§ 4. Адміністративна відповідальність за правопорушення у сфері інформаційних ресурсів

Адміністративними правопорушеннями у сфері інформаційних ресурсів слід Визнавати посягання на врегульовані законами суспільні відносини, які виникають та існують при здійсненні інформаційної діяльності, а с;_ІМе: при її одержанні, використанні, поширенні та збе­ріганні учасниками інформаційних правовідносин. КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за порушення права на окремі види інформації, відмову в наданні інформації, надання неповної або недо­стовірної інформації, втрату інформації.

До таких правопорушень, зокрема, належать: ст. 41³ (ненадання інформації для ведення колективних переговорів та здійснення конт­ролю за виконанням колективних переговорів, угод); ст. 46 (умисне приховування Джерела зараження венеричною хворобою); ст. 53² (пе­рекручення або приховування даних державного земельного кадастру); ст. 57 (порушення вимог щодо охорони надр); ст. 58 (порушення правил та вимог проведення робіт щодо геологічного вивчення надр); ст. 59^і (порушення вимог щодо охорони територіальних та внутрішніх мор­ських вод від Забруднення та засмічення); ст. 60 (порушення правил водокористування); ст. 62 (невиконання обов’язків щодо реєстрації у суднових документах операцій із шкідливими речовинами та сумі­шами); ст. 82 ^і (порушення правил ведення первинного обліку та здій­снення контролю над операціями поводження з відходами або нена­дання чи надання звітності щодо утворення, використання, знешко­дження та знищення відходів); ст. 82³ (приховування, перекручення або відмова від надання повної та достовірної інформації за запитами по­садових осіб та. зверненнями громадян та їх об’єднань щодо безпеки утворення відходів та поводження з ними); ст. 83^і (порушення законо­давства про захист рослин); ст. 91⁴ (відмова від надання або несвоє­часне надання екологічної інформації); ст. 92^і (порушення законодав­ства про Національний архівний фонд та архівні установи); ст. 96 (недодержання державних стандартів, норм та правил при проектуван­ні та будівництві); ст. 96^і (порушення законодавства при плануванні та забудові територій); ст. 11 б³ (порушення правил реєстрації торговель­них суден); ст. 148⁵ (порушення правил про взаємоз’єднання телеко­мунікаційних мереж загального користування); ст. 156^і (порушення законодавства про захист прав споживачів); ст. 163 ^і (порушення по­рядку ведення податкового обліку, надання аудиторських висновків); ст. 164^і (порушення порядку подання декларації про доходи та веден­ня обліку доходів та витрат); ст. 164² (порушення законодавства з фі­нансових питань); ст. 164⁴ (демонстрація та розповсюдження фільмів без державного свідоцтва на право розповсюдження та демонстрації фільмів); ст. 164⁹ (незаконне розповсюдження екземплярів аудіовізу­альних творів, фонограм, відеограм, комп’ютерних програм, баз да­них); ст. 164¹⁴ (порушення законодавства про здійснення закупівель товарів, робіт та послуг за державні кошти); ст. 165^і (порушення за­конодавства у сфері загальнообов’язкового державного пенсійного страхування); ст. 165⁴ (порушення законодавства про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатнос­ті); ст. 165⁵ (ухилення від реєстрації в якості платника страхових вне­сків до Фонду соціального страхування із тимчасової втрати праце­здатності, несвоєчасна або неповна плата страхових внесків, а також порушення порядку використання страхових коштів); ст. 166⁴ (пору­шення порядку надання інформації та виконання рішень Антимоно- польного комітету України та його територіальних відділень) та ін.

Однією із гарантій реалізації конституційного права на звернення є встановлення адміністративної відповідальності за неправомірну відмову в наданні інформації, несвоєчасне або неповне надання інфор­мації, надання інформації, що не відповідає дійсності, у випадках, коли така інформація підлягає наданню на запит громадянина чи юридичної особи відповідно до Законів України «Про інформацію» та «Про звер­нення громадян» (ч. 1 ст. 212³ КУпАП). Загальним об’єктом зазначе­ного правопорушення є встановлений порядок державного управління; родовим об ’єктом — врегульовані законами «Про інформацію», «Про

звернення громадян», іншими нормативними актами суспільні відно­сини, які виникають та існують при реалізації особами конституцій­ного права на інформацію; безпосереднім об ’єктом є право громадян та юридичних осіб на інформацію, що передбачає можливість, зокре­ма, вільного одержання та використання відомостей, необхідних їм для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій (ст. 9 Закону «Про інформацію»).

