§ 3. Міліція та основні види її діяльності

Міліція є єдиною системою органів, яка входить до структури МВС України і представляє його найважливіші напрями діяльності, що віді­грають провідну роль у загальнодержавній системі забезпечення гро­мадського порядку та громадської безпеки, боротьбі зі злочинністю й іншими правопорушеннями. Правовий статус міліції визначено За­коном України від 20 грудня 1990 р. «Про міліцію» (зі змінами та допов­неннями, внесеними на сьогодні більш ніж 24 законами України)¹.

Міліція в Україні — це державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров’я, права і свободи громадян, влас­ність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від проти­правних посягань. Основні завдання, що стоять перед міліцією: забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів; запобігання правопорушенням та їх припинення; охорона й забезпечення і громадського порядку; виявлення та розкриття зло­чинів, розшук осіб, які їх вчинили; забезпечення дорожнього руху; захист власності від злочинних посягань; участь у наданні соціальної та правової допомоги громадянам; сприяння в межах своєї компетенції державним органам, підприємствам, установам і організаціям у ви­конанні покладених на них законом обов’язків. Міліція виконує такі функції й основні види діяльності: адміністративну; профілактичну; оперативно-розшукову; кримінально-процесуальну; виконавчу; охо­ронну (на договірних засадах).

Адміністративна діяльність стоїть на першому місці за своїм зна­ченням і обсягами, в її реалізації задіяно більшість працівників органів внутрішніх справ, тому й зупинимося на ній більш докладно порівня­но з іншими видами. Адміністративну діяльність можна визначити як специфічну, виконавчо-розпорядчу, підзаконну, державно-владну ді­яльність з організації та здійснення охорони громадського порядку, забезпечення громадської безпеки, попередження і припинення зло­чинів та інших правопорушень. Її здійснюють служби і підрозділи міліції громадської безпеки, а саме: патрульно-постова служба, служ­ба дільничних інспекторів, підрозділів, що організують роботу спеці­альних установ (приймальників-розподільників), Державтоінспекція, відділи дозвільної системи та ін.

Профілактична діяльність стоїть на другому місці за своїм значенням і обсягами, в її реалізації також може бути задіяназа необхідністю знач­на кількість працівників ОВС як планово, так і ситуативно залежно від стану оперативної обстановки в країні, окремому регіоні чи на конкрет­ному кримінологічному об’єкті. Профілактична діяльність у широкому розумінні полягає в здійсненні заходів щодо завчасного виявлення та усунення об’єктивних і суб’єктивних причин та умов, що породжують злочини та інші правопорушення і сприяють їх вчиненню. Її здійснюють усі служби і підрозділи міліції й регулюють закони та відомчі норматив­ні акти, що регламентують діяльність міліції, у першу чергу, служб і підрозділів кримінальної міліції та міліції громадської безпеки тощо¹. Оперативно-роз'шукову діяльність міліції регулюють норми різних галузей права: адміністративного, кримінального, кримінально- процесуального тощо¹. Цю діяльність здійснюють оперативні підроз­діли органів внутрішніх справ: кримінальна та спеціальна міліція, спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю тощо.

Кримінально-процесуальну діяльність міліції регулює криміналь­но-процесуальне законодавство. Її здійснюють різні служби і підроз­діли кримінальної міліції, міліції громадської безпеки тощо.

Міліція виконує всі види своєї діяльності і поставлені перед нею завдання неупереджено, у точній відповідності із законом. Жодні ви­няткові обставини або вказівки службових осіб не можуть бути під­ставою для будь-яких незаконних дій або бездіяльності міліції. Для забезпечення громадського порядку працівники міліції зобов’язані вживати заходів незалежно від свого підпорядкування. Міліція повинна поважати гідність особи і виявляти до неї гуманне ставлення, захища­ти права людини незалежно від її соціального походження, майнового та іншого стану, расової та національної належності, громадянства, віку, мови та освіти, ставлення до релігії, статі, політичних та інших переконань. При зверненні до громадянина працівник міліції зобов’язаний назвати своє прізвище, звання та пред’явити на його ви­могу службове посвідчення. У взаємовідносинах з громадянами пра­цівник міліції повинен виявляти високу культуру і такт. Міліція не розголошує відомостей, що стосуються особистого життя людини, принижують її честь і гідність, якщо виконання обов’язків не вимагає іншого. Міліція тимчасово, в межах чинного законодавства, обмежує права і свободи громадян, якщо без цього не можуть бути виконані покладені на неї обов’язки, і зобов’язана дати їм пояснення з цього приводу.

