§ 7. Відповідальність державних службовців

Особи, винні у порушенні законодавства про державну службу, несуть дисциплінарну, цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з чинним законодавством.

Дисциплінарна відповідальність застосовується до державного службовця за невиконання або неналежне виконання службових обов’язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов’язаних з проходженням державної служби, а також за вчинок, який порочить його як державного службовця або дискредитує орган, у яко­му він працює. Крім дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством України про працю (догана та звільнення), до служ­бовців можуть застосовуватися попередження про неповну службову відповідальність та затримка до одного року в присвоєнні чергового рангу або призначенні на вищу посаду.

Зміна керівників або складу державних органів не може бути під­ставою для припинення державної служби на обійманій посаді з ініці­ативи новопризначених керівників, крім державних службовців патро- натної служби. Рішення про припинення державної служби може бути оскаржено державним службовцем безпосередньо в суді.

Запитання для самоконтролю

1. Наведіть визначення поняття «державна служба», назвіть її види та принципи.

2. Які нормативно-правові акти регулюють проходження дер­жавної служби в Україні?

3. Дайте визначення поняття «посада».

4. Наведіть поняття посадової особи.

5. Які посади належать до державних?

6. За якими критеріями проводиться класифікація посад дер­жавних службовців?

7. Наведіть класифікацію посад за Законом України «Про дер­жавну службу».

8. Наведіть визначення поняття правового статусу державних службовців. Охарактеризуйте їх права та обов’язки, обме­ження.

9. Який порядок проходження державної служби встановлено у чинному законодавстві України?

10. Визначте засади кадрового забезпечення державного управ­ління.

11. Яка відповідальність настає за порушення законодавства про державну службу?

Глава 9 Бюджетні організації

§ 1. Поняття, види та правові засади діяльності бюджетних організацій

Учасниками (суб’єктами) адміністративних правовідносин є також різноманітні за своїм правовим становищем заклади та установи, які не є органами держави, оскільки не мають державно-владних повно­важень. Вони безпосередньо втілюють у життя соціально-культурні, виховні, освітні, наукові, адміністративно-політичні та інші завдання та функції з метою задоволення матеріальних, духовних та інших по­треб громадян, суспільства та держави.

До них належать бюджетні заклади та установи, які створюються у встановленому порядку органами державної влади, органами влади АРК, органами місцевого самоврядування. Вони утримуються за рахунок відповідного державного чи місцевих бюджетів (ст. 2 Бю­джетного кодексу України)¹ і є неприбутковими (тобто такими, що не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками) юридичними особами публічного права (статті 85, 167 ЦК України).

Відповідно до основних сфер суспільного життя бюджетні заклади та установи поділяються на соціальні та духовні об’єкти державного управління. Перші надають різноманітні життєво необхідні послуги, здійснюючи діяльність, спрямовану на збереження життя та здоров’я людини, організацію дошкільної, середньої, вищої та спеціальної осві­ти, створення належних житлових, комунальних, побутових та інших умов життєдіяльності людини, надання соціальної та іншої допомоги (лікувально-профілактичні заклади, освітні установи, установи соці­ального захисту населення тощо). Другі забезпечують створення та засвоєння духовних цінностей у суспільстві, підвищення освітнього та культурного рівня людей, формування та розвиток свідомості сус­пільства та окремої людини (культурно-просвітницькі заклади, музеї, театри, засоби масової інформації, архівні установи тощо).

Правовий статус бюджетних закладів та установ визначається низ­кою правових актів, які регулюють відносини у певних галузях та сферах управління, наприклад: Основами законодавства України про охорону здоров’я¹, Основами законодавства України про культуру², законами України «Про соціальні послуги»³, «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей»⁴, «Про освіту»⁵, «Про науко­ву і науково-технічну діяльність»⁶, «Про бібліотеки і бібліотечну справу»⁷, «Про Національний архівний фонд та архівні установи»⁸ тощо, а також підзаконними та відомчими нормативно-правовими актами⁹.

