§ 4. Класифікація посад державних службовців. Їх види

Оскільки посада державного службовця завжди створюється для виконання певних функцій державного органу та розв’язання його конкретних завдань, то класифікація посад державних службовців пов’язується з особливостями проходження державної служби, орга­нами, де вона здійснюється, та іншими критеріями.

Закон України «Про державну службу» (ст. 25) наводить класифі­кацію посад державних службовців. Основними її критеріями є: організаційно-правовий рівень органу, який приймає їх на роботу; обсяг і характер компетенції на конкретній посаді; роль і місце посади у структурі державного органу.

Встановлено сім категорій посад державних службовців, яким відповідають п’ятнадцять рангів, що присвоюються службовцям відповідно до обійманої посади, рівня кваліфікації та результатів ро­боти. Відповідно до категорії посад державної служби та згідно з ран­гами, які присвоюються державним службовцям, здійснюються прий­няття на державну службу, просування по ній службовців, вирішуєть­ся питання стимулювання їх праці тощо. Безперечно, законодавчо встановлена класифікація посад державних службовців позитивно вплинула на становлення та розвиток державної служби в Україні. По­дальший розвиток вона дістала у деяких указах Президента України.

Водночас у сучасних умовах актуалізуються завдання наближен­ня інституту державної служби в Україні до європейської моделі та

гармонізації напрямків правового регулювання системи державної служби в Україні та європейських країнах. Адже про обрання Україною європейської моделі розвитку говориться і в Посланні Президента України до Верховної Ради України «Європейський вибір. Концепту­альні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002—2004 роки». Звичайно, йдеться не про запозичення чужої моделі державної служби, а про те, що вона повинна повною мірою відповідати кращим зарубіжним зразкам. Це стосується і класифікації посад державних службовців.

Щодо приведення класифікації посад державної служби в Україні у відповідність з європейськими стандартами, то слід урахувати, що найпоширеніша європейська практика при віднесенні посад до відпо­відних категорій виходить з рівня освіти та місця посади у структурі державного органу, що пов ’язане з обсягом і характером компетенції на конкретній посаді. За цими критеріями виділяють чотири категорії посад: А, В, С, Б, яким відповідають певні чини (ранги). У майбут­ньому цю схему класифікації посад державної служби в певному ва­ріанті може бути прийнято і нашою державою.

Безумовно, Україна не може прямо запозичити у жодної країни модель побудови державної служби. Без урахування національних особливостей, умов соціально-економічного і політичного розвитку таке запозичення може привести до негативних наслідків. Водночас європейський досвід теоретичного осмислення і законодавчого регу­лювання формування та проходження державної служби є корисним і має враховуватись у вітчизняній системі державної (а також в органах місцевого самоврядування) служби та законотворчій діяльності.

Закон «Про державну службу» не містить розгорнутого поняття державних службовців, констатуючи, що до них належать особи, які обіймають посади в державних органах та їх апараті і мають відповід­ні службові повноваження.

У спеціальній літературі державні службовці розглядаються і в широкому розумінні. Відповідно до цього державним службовцем ви­знається особа, яка в порядку, встановленому правовим актом, обіймає посаду в державній організації — органі державної влади, на підпри­ємстві, в установі, організації (тільки б вони були засновані на держав­ній формі власності).

У теорії адміністративного права та практиці державного управ­ління найбільш поширеною є класифікація державних службовців на види за владними повноваженнями, які закріплюються як у законодав- 108

чих актах, так і в інших правових документах — положеннях, статутах, рішеннях і под. За такою класифікацією виділяють: допоміжний (тех­нічний) персонал, спеціалістів, посадових осіб та представників адмі­ністративної влади.

Діяльність допоміжного персоналу пов’язана з виконанням матеріально-технічних дій (операцій), які не тягнуть за собою юридич­них наслідків, але мають велике значення в управлінській практиці, оскільки в процесі такої діяльності готуються умови для здійснення юридично значущих дій. До складу допоміжного персоналу входять: секретарі, діловоди, архіваріуси, лаборанти, стенографісти та ін.

До спеціалістів належать службовці, які мають професійні знання в окремих галузях та здійснюють професійну діяльність. Це лікарі, вчені, агрономи, юрисконсульти та ін. їх посади не пов’язані з керівною діяльністю і не породжують юридичних наслідків. Лише в окремих випадках їх дії можуть створювати юридичні наслідки, наприклад, викладач приймає іспити, лікар видає лікарняний листок тощо.

До посадових осіб, як уже говорилося, належать ті службовці, на яких покладено здійснення організаційно-розпорядчих та контрольно- дорадчих функцій. їх дії, пов’язані з виконанням цих функцій, завжди тягнуть за собою юридичні наслідки. Вони своїми діями створюють юридичні акти, які здатні породжувати, змінювати, припиняти конкрет­ні юридичні відносини.

До представників адміністративної влади належать службовці, чиї дії поширюються на осіб, що їм не підпорядковані (працівники міліції, державних інспекцій, державної контрольно-ревізійної служби та ін.). Вони наділені правом застосовувати адміністративний примус, а дея­кі з них — і адміністративні стягнення за адміністративні правопору­шення.