Об’єктивна сторона правопорушення виявляється переважно у формі бездіяльності (невиконання або неналежне виконання вимог Закону про надання інформації), а саме: у неправомірній відмові в на­данні інформації, несвоєчасному або неповному наданні інформації, наданні інформації, що не відповідає дійсності.

За режимом доступу інформація поділяється на відкриту та інфор­мацію з обмеженим доступом. У свою чергу, інформація з обмеженим доступом поділяється на конфіденційну (тобто відомості, які перебу­вають у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до пе­редбачених ними умов) і таємну (інформація, що містить відомості, які становлять державну або іншу передбачену законом таємницю, розголошення якої завдає шкоди особі, суспільству і державі). До кон­фіденційної інформації, зокрема, належить інформація про особу, тобто сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про неї. Основними даними про особу (персональними даними) є: на­ціональність, освіта, сімейний стан, релігійність, стан здоров’я, а також адреса, дата і місце народження (ст. 23 Закону «Про інформацію»); медична інформація, тобто свідчення про стан здоров’я людини, іс­торію її хвороби, про мету запропонованих досліджень і лікувальних заходів, прогноз можливого розвитку захворювання, в тому числі й про наявність ризику для життя і здоров’я (статті 39, 40 Основ законодав­ства України про охорону здоров’я, пп. 1, 2 Рішення Конституційного Суду України від 30 жовтня 1997 р. № 5-зп у справі щодо офіційного тлумачення статей 3, 23, 31,47, 48 Закону «Про інформацію» та ст. 12 Закону «Про прокуратуру» (справа К. Г. Устименка)¹. Забороняється також без згоди особи або без згоди її законного представника та лікаря- психіатра, який надає психіатричну допомогу, публічно демонструва­ти особу, яка страждає на психічний розлад, фотографувати її чи ро­бити кінозйомку, відеозапис, звукозапис та про слухову вати співбесіди

особи з медичними працівниками при наданні їй психіатричної допо­моги. Документи, які містять відомості про стан психічного здоров’я особи та надання їй психіатричної допомоги, повинні зберігатися із додержанням умов, що гарантують конфіденційність цих відомостей (ст. 6 Закону «Про психіатричну допомогу»)¹.

Не допускається без згоди батьків або осіб, що їх замінюють, роз­повсюдження інформації про неповнолітніх, які вчинили злочин, про злочини, вчинені щодо неповнолітніх, а також про самогубство непов­нолітніх, якщо така інформація дозволяє ідентифікувати особу не­повнолітнього (ст. 41 Закону «Про телебачення і радіомовлення»). Права неповнолітніх на обмежену стосовно них інформацію перед­бачено також Мінімальними стандартними правилами ООН, що стосуються відправлення правосуддя щодо неповнолітніх («Пекінські правила»), прийнятими Генеральною Асамблеєю ООН, якими забо­роняється оприлюднювати будь-яку інформацію, що може вказати на особу неповнолітнього правопорушника (п. 8.2)². Відповідне поло­ження закріплено і в ст. 16 Конвенції про права дитини від 20 листо­пада 1989 р.³

Конфіденційними є також відомості, що містяться в деклараціях державних службовців, які подаються ними на підставі ст. 13 Закону України «Про державну службу» в порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 11 серпня 1995 р. «Про застосування ст. 13 Закону України «Про державну службу»⁴ та іншими норматив­ними актами.

