ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ І Державне управління і адміністративне право

Глава 1 Державне управління і виконавча влада

§ 1. Управління як соціальне явище

Управління є особливою соціальною функцією та необхідною умовою розвитку суспільства як самодостатньої системи і здійснюєть­ся у відповідних державних чи недержавних формах шляхом органі­заційної діяльності спеціально створюваних для цього органів.

Управління — це діяльність людей — суб’єктів управління, яка може бути охарактеризована як цілеспрямована сукупність дій, що забезпечу­ють погодження і координацію спільної праці з метою досягнення сус­пільно значущих цілей та вирішення поставлених завдань.

Різноманітність об’єктів управління дає можливість виділити основ­ні його види: соціальне, технічне та біологічне.

Соціальне управління — діяльність людей, їх громадських і дер­жавних об’єднань, управління людини людиною, в цілому суспіль­ством.

Технічне управління пов’язане зі створенням людьми, їх об’єднан­нями машин і механізмів, а також «управлінням ними» з метою по­легшення умов праці.

Біологічне управління спрямоване на використання об’єктивних законів природи, що відкриваються біологічними науками для ство­рення нових сортів рослин і порід тварин.

Слід зазначити, що технічне і біологічне управління здійснюють­ся в рамках соціального, оскільки всі види управління пов’язані з об’єднанням зусиль людей для досягнення відповідних цілей, але мають різну спрямованість (об’єкт).

Основними елементами управління є суб’єкт та об’єкт (який діє на засадах самоорганізації), що взаємодіють нарізних щаблях ієрархії через управляючий (керуючий) вплив суб’єкта на об’єкт.

Разом з тим доцільно підкреслити, що в межах соціального управ­ління за певних обставин суб’єкт управлінської діяльності може стати об’єктом управління з боку іншого учасника (суб’єкта) управлінських відносин, а об’єкт управління — виконувати функції суб’єкта віднос­но іншого учасника (об’єкта) управлінських відносин. Так, голова обласної державної адміністрації є суб’єктом управління відносно голови районної державної адміністрації і об’єктом управління від­носно Президента України як глави держави.

Для правильного розуміння управління як соціального явища слід виходити із змісту управлінської діяльності як функції організованих систем, створених для забезпечення взаємодії складаючих їх елементів, що підтримують необхідний режим роботи з метою досягнення по­ставлених цілей і завдань внутрішнього та міжсистемного характеру.

Соціальному управлінню притаманні всі названі елементи. Проте слід ураховувати особливості соціальної сфери, де управлінські зв’язки реалізуються через відносини людей, що виявляються в організації суспільного життя. В найбільш загальному плані соціальне управлін­ня, управління суспільством в цілому можна розуміти як механізм організації громадських зв ’язків, що здійснюються всіма державними інституціями, незалежно від конкретного призначення, органами місцевого самоврядування, а також об ’єднаннями громадян. Виходя­чи із цього соціальне управління:

• виявляється через спільну діяльність людей, організовує їх для такої діяльності у відповідні колективи та організаційно оформлює;

• своїм головним призначенням має впорядкування та врегулюван­ня спільної діяльності шляхом забезпечення погоджених індивідуаль­них дій учасників такої діяльності через вплив на їх поведінку (волю);

• виступає в ролі регулятора управлінських взаємовідносин, іц₀ виникають між суб’єктом та об’єктом у процесі практичної реалізації функцій соціального управління;

• є владним, оскільки базується на підпорядкуванні волі учасників управлінських відносин — суб’єкт формує та реалізує волю, а об’єкт їй підкоряється;

• має особливий механізм реалізації через організаційно оформле­ні групи людей, якими виступають органи виконавчої влади (держав­ного управління), органи місцевого самоврядування та об’єднаная громадян або уповноважені особи цих організацій.

Соціальне управління має специфічне призначення, особливі фор­ми здійснення та організації суспільних зв’язків. У широкому розумін­ні, як уже зазначалося, управлінські завдання та функції реалізують всі державні органи, незалежно від їх призначення, органи місцевого самоврядування, об’єднання громадян. У зв’язку з цим соціальне управління прийнято поділяти на громадське, що здійснюється об’єднаннями громадян, іншими недержавними організаціями, муни ципальне (регіональне), яке здійснюється органами місцевого само- врядування, та державне, під яким розуміється специфічний вид дер. жавної діяльності — виконавча та розпорядча діяльність, функціону­вання якої пов’язане з самостійною гілкою державної влади — вико­навчою та формуванням особливої правової галузі — адміністратив­ного права.

Слід також зауважити, що управлінські зв’язки простежуються і в діяльності законодавчого органу — Верховної Ради України, судовій та прокурорській системах, але вони є внутрішніми, організаційно- правовими, пов’язаними з управлінням своєю системою.

У системі соціального управління особливе місце посідає місцеве самоврядування (його ще називають муніципальним управлінням), яке є правом територіальної громади — жителів села (декількох сіл), се- лища та міста самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здій­снюється територіальними громадами як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування (сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи), сільських, селищних міських голів.

Функції регіонального управління покладаються на обласні, район­ні, міські — міст Києва та Севастополя державні адміністрації (район­ні адміністрації цих міст), а також обласні, районні ради, Київську та Севастопольську міські ради, районні ради в цих містах та їх виконав­чі органи.

Об’єднання громадян та інші недержавні організації здійснюють управління на основі своїх статутів, положень у межах Конституції та законів України.