Так, відповідно до ст. 12 Основ законодавства України про культу­ру діяльністю у сфері культури є: створення, розповсюдження і попу­ляризація творів літератури та мистецтва; збереження та використання культурних цінностей; естетичне виховання; організація спеціальної освіти, відпочинку і дозвілля громадян. ІДя діяльність здійснюється театрами, філармоніями, професійними творчими колективами, кіно­студіями, організаціями телебачення, радіомовлення, кіновідеопрока- ту, видавництвами, редакціями, музеями, художніми галереями (ви­ставками), бібліотеками, архівами, клубними закладами, кінотеатрами, цирками, парками культури та відпочинку, навчальними закладами і науковими установами, позашкільними закладами естетичного ви­ховання і дозвілля дітей та юнацтва, дизайнерськими, реставраційни­ми центрами і майстернями, історико-культурними, архітектурними заповідниками, заповідними територіями тощо (ст. 21 Основ).

Неприбутковими організаціями у сфері культури є юридичні особи, які здійснюють зазначену діяльність і відповідають критеріям непри­бутковості, встановленим ст. 21^і цих Основ. Зокрема, така організація може здійснювати фінансово-господарську діяльність відповідно до цілей її утворення та в межах її цивільної правоздатності.

Кошти та інше майно, майнові права (у грошовому виразі), набуті неприбутковою організацією внаслідок її фінансово-господарської ді­яльності, за результатами звітного періоду не можуть більше ніж утричі перевищувати її надходження за той самий період у вигляді бюджетних коштів, коштів та іншого майна, майнових прав (у грошовому виразі), наданих організації засновником (засновниками) організації, в тому числі у вигляді членських внесків, внесків учасників, а також безпово­ротної фінансової допомоги чи допомоги товарами, роботами, послуга­ми (за їх ринковою вартістю), що надані безоплатно.

Майно неприбуткової організації у сфері культури може бути пе­редано суб’єктам підприємницької діяльності лише в тимчасове ко­ристування на компенсаційній основі, за винятком внесення майна до статутного фонду господарського товариства чи наділення майном іншого суб’єкта підприємницької діяльності.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування сприяють діяльності неприбуткових організацій у сфері культури в межах своїх повноважень, визначених законами України. Так, непри­бутковим організаціям у сфері культури надаються пільги по сплаті мита, податків та зборів (обов’язкових платежів), встановлюються по­даткові та інші пільги фізичним та юридичним особам, що підтриму­ють неприбуткові організації.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування за­лучають такі неприбуткові організації на конкурсній основі до виконан­ня загальнодержавних та місцевих програм, що фінансуються з відпо­відних бюджетів, а також до виконання замовлень для державних та місцевих потреб. Держава також залучає неприбуткові організації у сфе­рі культури до участі у підготовці законопроектів та проектів інших нормативних актів органів влади, репрезентації України у різних сферах міжнародного культурного життя, забезпечує надання інформації, необ­хідної для реалізації завдань, визначених їх статутами (положеннями).

Органом управління бюджетним закладом, установою є його адмі­ністрація, яка складається з керівника, його заступників, керівників апарату управління, дирекції. Адміністрація діє в межах повноважень, наданих закладу, установі, і реалізує завдання та функції, покладені на відповідний заклад, установу.

Очолює бюджетний заклад, установу його керівник, який призна­чається на посаду органом державної влади чи органом місцевого самоврядування, який їх утворив. Керівник державного чи комуналь­ного закладу діє від його імені та в його інтересах, розпоряджається майном та грошовими засобами, видає накази і дає розпорядження, обов’язкові до виконання всіма працівниками. Він підзвітний органу, який його призначив, і несе персональну відповідальність за результа­ти діяльності очолюваного ним закладу, установи.

Державний контроль за діяльністю бюджетних закладів та установ здійснюється з метою забезпечення реалізації єдиної державної політи­ки у відповідній сфері суспільних відносин перш за все органами, яким вони підпорядковані, а також органами позавідомчого контролю.