Не підлягає розголошенню інформація про оперативну і слідчу роботу органів прокуратури, МВС, СБУ, роботу органів дізнання та суду в тих випадках, коли її розголошення може зашкодити оператив­ним заходам, слідству чи дізнанню, порушити право на справедливий судовий розгляд справи, створити загрозу життю або здоров’ю будь- якої особи (ст. Закону «Про інформацію»). Водночас ст. 121 КПК України передбачає можливість оголошення даних досудового слідства з дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визна­ють це можливим; ч. 4 ст. 7 Закону України «Про прокуратуру»⁵ за­боронено без дозволу прокурора або слідчого розголошувати дані перевірок і досудового слідства до їх закінчення. Зобов’язаний збері­гати адвокатську таємницю і адвокат. Предметом адвокатської таєм­ниці є питання, з яких громадянин або юридична особа зверталися до адвоката, сутність консультацій, порад, роз’яснень та інших відомос­тей, одержаних адвокатом при здійсненні своїх професійних обов’язків (ст. 9 Закону України «Про адвокатуру»)⁶.

Стаття 37 Закону «Про інформацію» забороняє розголошувати зміст документів, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію (доповідні записки, переписка між підрозділами тощо), якщо вони пов’язані із розробленням напрямку діяльності установи, процесом прийняття рішень і передують їх прийняттю; інформацію фінансових установ, підготовлену для контрольно-фінансових відомств. У той же час Закон «Про інформацію» (ст. ЗО ч. 9) допускає, що інформація з об­меженим доступом може бути поширена без згоди її власника, якщо ця інформація є суспільно значущою, тобто якщо вона є предметом громадського інтересу і якщо право громадськості знати цю інформа­цію переважає право її власника на її захист.

До таємної належить інформація, що містить відомості, які ста­новлять державну та іншу передбачену законом таємницю, розголо­шення якої завдає шкоди особі, суспільству і державі. Така інформація з обмеженим доступом, у свою чергу, поділяється на таємницю комер­ційного та банківського характеру, а також державну таємницю⁷. Ко­мерційну таємницю підприємства становлять відомості, пов’язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням, фінансами та іншою діяльністю підприємства, що не є державною таємницею, розголошення (передавання, витікання) яких може завдати шкоди його інтересам. Обсяг та склад відомостей, що становлять комерційну та­ємницю, порядок її захисту визначаються керівником підприємства, установи, організації. Постановою Кабінету Міністрів України від 9 серпня 1993 р.⁸ затверджено перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці, а саме: установчі документи, документи, що дозволяють займатися підприємницькою чи господарською діяльністю та її окремими видами; інформація за всіма встановленими формами державної статзвітності; дані, необхідні для перевірки обчислення і сплати податків та інших обов’язкових платежів; відомості про чи­сельність і склад працюючих, їх заробітну плату в цілому і за профе­сіями та посадами, а також наявність вільних робочих місць; докумен­ти про сплату податків і обов’язкових платежів; інформація про за­бруднення навколишнього природного середовища, недодержання безпечних умов праці, реалізацію продукції, що завдає шкоди здоров’ю, а також інші порушення законодавства України та розміри заподіяних при цьому збитків; документи про платоспроможність; відомості про участь посадових осіб підприємства в кооперативах, малих підпри­ємствах, спілках, об’єднаннях та інших організаціях, які займаються підприємницькою діяльністю; відомості, що відповідно до чинного законодавства підлягають оголошенню.

Банківською таємницею є інформація щодо діяльності та фінансо­вого стану клієнта, яка стала відомою банку в процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третіми особами при наданні по­слуг банку і розголошення якої може завдати матеріальної чи мораль­ної шкоди клієнту. Стаття 60 Закону «Про банки і банківську діяль­ність», зокрема, до такої інформації відносить: відомості про стан рахунків клієнтів; операції, які були проведені на користь чи за дору­ченням клієнта, здійснені ним угоди; фінансово-економічний стан клієнтів; системи охорони банку та клієнтів; інформація про ор­ганізаційно-правову структуру юридичної особи-клієнта, її керівників, напрями діяльності; інформація щодо звітності по окремому банку за винятком тієї, що підлягає опублікуванню; коди, що використовують­ся банками Для захисту інформації.

Зазначені та інші підстави для відмови в наданні інформації або наданні неповної інформації передбачено законодавчими актами. В усіх інших випадках відмова в наданні інформації, передбаченої Законами «Про інформацію» та «Про звернення громадян», надання неповної інформації є порушенням права на інформацію, що є підставою для притягнення винної посадової особи до адміністративної відповідаль­ності.