Міліція: 1) забезпечує затриманим та заарештованим (узятим під варту) особам з моменту затримання або арешту (взяття під варту) право захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника, реалізацію інших прав затриманих і заарештованих (взятих під варту) осіб; 2) негайно, але не пізніш як через дві години після за­тримання або арешту (взяття під варту) осіб повідомляє про їх місце­перебування родичам та у разі заявлення усної або письмової вимоги — захиснику, а також адміністрації за місцем роботи чи навчання; 3) за­безпечує харчування затриманих осіб три рази на добу за єдиними нормами, встановленими Кабінетом Міністрів України; 4) у разі необ­хідності вживає заходів щодо негайного надання медичної та іншої допомоги затриманим та заарештованим (узятим під варту) особам; 5) у разі заявленої затриманими або заарештованими (взятими під варту) особами усної або письмової вимоги про залучення захисника працівники міліції не мають права вимагати від них надання будь-яких пояснень або свідчень до прибуття захисника, а про заявлені вимоги про залучення захисника або про відмову у залученні захисника у про­токолі затримання або постанові про арешт (взяття під варту) робить­ся відповідний запис, який скріплюється підписом затриманої або заарештованої (взятої під варту) особи.

У разі невиконання працівниками міліції вимог, встановлених за­коном, особа, права якої були порушені, та (або) її представники (ро­дичі, захисник) можуть звернутися до суду із заявою про відшкодуван­ня шкоди у встановленому законом порядку. При цьому такі особи звільняються від сплати державного мита, а працівники органів міліції в межах, встановлених законом, несуть матеріальну відповідальність за шкоду, завдану незаконними діями або бездіяльністю. Відшкодуван­ню підлягають у повному обсязі: 1) заробіток та інші грошові доходи, які особа втратила внаслідок незаконних дій або бездіяльності праців­ників міліції; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та при­буток, який він не одержав відповідно до цієї частки, інші цінності), вартість вилученого майна, якщо його повернення в натурі та в тому ж стані стало неможливим; 3) суми, сплачені громадянином у зв’язку з наданням йому юридичної допомоги; 4) моральна шкода.

Міліція складається з таких основних підрозділів: кримінальна міліція; міліція громадської безпеки; місцева міліція; транспортна міліція; державна автомобільна інспекція; міліція охорони; судова міліція; спеціальна міліція. Права і обов’язки, організація роботи та структура всіх підрозділів міліції визначаються положеннями, які за­тверджуються Міністром внутрішніх справ України у відповідності до чинного законодавства. У своїй діяльності міліція підпорядковується МВС України, а Міністр внутрішніх справ України здійснює керівни­цтво всією міліцією України.

Кримінальна міліція здійснює боротьбу із загальнокримінальною злочинністю: вбивствами, крадіжками, пограбуваннями, розбійними нападами, проституцією, розповсюдженням СНІДу, правопорушення­ми, пов’язаними з іноземцями, тощо. Крім цього кримінальна міліція займається розшуком злочинців та осіб, які зникли безвісти; здійснює заходи по боротьбі з незаконним обігом наркотиків; зі злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми; зі злочинністю в паливно-енер­гетичному комплексі; інших базових галузях економіки; державних бюджетних установах; на споживчому ринку та в аграрному секторі економіки; в процесі приватизації; економічної реформи й оподатку­вання та ін.¹

Міліція громадської безпеки. Коло обов’язків та перелік завдань, функцій та напрямків діяльності міліції громадської безпеки досить велике та різноманітне. Її підрозділи забезпечують надійну охорону громадського порядку та громадської безпеки, захист прав і свобод людини і громадянина, ефективну протидію злочинності й поперед­ження та припинення правопорушень у містах та інших населених пунктах; здійснюють провадження в справах про адміністративні пра­вопорушення; реалізують за необхідністю карантинні ветеринарні заходи тощо. Значну роль в охороні громадського порядку міліції гро­мадської безпеки відіграє служба охорони громадського порядку, до якої входять, зокрема, підрозділи патрульно-постової служби та «Бер­кут». Патрульно-постова служба здійснює нагляд за виконанням окре­мими громадянами і посадовими особами правил, що регулюють громадський порядок, з метою запобігання правопорушенням та їх припинення, а також притягнення правопорушників до відповідаль­ності¹. Міліція громадської безпеки організовує роботу спеціальних установ, а саме: приймальників-розподільників для затриманих за бродяжництво та спеціальних приймальників для осіб, підданих адмі­ністративному арешту. Особливо великого значення сьогодні в діяль­ності міліції громадської безпеки набуває робота дільничних інспекторів міліції, які забезпечують безпеку громадян і громадський порядок на закріплених за ними дільницях¹.

