Глава 39 Управління внутрішніми справами

§ 1. Організаційно-правові засади управління внутрішніми справами

Сфера внутрішніх справ як об’єкт управління в адміністративному праві традиційно розглядається як сукупність суспільних відносин, що складається в процесі: по-перше, охорони прав і свобод людини і гро­мадянина, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопо­рядку; по-друге, зміцнення законності, профілактики і запобігання правопорушенням; по-третє, надання соціальної та правової допомоги громадянам і адміністративних послуг населенню.

Суспільні відносини у сфері внутрішніх справ значною мірою регулюються нормами адміністративного права, зокрема, законами України від 20 грудня 1990 р. «Про міліцію»¹, від 18 лютого 1992 р. «Про огіеративно-розшукову діяльність»², від 30 червня 1993 р. «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю»³, від 24 січня 1995 р. «Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх»⁴, від 1 грудня 1994 р. «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі»⁵, від 15 листопада 2001 р. «Про попередження насильства в сім’ї»⁶ та ін. Відповідно до п. 17 ст. 92 Конституції України виключно зако­нами України визначаються основи національної безпеки та забезпе­чення громадського порядку. Забезпечення громадського порядку та громадської безпеки належить до сфери завдань публічної влади: Пре­зидента України як гаранта державного суверенітету та додержання прав людини і громадянина, Кабінету Міністрів України, місцевих державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування. В ши­рокому розумінні забезпечення громадського порядку, громадської безпеки та спокою громадян є завданням як державних, так і недер­жавних організацій, наприклад, громадських формувань і окремих громадян згідно із Законом України від 22 червня 2000 р. «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону»⁷.

Президент України як глава держави виконує у сфері її внутріш­ніх справ нормотворчу, представницьку, координаційну, контролюю­чу, установчу, охоронну та деякі інші функції. Наприклад, видає укази, спрямовані на регулювання суспільних відносин у сфері вну­трішніх справ, забезпечення й охорону громадського порядку, по­силення боротьби зі злочинністю та ін. Для прикладу наведемо де­кілька указів Президента України: від 4 жовтня 2006 р. «Про Поло­ження про Міністерство внутрішніх справ України»⁸, від 18 січня 2001 р. «Про додаткові заходи щодо запобігання зникненню людей, удосконалення взаємодії правоохоронних та інших органів виконав­чої влади в їх розшуку»⁹, від 22 січня 2001 р.«Про утворення місцевої міліції»¹⁰, від 10 грудня 2001 р. «Про заходи щодо запобігання легалі­зації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом»¹¹, від 6 лютого 2003 р. «Про невідкладні додаткові заходи щодо посилен­ня боротьби з організованою злочинністю і корупцією»¹² тощо.

Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів ви­конавчої влади, що спрямовує, координує і контролює у сфері внутріш­ніх справ діяльність не тільки МВС України, а й інших міністерств, центральних та інших органів виконавчої влади з урахуванням кримі­ногенної ситуації, соціально-політичних, економічних та інших умов і обставин, що склалися в державі на той чи інший час, здійснює за­ходи щодо забезпечення законності, охорони громадського порядку, захисту прав і свобод громадян, боротьби зі злочинністю, поєднуючи, направляючи і координуючи в цій сфері діяльність різних органів ви­конавчої влади і здійснюючи загальне керівництво у сфері внутрішніх справ. Для прикладу наведемо декілька постанов Кабінету Міністрів України: від 27 лютого 1991 р. «Про затвердження Правил застосуван­ня спеціальних засобів при охороні громадського порядку»¹³ від

5. липня 1993 р. «Про утворення Державної служби боротьби з еконо­мічною злочинністю»¹⁴, від 14 квітня 1997 р. «Про Положення про Державну автомобільну інспекцію Міністерства внутрішніх справ»¹⁵, від 10 жовтня 2001 р. «Про правила дорожнього руху»¹⁶, від 20 червня 2000 р. «Про утворення експертної служби Міністерства внутрішніх справ»¹⁷, від 29 березня 2002 р. «Про затвердження Положення про під­розділи ветеринарної міліції з проведення карантинних ветеринарних заходів»¹, від 14 червня 2002 р. «Про утворення Державного департа­менту у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб»², від 10 серпня 1993 р. «Про заходи щодо вдосконалення охорони об’єктів державної та інших форм власності»³ та ін.

Безпосереднє управління внутрішніми справами в Україні тради­ційно покладено на МВС України та органи внутрішніх справ, що утворюють його структуру. У зв’язку з цим доречно, на нашу думку, згадати, що за радянські часи ця сфера практично повністю (за винят­ком окремих випадків, передбачених законом) була об’єктом управлін­ня МВС України. Докорінна перебудова держави, що розпочалася з моменту здобуття Україною своєї незалежності і продовжує відбува­тися й нині, дещо порушила традиційний погляд на МВС як на раніше практично єдиний і головний суб’єкт управління цією сферою, з’явилися й інші суб’єкти управління. Було прийнято низку законів та інших нормативно-правових актів, що внесли певні зміни і доповнення до кількісно-якісної структури МВС України, та організаційно-правові основи його функціонування⁴.

Одним з основних нормативно-правових актів, що безпосередньо встановлює і регулює правове положення та основні напрямки діяльності МВС України, її організаційно-правові основи, основні завдання, права і обов’язки, систему і структуру МВС України, є Положення про Міністерство внутрішніх справ України, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 2006 р.^! Згідно з ним МВС України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України, і голов­ним органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань формування і реалізації державної політики у сфері захисту прав і сво­бод людини та громадянина, охорони громадського порядку, забезпе­чення громадської безпеки, захисту об’єктів права власності, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, безпеки дорожньо­го руху, громадянства, імміграційної та паспортної роботи, протидії незаконній міграції. Гранична чисельність працівників МВС України затверджується Кабінетом Міністрів України. Структуру центрально­го апарату МВС України затверджує Міністр за погодженням з Пре­зидентом України. Положення про структурні підрозділи центрально­го апарату МВС України затверджує Міністр.