Закон «Про звернення громадян» надає можливість заявникам одержати письмову інформацію про результати розгляду звернення (ч. 1 ст. 14, ч. 1 ст. 15, ст. 18, ч. 1 ст. 19). Заявник також має право на активну участь в інформаційних відносинах шляхом доступу до інфор­мації через участь у перевірці звернення, а також ознайомлення з ма­теріалами перевірки (ст. 18 Закону). На прохання заявника він має бути запрошений на засідання відповідного органу, який розглядає його заяву чи скаргу (ст. 19 Закону). Відмова в реалізації зазначених прав або їх обмеження можливі тільки з огляду на визначені законом режи­ми доступу до інформації. Як відмову в наданні інформації слід роз­глядати також необгрунтоване повернення звернення (ч. 6 ст. 5, ч. З ст. 7 Закону «Про звернення громадян»).

Закон «Про інформацію» (ст. 33) передбачає, що строк вивчення інформаційного запиту на предмет можливого його задоволення не повинен перевищувати 10 календарних днів. Протягом цього строку державна установа письмово доводить до відома запитувача, чи буде задоволено його запит. Задоволення запиту здійснюється протягом місяця, якщо інше не передбачено законом. Можливе також відстро­чення задоволення інформаційного запиту, про що повідомляється заявникові (ст. 34 Закону). Закон «Про звернення громадян» (ст. 20) встановлює загальний строк розгляду звернень — не більше одного місяця від дня їх надходження, а також скорочений — для тих, що не потребують додаткового вивчення — невідкладно, але не пізніше ніж 15 днів від дня їх одержання. Якщо в місячний строк вирішити питан­ня, які містяться у зверненні, неможливо, уповноважена особа вста­новлює необхідний строк для його розгляду, про що повідомляється заявникові. Загальний строк вирішення питань, що містяться у звер­ненні, не може перевищувати 45 днів. Порушення зазначених строків розгляду інформаційних запитів та звернень громадян розглядається як несвоєчасне надання інформації.

Інформація, яка надається, має бути повною (тобто висвітлювати всі питання, поставлені в інформаційному запиті чи зверненні грома­дянина по суті), а також об’єктивною, тобто відповідати дійсності (ст. 5 Закону «Про інформацію», ст. 19 Закону «Про звернення грома­дян»). Надання неповної інформації або інформації, яка не відповідає дійсності, є порушенням права на інформацію.

Суб’єктом правопорушення є спеціальний суб’єкт: а) посадова особа органів законодавчої, виконавчої та судової влади, до службових обов’язків якої відповідно до нормативних та інших актів (зокрема, положень, наказів, інструкцій тощо) віднесено розгляд інформаційних запитів та забезпечення надання інформації відповідно до Закону «Про інформацію»; б) посадова особа органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій неза­лежно від форм власності, об’єднань громадян, засобів масової інфор-

мації тощо, до повноважень якої віднесено розгляд звернень (клопо­тань) громадян (статті 14-16 та 19 Закону «Про звернення грома­дян»).

Із суб’єктивної сторони порушення права на інформацію характе­ризується ставленням особи до порушень своїх посадових обов’язків щодо забезпечення конституційного права на інформацію. Правопору­шення визнається вчиненим умисно, коли посадова особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер свого діяння, перед­бачала його шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала на­стання цих наслідків (ст. 10 КУпАП). Адміністративне правопорушен­ня визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчини­ла, передбачала можливість настання шкідливих наслідків свого ді­яння, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не перед­бачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачати (ст. 11 КУпАП). Формою вини правопорушника є пере­важно необережність (недбалість чи самовпевненість). В іншому є під­стави для притягнення винної посадової особи до відповідальності за службові злочини (наприклад, ст. 366 КК України).

Частина 2 ст. 212³ КУпАП встановлює відповідальність посадової особи за повторне протягом року вчинення порушення з числа перед­бачених ч. 1 цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністратив­ному стягненню.