До системи підрозділів міліції громадської безпеки входить і до­звільна система — регламентований нормами права особливий порядок виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, обліку і викорис­тання спеціально визначених предметів, матеріалів і речовин, а також відкриття та функціонування окремих підприємств, майстерень і ла­бораторій з метою охорони інтересів держави та безпеки громадян. До компетенції дозвільної системи згідно з відповідним Положенням на сьогодні відносять питання забезпечення правил виготовлення, реалі­зації, придбання, зберігання, обліку, охорони, перевезення та викорис­тання вогнепальної, пневматичної зброї та інших предметів на об’єктах дозвільної системи, організація роботи щодо ліцензування підприєм­ницької діяльності з виробництва, ремонту і реалізації спортивної, мисливської, вогнепальної зброї тощо¹. Правом давати дозволи на здійснення певних дій користуються різні органи державного управ­ління (Мінекономіки України, Мінохорони здоров’я, Мінтранспорту, Міністерство екології і природних ресурсів України та ін.). На ОВС (міліцію), наприклад, покладено здійснення дозвільної системи на такі предмети, матеріали і об’єкти, безконтрольне володіння та користу­вання якими може завдати шкоди громадському порядку, особистій безпеці громадян, може бути використано із злочинною чи іншою протиправною метою. До таких об’єктів чинним законодавством від­несено вогнепальну зброю (нарізну військових зразків, несучасну стрілецьку, спортивну, навчальну, мисливську нарізну і гладкостволь- ну) та боєприпаси до неї; пневматичну і холодну зброю; вибухові ма­теріали; газові пістолети і револьвери та патрони до них, заряджені речовинами сльозоточивої і дратівливої дії; сховища, склади і бази, де їх зберігають; стрілецькі тири і стрільбища; мисливсько-спортивні стенди; а також підприємства та майстерні з виготовлення і ремонту вогнепальної і холодної зброї; піротехнічні майстерні; магазини, в яких здійснюють продаж зброї та боєприпасів до неї; штемпельно-граверні майстерні; печатки і штампи тощо. Укладення трудового договору на виконання робіт, пов’язаних з виготовленням, придбанням, зберіган-

ням, обліком, охороною, перевезенням, використанням предметів, матеріалів і речовин, на які поширюється дозвільна система, прова­диться за погодженням з органами міліції. Правову основу здійснення ОВС дозвільної системи становлять чисельні нормативні акти різної юридичної сили¹.

Місцева міліція утворюється за рішенням органів місцевого само­врядування на підставі подання місцевих державних адміністрацій та виконавчих органів рад, погодженого з МВС України¹. Завданням міс­цевої міліції є забезпечення захисту життя, здоров’я, прав, свобод і законних інтересів громадян та охорони громадського порядку на відповідній території. До складу місцевої міліції входять підрозділи дорожньо-патрульної служби, патрульно-постової служби, служби дільничних інспекторів міліції, а також приймальники-розподільники для дітей, приймальники-розподільники для осіб, затриманих за бро­дяжництво, спеціальні приймальники для осіб, підданих адміністра­тивному арешту. У складі місцевої міліції можуть утворюватися й інші підрозділи. Місцеву міліцію очолює керівник, який є заступником на­чальника відповідного управління (відділу) внутрішніх справ з гро­мадської безпеки. Чисельність місцевої міліції визначається органом місцевого самоврядування виходячи з нормативів, затверджених Мі­ністерством внутрішніх справ України. Місцева міліція утримується за рахунок коштів місцевих бюджетів.

Транспортна міліція. Її діяльність полягає в організації та практич­ному здійсненні заходів щодо охорони громадського порядку й охоро­ни вантажів, що перевозять на залізничному, водному (річковому, морському) й повітряному транспорті¹.

