється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Кожна гілка єдиної державної влади реалізує повноваження через діяльність відповідних суб’єктів — органів державної влади. Виконавча влада виражена системою органів виконавчої влади, основним змістом ді­яльності яких є здійснення державного управління. Від результатів діяльності цих органів понад усе залежить соціально-економічний та політичний стан країни. Саме ці органи виступають центральним або головним суб’єктом адміністративного права.

Органи виконавчої влади разом з органами законодавчої та судової влади складають єдиний державний апарат. Як його складова частина органи виконавчої влади мають усі найважливіші ознаки державних органів, вони виконують значний обсяг завдань і функцій держави, виступають від імені держави, наділені державними владними повно­важеннями. В той же час органи виконавчої влади мають і власні специфічні риси, обумовлені призначенням, змістом їх діяльності, її особливим характером. Вони покликані здійснювати підзаконну організаційно-управлінську, виконавчо-розпорядчу діяльність. Об’єктом їх управління є такі сфери життя суспільства, як економічна, соціально-культурна та адміністративно-політична.

Органи виконавчої влади створюють і свій власний апарат — апа­рат державного управління, який являє собою цілісне утворення і скла­дається з великої кількості різноманітних частин — окремих органів та їх структурних підрозділів. Виконуючи завдання і функції держав­ного управління, органи виконавчої влади є завжди органами держав­ного управління. Однак не всі органи державного управління є орга­нами виконавчої влади.

В адміністративно-правовій науці під органом виконавчої влади визнається частина державного апарату (організація), яка має влас­ну структуру та штат службовців, територіальний масштаб ді­яльності, утворюється в установленому законом або іншими право­вими актами порядку і в межах передбаченої компетенції здійснює від імені і за дорученням держави функції державного управління в еко­номічній, соціально-культурній, адміністративно-політичній сферах суспільного життя.

Найбільш суттєві ознаки органу виконавчої влади

1. Кожен орган виконавчої влади, діючи від імені та за дорученням держави, має певний правовий статус, виступає носієм відповідних державно-владних повноважень, які використовуються ним виключно з метою державно-управлінської діяльності.

2. Основним змістом діяльності органів виконавчої влади є здій­снення державного управління в соціально-економічній та інших сферах життя суспільства.

3. Створення, структура, порядок діяльності і компетенція органів виконавчої влади визначаються Конституцією та законами України, акта­ми Президента України та іншими нормативно-правовими актами.

4. Органи виконавчої влади діють на вищому (Кабінет Міністрів України), центральному (центральні органи виконавчої влади) та на регіональному (місцеві органи виконавчої влади) рівнях і створюють єдину систему.

5. У межах цієї системи органи виконавчої влади наділяються необ­хідною оперативною самостійністю, що виражається в їх компетенції — предметах відання, правах, обов’язках, територіальних межах діяльнос­ті кожного окремого органу. Компетенція — це певний обсяг державної діяльності, покладений на конкретний орган, або коло питань, перед­бачених законами та іншими нормативно-правовими актами, які він має право вирішувати в процесі практичної діяльності.

6. Діяльність органів виконавчої влади має підзаконний, виконавчо- розпорядчий характер, вони здійснюють свої функції на підставі та на виконання закону.

7. Реалізуючи свою компетенцію, виконуючи положення законів та правових актів інших державних органів, органи виконавчої влади мають повноваження розпоряджатися з конкретних питань та прийма­ти підзаконні нормативні акти. В процесі виконавчої та розпорядчої діяльності вони діють юридично-владно, застосовуючи різні правові засоби нормотворчого, виконавчого (розпорядчого) та юрисдикційно- го (правоохоронного) характеру.

8. Кожен орган виконавчої влади має визначений для нього законо­давством територіальний масштаб діяльності, який враховує особли­вості адміністративно-територіального устрою України.

9. Органи виконавчої влади мають власну внутрішню структуру, штат державних службовців, який сформований шляхом їх конкурс­ного відбору або призначення на посаду для здійснення конкретної виконавчо-розпорядчої діяльності в юридично-владній формі. У межах кожного органу поміж структурними підрозділами і службовцями роз­поділені повноваження і відповідальність за доручену справу, встанов­лені та розвиваються різні організаційно-правові зв’язки. Усе це спря­моване на забезпечення ефективної діяльності органів виконавчої влади.

10. Кожен орган виконавчої влади має офіційне найменування та повноваження використовувати різні атрибути з державною символі­кою.

11. Фінансування органів виконавчої влади здійснюється із держав­ного бюджету.