Правопорушення, передбачені ст. 212³ КУпАП, необхідно відмежову­вати від правопорушень, передбачених Законом України «Про боротьбу з корупцією»¹. Приміткою до ст. 212³ КУпАП встановлено, що посадові особи, на яких поширюється дія Закону «Про боротьбу з корупцією», притягуються до відповідальності за такі діяння відповідно до цього Закону. Зокрема, йдеться про посадових осіб — суб’єктів корупційних діянь та інших правопорушень, пов’язаних з корупцією (ст. 2 Закону), для яких залежно від характеру їх протиправного діяння можливе на­стання відповідальності за ст. 1, пп. «а» чи «г» ч. 1 ст. 5, пп. «а», «б» чи «г» ч. 2 ст. 5 Закону «Про боротьбу з корупцією».

Протокол про правопорушення, передбачене ст. 212³ КУпАП, складає прокурор або уповноважена ним особа з числа працівників прокуратури (п. 11 ч. 1 ст. 255 КУпАП, ст. 56 Закону України «Про прокуратуру») з додержанням вимог, передбачених статтями 256, 268 КУпАП, ст. 63 Конституції України. Справи про такі адміністративні правопорушення розглядаються суддями місцевих судів у 15-денний строк з дня одержан­ня протоколу про адміністративне правопорушення.

Запитання до самоконтролю

1. Дайте визначення інформації та інформаційних ресурсів.

2. Назвіть складники права на інформацію.

3. Які передбачено режими доступу до інформації?

4. Яка інформація належить до конфіденційної?

5. Яка інформація належить до таємної?

6. Назвіть учасників інформаційних правовідносин.

7. Охарактеризуйте об’єкт інформаційних правовідносин.

8. Назвіть складники інформаційних ресурсів.

9. Назвіть джерела управлінської інформації.

10. Назвіть ознаки інформаційних систем.

11. Які правові засади управління інформаційними ресурсами?

12. Назвіть організаційні засади управління інформаційними ресурсами.

13. Яка система органів управління інформаційними ресурсами?

14. Назвіть спеціально уповноважені центральні органи вико­навчої влади, які здійснюють управління в інформаційній сфері.

15. За які порушення законодавства в інформаційній сфері вста­новлено адміністративну відповідальність?

Рекомендована література

1. Адміністративне право України: Академічний курс [Текст]: Т. 1. Загальна частина / ред. кол. : В. Б. Авер’янов (голова). - К. : Юрид. думка, 2005. - 624 с.

2. Адміністративна діяльність [Текст] : навч. посіб. / за заг. ред. д. ю. н. О. І. Остапенка. - Л. : ЛІВС, 2002.

3. Адміністративне право України: Академічний курс [Текст] : підручник : у 2 т. - Т. 2: Особлива частина. - К. : Юрид. думка, 2009. - 600 с.

4. Адміністративне право України [Текст] : навч. посіб. / Г. Г. Забарний, Р. А. Калюжний, В. К. Шкарлупа. - К. : Вид. Паливода А. В., 2005. - С. 349-359.

5. Адміністративне право України [Текст]: підручник / Ю. П. Битяк, В. М. Га- ращук, О. В. Дьяченко та ін.; за ред. Ю. П. Битяка. - К. : Юрінком Інтер,

2005. - 524 с.

6. Бєломєсяцев, А. Б. Правові основи архітектури [Текст] / А. Б. Бєломєся- цев. - К. : Муз. Україна, 2006.

7. Битяк, Ю. П. Адміністративне право в освіті [Текст] / Ю. П. Битяк // Проблеми вищої юридичної освіти. - X. : Над. юрид. акад. України, 2002.-С. 126-128.

8. Бандурка, О. М. Теорія і практика управління органами внутрішніх справ України [Текст] / О. М. Бандурка. - X. : НУВС МВС України, 2004. - 780 с.

9. Бандурка, О. М. Управління в органах внутрішніх справ України [Текст] : підручник / О. М. Бандурка. - X. : Ун-т внутр. справ, 1998. - 480 с.

10. Басай, В. Д. Судові, правоохоронні та правозахисні органи України [Текст] : в 3 кн. : підручник / В. Д. Басай. - Коломия : Вік, 2006.

11. Бачило, И. Л. Информационное право [Текст] : учебник / И. Л. Бачило,

В. Н. Лопатин, М. А. Федотов. - СПб. : Юрид. центр Пресс, 2001. - 789 с.

