§ 5. Державний контроль за діяльністю освітніх закладів

Усі навчальні та виховні заклади незалежно від форм власності та порядку утворення в установленому законодавством порядку здійсню­ють оперативний та бухгалтерський облік своєї діяльності (як госпо­дарської, так і суто навчально-виховної), за правильність якого поса­дові особи цих закладів несуть встановлену законодавством України дисциплінарну, адміністративну та кримінальну відповідальність. Контроль за виконанням вимог законодавства України освітніми за­кладами у галузі освітньо-виховної роботи здійснюють вищі органи відносно підпорядкованих їм закладів освіти системи Міносвіти і на­уки України, а також спеціальні контролюючі органи відомчої спрямо­ваності, такі як Державна інспекція закладів освіти, утворена при Міносвіти і науки України (вони здійснюють так званий відомчий контроль), а з інших питань — у галузі бюджетної, фінансової дис­ципліни, додержання природоохоронного законодавства та ін. — ор­гани місцевого самоврядування, виконавчої влади і спеціальні конт­ролюючі органи — органи міжвідомчого та надвідомчого контролю.

Так, Державна інспекція закладів освіти здійснює: інспектування навчально-виховних закладів незалежно від підпорядкування з метою ефективного використання їх науково-педагогічного потенціалу, під­вищення якості навчально-виховного процесу і підготовки робітників і спеціалістів; атестацію навчально-виховних закладів незалежно від форм власності з метою визначення її здатності вести освітню діяль­ність та професійну підготовку і перепідготовку робітників і спеціа­лістів на рівні державних стандартів; координує роботу відповідних підрозділів Міносвіти і науки України, міністерств і відомств, які мають навчально-виховні заклади, та інших органів державного управління освітою з питань інспектування та атестації навчально-виховних за­кладів тощо. Державна податкова служба України, наприклад, конт­ролює додержання закладами освіти податкового законодавства, при­родоохоронні органи — правил природокористування та ін.

Запитання до самоконтролю

1. З чого складається система освіти в Україні?

2. Окресліть систему органів управління освітою в Україні.

3. Хто здійснює безпосереднє управління освітніми закладами.

4. У чому полягає сутність державного контролю за діяльністю освітніх, закладів?

Глава 32 Управління наукою

§ 1. Організація державного управління наукою

Держава надає пріоритетну підтримку розвиткові науки як визна­чального джерела економічного зростання і невід’ємного складника національної культури та освіти, створюючи необхідні умови для ре­алізації інтелектуального потенціалу громадян у сфері науково- технічної діяльності, забезпечуючи використання досягнень науки і техніки для розв’язання соціальних, економічних, культурних та ін­ших проблем.

Згідно зі ст. 54 Конституції України держава сприяє розвиткові науки, встановленню наукових зв’язків України зі світовим співавторством.

Правові засади державної політики в сфері науково-технічної ді­яльності визначено в Законі України від 13 грудня 1991 р. «Про осно­ви державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності». Зараз цей Закон діє в редакції від 1 грудня 1998 р. і має назву «Про наукову і науково-технічну діяльність»¹. Згідно з ним розвиток науки і техніки є визначальним чинником прогресу суспільства, підвищення добробуту його членів, їх духовного та інтелектуального зростання.

Державне управління і регулювання наукової діяльності здійсню­ється відповідно до принципів: органічної єдності науково-технічного, економічного та духовного розвитку суспільства, поєднання централі­зації та децентралізації управління в науковій діяльності; додержання вимог екологічної безпеки; визнання свободи творчої, наукової та науково-технічної діяльності; збалансованості розвитку фундаменталь­них і прикладних досліджень; використання досягнень світової науки, можливостей міжнародного наукового співробітництва; свободи по­ширення наукової та науково-технічної інформації; відкритості для міжнародного науково-технічного співробітництва; забезпечення інте­грації української науки у світову поєднано із захистом інтересів на­ціональної безпеки.

13 липня 1999 р. постановою Верховної Ради України затверджено Концепцію науково-технічного та інноваційного розвитку України¹. Відповідно до неї збереження та підвищення якості науково- технологічного потенціалу віднесено до пріоритетних національних інтересів України. У Концепції визначено головні цілі і напрямки науково-технологічного та інноваційного розвитку, шляхи фінансово­го забезпечення наукової та інноваційної діяльності, механізм удоско­налення управління в цих сферах тощо.

Наукову діяльність здійснюють наукові установи, наукові органі­зації, вищі навчальні заклади III—IV рівнів акредитації, громадські організації. Кожна організаційна форма має свої певні особливості. Безпосередньо у сфері організації науки діють спеціалізовані органи виконавчої влади, а також державні установи. З метою сприяння фор­муванню державної політики розвитку науки, визначення пріоритетних науково-технічних напрямів, вироблення стратегії технологічного роз­витку, вдосконалення структури управління наукою та системи під­готовки і атестації наукових кадрів при Президентові України діє консультативно-дорадчий орган — Рада з питань науки та науково- технічної політики². Основними завданнями цього органу є вироблен­ня державної політики з питань розвитку науки та технологій, правове і організаційне забезпечення їх реалізації; прогнозування розвитку науки і технологій; розгляд і оцінювання проектів національних і державно-наукових програм, визначення пріоритетних напрямів роз­витку науки і технологій та ін.

Правові, фінансові та організаційні засади цілісної системи фор­мування та реалізації пріоритетних напрямків розвитку науки і техні­ки в Україні визначено в Законі України від 11 липня 2001 р. «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки»³.

Основним засобом реалізації пріоритетних напрямків розвитку науки і техніки є державні наукові та науково-технічні програми. їх підрозділяють на загальнодержавні (національні), які затверджує Вер­ховна Рада; державні (міжвідомчі); галузеві (багатогалузеві); регіо­нальні (територіальні).

Статус державних (міжвідомчих) наукових і науково-технічних програм мають також відповідні частини загальнодержавних (націо­нальних) програм економічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля⁴.

Для ефективного здійснення наукової та науково-технічної діяль­ності держава застосовує фінансово-кредитні і податкові важелі. Одним із основних важелів є бюджетне фінансування. Фундаментальні до­слідження підтримуються також через Державний фонд фундамен­тальних досліджень⁵. Фінансова та матеріально-технічна підтримка заходів, спрямованих на впровадження пріоритетних науково-технічних розробок та новітніх технологій у виробництво, технічне його пере­оснащення, освоєння випуску нових видів конкурентоспроможної продукції здійснюється на конкурсних засадах через Державний інно­ваційний фонд.