§ 2. Джерела адміністративного права

Джерелами адміністративного права є прийняті уповноважени­ми органами акти правотворчості, які цілком складаються із адміністративно-правових норм чи місять хоча б одну з таких норм.

Особливістю адміністративного права є різноманітність і значна кількість його джерел. Це обумовлено тим, що нормами зазначеної галузі регламентується широке коло суспільних відносин. Разом з тим джерела адміністративного права становлять систему логічно і послі­довно розміщених актів. Так, по-перше, всі вони ґрунтуються на нор­мах Конституції і законів України, які мають найвищу юридичну силу. По-друге, нормативні акти органів виконавчої влади усіх ланок слугу­ють базою для нормативних актів, які приймають нижчі органи вико­навчої влади. По-третє, акти вищих органів виконавчої влади характе­ризуються більшим масштабом дії, ніж аналогічні акти нижчих органів.

І, по-четверте, нормативні акти галузевого (відомчого) характеру ґрун­туються на джерелах загального характеру.

Система джерел адміністративного права складається з таких актів правотворчості.

1. Конституція України.

2. Міжнародні договори, згоду на обов’язковість яких надано Вер­ховною Радою України (наприклад, Угода між Кабінетом Міністрів України та Урядом Російської Федерації про співробітництво в галузі попередження розповсюдження хвороби, що спричиняється вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ-інфекції), підписана 28 січня 2003 р. і ра­тифікована Законом України від 4 лютого 2004 р.).

3. Закони (наприклад, Закон від 16 грудня 1993 р. «Про державну службу»¹) та інші акти, що мають силу закону (наприклад, декрети Кабінету Міністрів України, прийняті на підставі Закону від 18 лис­топада 1992 р. «Про тимчасове делегування Кабінету Міністрів Укра­їни повноважень видавати декрети в сфері законодавчого регу­лювання»²).

4. Постанови Верховної Ради України (наприклад, постанова Вер­ховної Ради від 26 червня 1992 р. «Про затвердження положень про паспорт громадянина України, свідоцтво про народження та про пас­порт громадянина України для виїзду за кордон»³).

5. Укази та розпорядження Президента України (наприклад, Указ Президента від 7 лютого 2008 р. «Про першочергові заходи щодо за­безпечення реалізації та гарантування конституційного права на звер­нення до органів державної влади та органів місцевого само­врядування»⁴).

6. Постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України (на­приклад, постанова Кабінету Міністрів від 26 травня 2007 р. «Про затвердження Положення про Державну податкову адміністрацію України»⁵).

7. Нормативні накази керівників центральних органів виконавчої влади (наприклад, наказ Міністра внутрішніх справ України «Про за­твердження Інструкції про порядок продовження терміну перебування в Україні іноземців та осіб без громадянства» від 1 грудня 2003 р., за­реєстрований у Міністерстві юстиції України 18 грудня 2003 р.⁶).

8. Нормативно-правові акти Верховної Ради і Ради міністрів Авто­номної Республіки Крим (наприклад, постанова Верховної Ради Авто­номної Республіки Крим від 22 вересня 2006 р. «Про затвердження Правил охорони життя людей на водних об’єктах Автономної Респу­бліки Крим»⁷ та постанова Ради міністрів Автономної Республіки Крим від ЗО січня 2007 р. «Про затвердження методики контролю за здій­сненням органами місцевого самоврядування делегованих повнова­жень органів виконавчої влади»⁸).

9. Розпорядження голів місцевих державних адміністрацій.

10. Рішення органів місцевого самоврядування, що містять ад­міністративно-правові норми (наприклад, такі, що прийняті на під­ставі ст. 5 Кодексу України про адміністративні правопорушення).

До джерел адміністративного права можуть бути віднесені рішен­ня Конституційного Суду України, оскільки в результаті діяльності цього органу можуть тлумачитися або визнаватися такими, що не від­повідають Конституції України (фактично скасовуватися), окремі адміністративно-правові норми (наприклад, питання щодо тлумачення і конституційності норм Кодексу України про адміністративні право­порушення розглядаються у Рішенні Конституційного Суду України по справі щодо офіційного тлумачення положень ст. 59 Конституції України, ст. 44 Кримінально-процесуального кодексу України, статей 268, 271 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 16 листопада 2000 р.⁹).

Конституція України як джерело адміністративного права норма­тивно забезпечує діяльність органів виконавчої влади, органів місце­вого самоврядування і разом з тим визначає способи захисту прав громадян від зловживань з боку владних структур. Так, в Основному Законі окреслено систему органів виконавчої влади, їх найважливіші повноваження, організацію діяльності, форми правових актів тощо. Поряд з цими положеннями в Конституції містяться норми, що вста­новлюють адміністративно-правовий статус громадян, обов’язки і від­повідальність представників публічної влади тощо.

Щодо законів України як джерел адміністративного права, то, ви­ходячи зі змісту ст. 92 Конституції, виключно такими актами можуть визначатися права і обов’язки громадян, засади утворення об’єднань громадян, організація та діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, засади місцевого самоврядування тощо.

У системі джерел адміністративного права Конституція та закони України відіграють провідну роль, оскільки, маючи найвищу юри­дичну силу, вони є базою для появи нових джерел зазначеної галузі права.