12. Богуш, В. М. Інформаційна безпека держави [Текст] / В. М. Богуш, О. К. Юдін. - К. : «МК-Прес», 2005. - 432 с.

13. Гребельник, О. П. Митне регулювання зовнішньоекономічної діяльності [Текст] : підручник / О. П. Гребельник. - К. : Центр навч. літ., 2005. - 696 с.

14. Венедиктов, В. С. Статус працівників органів внутрішніх справ України як державних службовців [Текст]: наук.-практ. посіб. / В. С. Венедиктов, М. І. Іншин. - X. : Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2003.

15. Виноградова, Г. В. Правове регулювання інформаційних відносин в Укра­їні [Текст] : навч. посіб. / Г. В. Виноградова. - К. : Юстиніан, 2006. - 176 с.

16. Державне регулювання економіки [Текст] : підручник / за ред. І. Р. Ми- хасюка. - Л., 1999. - 640 с.

17. Державне управління: теорія і практика [Текст]. - К., 1998. - 432 с.

18. Данільян, О. Г. Національна безпека України: структура та напрямки реалізації [Текст] : навч. посіб. / О. Г. Данільян, О. П. Дзьобань, М. І. Панов. - X. : Фоліо, 2002. - 285 с.

19. Егизаров, В. А. Транспортное право [Текст]: учебник / В. А. Егизаров. - М. : Юстицинформ, 2005. - 544 с.

20. Житлово-комунальні послуги в Україні: нормативно-правове регулюван­ня [Текст]. - К. : Скіф, 2008.

21. Зовнішньоекономічна діяльність підприємств [Текст] : підруч. для вузів /1. В. Багрова, Н. І. Редіна, В. Є. Власик, О. О. Гетьман. - Д. : ДДФЕІ, 2002.-580 с.

22. Задихайло, О. А. Правове регулювання діяльності в галузі культури в Укра­їні [Текст] / О. А. Задихайло // Проблеми законності. - 2005. - № 76. - С.140-145.

23. Зеленецький, В. С. Проблеми систематизації та комплексного розвитку антитерористичного законодавства України [Текст] : монографія /

В. С. Зеленецький, В. П. Ємельянов, В. Я. Настюк. - X. : Право, 2008. - 96 с.

24. Іншин, М. І. Правове регулювання вивільнення працівників органів вну­трішніх справ України [Текст] : навч.-практ. посіб. / М. І. Іншин ; [за ред. д-ра юрид. наук, проф. В. С. Венедиктова]. - X. : Ун-т внутр. справ, 2000.

25. Карпенко, О. Д. Держава та промислова власність: організаційно-правові питання [Текст] / О. Д. Карпенко. - К., 1999. - 155 с.

26. Кисіль, Л. Є. Керівник підприємства: компетенція та адміністративна відповідальність [Текст] / Л. Є. Кисіль. - К., 1998. - 82 с.

27. Курило, В. І. Адміністративні правочини у сільському господарстві Укра­їни: сучасна парадигма [Текст] / В. І. Курило ; [за заг. ред. В. К. Шкару- пи]. -- К. : Магістр-ХХІ сторіччя, 2007. - 311 с.

28. Ковальчук, Т. М. Оперативний економічний аналіз в управлінні агропро­мисловим виробництвом [Текст] / Т. М. Ковальчук. - К. : [Ін-т аграр. економіки], 2001. - 518 с.

29. Конституція України і фінансове законодавство // Правова система Укра­їни: історія, стан та перспективи: у 5 т. Т. 2: Конституційні засади право­вої системи України і проблеми її вдосконалення / за заг. ред. Ю. П. Би- тяка. - X. : Право, 2008. - С. 425-447.

30. Конституційні основи діяльності органів, що наділені повноваженнями по здійсненню фінансового контролю [Текст] // Правова система України: історія, стан та перспективи: у 5 т. Т. 2: Конституційні засади правової системи України і проблеми її вдосконалення / за заг. ред. Ю. П. Битяка. - X. : Право, 2008. - С. 536-556.