Державна автомобільна інспекція має підрозділи, які регулюють рух транспорту та пішоходів на вулицях і дорогах, виявляють і при­пиняють порушення правил дорожнього руху, здійснюють контроль за технічним станом автомототранспортних засобів, що експлуатуються, а також за утриманням автомобільних доріг, вулиць, ведуть облік дорожньо-транспортних пригод, здійснюють розшук викрадених авто­машин, приймають державні іспити на отримання права керування транспортними засобами, видають посвідчення на право керування цими засобами, здійснюють державну реєстрацію і облік транспортних засобів, видають реєстраційні документи та державні номерні знаки тощо¹.

Міліція охорони. На підставі договорів міліція охорони бере під охорону майно громадян, підприємств, установ та організацій неза­лежно від форм власності, громадських об’єднань, іноземних держав, міжнародних організацій, іноземців, юридичних осіб¹.

Судова міліція забезпечує безпеку працівників суду; правоохорон­них органів; осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві¹.

Спеціальна міліція. Її підрозділи можуть створюватися МВС Укра­їни з дозволу Кабінету Міністрів України. Спеціальна міліція здійснює функції забезпечення громадського порядку на об’єктах і територіях, які мають особливе народногосподарське значення або постраждали від стихійного лиха, екологічного забруднення чи катастрофи, а також забезпечення громадського порядку під час проведення масових за­ходів як на місцевому рівні, так і в загальнодержавному масштабі тощо.

До виконання завдань з охорони громадського порядку, громад­ської безпеки і боротьби зі злочинністю в порядку, встановленому чинним законодавством, можуть залучатись інші працівники ОВС і військовослужбовці внутрішніх військ. При цьому на них поширю­ються права і обов’язки, гарантії правового та соціального захисту та відповідальність працівників міліції. Ці ж самі права, обов’язки, відповідальність та гарантії правового і соціального захисту поши­рюються і на працівників ОВС, які добровільно виконують такі за­вдання.

Для ефективного виконання обов’язків, покладених на міліцію України відповідно до чинного законодавства, передбачено застосу­вання різноманітних засобів впливу на свідомість і поведінку людей. Міліція має право застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби і вогнепальну зброю у випадках і в порядку, передбачених за­коном. Застосуванню сили, спеціальних засобів і вогнепальної зброї повинно передувати попередження про намір їх використання, якщо дозволяють обставини. Без попередження фізична сила, спеціальні засоби і зброя можуть застосовуватися, якщо виникла безпосередня загроза життю та здоров’ю громадян чи працівників міліції. Заборо­няється застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби і вогнепальну зброю до жінок з явними ознаками вагітності, осіб по­хилого віку або з вираженими ознаками інвалідності та малолітніх, крім випадків вчинення ними групового нападу, що загрожує життю і здоров’ю людей, працівників міліції, або збройного нападу чи зброй­ного опору.

Працівники міліції мають право застосовувати у випадках, перед­бачених законом, такі спеціальні засоби: наручники, гумові кийки, засоби зв’язування, сльозоточиві речовини, світлозвукові пристрої відволікаючої дії, пристрої для відкриття приміщень і примусової зупинки транспорту, водомети, бронемашини та інші спеціальні і транс­портні засоби, а також використовувати службових собак. Вид спеці­ального засобу, час початку та інтенсивність його застосування визна­чаються з урахуванням обстановки, що склалася, характеру правопору­шення і особи правопорушника. Працівник міліції має право оголити вогнепальну зброю і привести її у готовність, якщо вважає, що в об­становці, яка склалася, можуть виникнути підстави для її застосуван­ня. При затриманні злочинців чи правопорушників або осіб, яких працівник міліції запідозрив у вчиненні злочинів чи правопорушень, а також при перевірці документів у підозрілих осіб працівник міліції може привести у готовність вогнепальну зброю, що є попередженням про можливість її застосування. Спроба особи, яку затримує працівник міліції із вогнепальною зброєю в руках, наблизитися до нього, скоро­тивши при цьому визначену ним відстань, чи доторкнутися до зброї, дають працівнику міліції право застосувати вогнепальну зброю. За­конодавством визначено й інші випадки, в яких працівники міліції мають право застосовувати вогнепальну зброю, а також встановлено умови і межі застосування не тільки вогнепальної зброї, а й заходів фізичного впливу та спеціальних засобів.