31. Корякин, В. В. Современное состояние и перспективи развития право­вого регулирования сферьі культури [Текст] / В. В. Корякин // Культура: управление, зкономика, право. - 2006. - № 1. - С. 2-6.

32. Ліпкан, В. А. Адміністративно-правове регулювання національної без­пеки України [Текст] : монографія / В. А. Ліпкан. - К. : Текст, 2008. - 440 с.

33. Ляшенко, Т. М. Правовий статус дипломатичних представництва [Текст] : монографія / Т. М. Ляшенко. - К. : ПП Баришев К. В., 2008. - 190 с.

34. Маренков, Н. Л. Ревизия и контроль в коммерческих организациях [Текст] : учеб. пособие / Н. Л. Маренков. - М. : Финансово-зконом. ин-т; Ростов н/Д. : Феникс, 2004. - 416 с.

35. Митне право України [Текст] : навч. посіб. / за заг. ред. В. В. Ченцова та Д. В. Приймаченка. - Вид. 2-ге. - К. : Істина, 2008. - 328 с.

36. Митний кодекс України [Текст] : наук.-практ. коментар / А. Т. Комзюк, О. О. Погрібний, Р. А. Калюжний та ін. — К. : Всеукр. асоц. видавців «Правова єдність», 2008. - 757 с.

37. Матюхіна, Н. П. Управління персоналом органів внутрішніх справ Укра­їни (теоретичні та прикладні аспекти) [Текст]: монографія / Н. П. Матю­хіна. -X. : Ун-т внутр. справ, 1999.

38. Матюхіна, Н. П. Безпека життєдіяльності персоналу органів внутрішніх справ України (загальноуправлінські підходи) / Н. П. Матюхіна. - X. : НУВС, 2001.

39. Матюхіна, Н. П. Управління поліцією зарубіжних країн: сучасні підходи та ключові поняття [Текст] : монографія / Н. П. Матюхіна. - X.: Гриф, 2006. - 301 с.

40. Музика, А. І. Правовий статус дипломатичних представництва: питання теорії та практики [Текст] : автореф. дис. ... канд. юрид. наук: спец. 12.00.11 «Міжнародне право» / А. І. Музика. - К., 2009. - 20 с.

41. Нормативно-правовий довідник з питань розвитку культури [Текст]. - Д. : ТОК «ЕНЕМ», 2005. - 199 с.

42. Настюк, В. Я. Адміністративно-правові режими у сфері національної безпеки і протидії тероризму [Текст] : монографія / В. Я. Настюк. - К. : НКЦ СБ України, 2008. - 245 с.

43. Науково-практичний коментар до законів України «Про державну вико­навчу службу», «Про виконавче провадження» [Текст] / відп. ред. О. Лавринович. - К. : Юрінком Інтер, 2005.

44. Організаційно-правові основи захисту інформації з обмеженим доступом [Текст]: навч. посіб. / А. Б. Стоцький, О. І. Тимошенко, А. М. Гуз та ін. - К. : Вид-во Європ. ун-ту, 2006. - 232 с.

45. Прилипко, С. М. Шляхи вдосконалення соціального законодавства [Текст] / С. М. Прилипко. - X. : Одіссей, 2000.

46. Пилипчук, В. Г. Формування теоретико-правових основ забезпечення державної безпеки України (кінець XX - початок XXI ст.) [Текст]: моно­графія / В. Г. Пилипчук. - К. : НКЦ СБ України, 2008. - 256 с.

47. Пилипчук, В. Г. Система і компетенція державних органів зі спеціальним статусом у сфері національної безпеки України [Текст] : монографія /

В. Г. Пилипчук, О. П. Дзьобань, В. Я. Настюк. - X.: Право, 2009. - 200 с.

48. Подлінєв, С. Д. Організація управління в адміністративно-політичній сфері України [Текст] : навч.-метод, посіб. / С. Д. Подлінєв. - О., 1998.

49. Плішкін, В. М. Теорія управління органами внутрішніх справ [Текст] : підручник / В. М. Плішкін. - К.: Нац. акад. внутр. справ України, 1999. - 702 с.

50. Правове регулювання інформаційної діяльності в Україні [Текст]. - К. : Юрінком Інтер, 2001. - 688 с.

51. Рябченко, О. П. Держава і економіка: адміністративно-правові аспекти взаємовідносин [Текст] / О. П. Рябченко. - X., 1999. - 299 с.

52. Салищева, Н. Г. Административное право и зкономика [Текст] / Н. Г. Салищева // Административно-правовое регулирование в сфере зкономических отношений. - М., 2001. - С. 51.

53. Селиванов, А. О. Наука і закон: Перший досвід системного аналізу за­конодавства в сфері науки і науково-технічної діяльності [Текст] / А. О. Селиванов. - К. : Логос, 2003. - 264 с.

54. Сирота, И. М. Все о пенсиях, пособиях, социальной защите граждаи Украиньї [Текст] : науч.-практ. коммент. и сб. норматив, актов / И. М. Сирота. - Изд. 2-е, перераб. и доп. - Харьков : Одиссей, 1999.

55. Суд, правоохоронні та правозахисні органи України [Текст] : навч. посіб. / В. С. Ковальський, В. Т. Білоус, С. Е. Демський та ін. ; відп. ред. Я. Кондратьєв. - К. : Юрінком Інтер, 2002. - 320 с.

56. Транспортне право України [Текст]: навч. посіб. / за заг. ред. В. К. Гіжев- ського, Е. Ф. Демського. - К. : Юрінком, 2002. -416 с.

57. Фролова, О. Г. Актуальні питання відповідальності у сфері службової діяльності [Текст] : навч. посіб. / О. Г. Фролова. -X. : ХНУ ім. В. Н. Ка- разіна, 2006. - 24 с.

58. Фролова, О. Г. Новітня методологія в управлінні в органах внутрішніх справ [Текст] / О. Г. Фролова. - Донецьк : ДІВС МВС України, 2001. - 312 с.

59. Фролова, О. Г. Покарання як спосіб боротьби з адміністративними право­порушеннями і злочинністю [Текст] / О. Г. Фролова, Ю. Л. Титаренко. - Донецьк : ДІВС МВС України, 1996. - 327 с.

60. Червякова, О. Б. Адміністративно-правовий статус громадянина в інфор­маційних відносинах [Текст] / О. Б. Червякова // Державне будівництво та місцеве самоврядування: зб. наук, праць. - X. : Право, 2005. - Вип. 10. -

С. 33-41.

61. Червякова, О. Б. Актуальні питання забезпечення гласності в діяльності органів місцевого самоврядування [Текст] / О. Б. Червякова//Проблеми законності. - 2006. — № 83. - С. 103-110.

62. Червякова, О. Б. Інформаційні ресурси як об’єкт державного управління [Текст] / О. Б. Червякова // Проблеми законності. - X., 2009. - Вип. 101.—

С. 114-122.

63. Червякова, О. Б. Право неповнолітніх на персоніфіковану інформацію потребує захисту [Текст] / О. Б. Червякова // Вісн. прокуратури. - 2007. - № 10.-С. 80-85.

64. Червякова, О. Б. Проблеми адміністративної відповідальності посадових осіб за порушення права на інформацію [Текст] / О. Б. Червякова // Про­блеми правового забезпечення економічної та соціальної політики в Укра­їні: матеріали наук.-практ. конф., 24-25 трав. 2005 р. - X., 2005. -

С. 367-370.

65. Червякова, О. Б. Судовий захист права громадян на обмеження доступу до їх особистих даних [Текст] / О. Б. Червякова // Теоретичні та прак­тичні проблеми реалізації Конституції України: тези доп. та наук, по- відомл. учасників Всеукр. наук.-практ. конф., 29-30 червня 2006 р. - X.,

2005. -С. 238-243.

66. Шульженко, В. П. Транспортне право: навч. посіб. / В. П. Шульженко, О. О. Гайдулін, Р. С. Кундрик. - К. : КНЕУ, 2005. - 244 с.

67. Ярмакі, X. П. Управління адміністративно-політичною діяльністю: навч. посібник / X. П. Ярмакі; за заг. ред. О. О. Погрібного. - О. : Юрид. л-ра, 2004.-208 с.

Зміст

Розділ І Державне управління і адміністративне право 1