I.6. Поняття і види джерел права.

Під джерелом права розуміється визначена форма вираження і додання правилам поведінки загальнообов'язкової сили. Саме через відповідну форму зразки поводження перетворюються в юридичні правила — норми. Джерело права являє собою його зовнішню форму (оболонку), з якого витягуються відповідні правила - норми поводження.

З історії права до сучасного його розвитку система джерел включає їхні наступні види:

1. Юридична доктрина (включаючи частки кодификації і коментарі відомих учених - юристів) — доктрина як джерело права широко застосовувалася в Др. Римі. Усним висловленням і положенням наукових праць відомих юристів (Гай, Павл, Ульпіан, Папініан, Модестін) надавалася загальнообов'язкова юридична чинність. Під час рішення конкретної справи на них посилалися (із вказівкою імені автора) як на джерело права. У наші дні в багатьох країнах доктрина використовується як додатковий аргумент при рішенні юридичних справ, а в окремих країнах правова доктрина, з'єднана з релігійними навчаннями, виступає самостійним джерелом права (наприклад, у Лівії).

1. Правовий звичай — санкціоноване державою правило поведінки, що склалося в результаті тривалого повторення людьми визначених дій. Держава визнає не всі звичаї, що існують у суспільстві, а лише ті з них, що мають для суспільства найбільше значення, відповідають його інтересам і визначеному історичному етапові розвитку. Сукупність правових звичаїв складає звичайне право.

2. Релігійно-правові норми — санкціоновані державою церковні канони й інші релігійні норми, що одержали загальнообов'язковий характер.

3. Правовий прецедент — судове або адміністративне рішення по конкретній юридичній справі, якій надається загальнообов'язкове значення при розгляді наступних аналогічних справ.

4. Нормативно-правовий акт — письмовий документ компетентного державного органу, що закріплює правило поведінки загального характеру, що забезпечується державою.

5. Нормативний договір — документ, що складається з правил поведінки загального характеру, що встановлюються за домовленістю декількох суб'єктів і забезпечуються державою.

6. Міжнародно-правовий акт — документ міжнародного співтовариства, що із санкції держави поширюється на її території.

I .7. Поняття системи права і її розподіл на галузі, правові інститути, правові норми.

Право являє собою не просто сукупність норм, а їхню систему, що передбачає не тільки їхню єдність і узгодження, але і розподіл на більш широкі утворення — інститути і галузі.

Система права — це внутрішня структура права, що охоплює всі діючі в державі норми права і що визначає їхню єдність і диференціацію.

Для системи права характерні такі риси:

• єдність, що виявляється в базуванні системи права на єдиних принципах;

• диференціація, що характеризується розподілом права на галузі та інститути в залежності від особливостей суспільних відносин, регламентованих правом;

• об'єктивність, тобто залежність системи права від рівня розвитку суспільних відносин, об'єктивних умов і функціонування суспільства;

• нормативність, тобто наявність первинного елемента — правової норми, з якого утворяться інші елементи системи права — інститути та галузі.

Підставою розподілу права на галузі та інститути є предмет і метод правового регулювання.

Предмет правового регулювання — суспільні відносини, що регулюються за допомогою права.

Метод правового регулювання — спосіб впливу права на визначену сферу суспільних відносин. Найбільш характерним є імперативний метод, що чітко визначає межі поведінки суб'єктів (наприклад, заборона правопорушень), і діапозитивний, що дозволяє суб'єктові вибрати з установлених державою той варіант поведінки, що найбільш повно відповідає його інтересам (наприклад, можливість укласти трудовий договір на одному або декількох підприємствах).

Найбільш значущий елемент системи права — галузь права.

Галузь права — це сукупність правових норм, що складають самостійну частину системи права і регулюють якісно однорідну сферу суспільних відносин своїм особливим методом.

Сучасне право України складається з наступних основних галузей:

• конституційне (державне) право, що закріплює основи державного і суспільного ладу, основи правового положення громадян, порядок формування і компетенцію державних органів;

• адміністративне право, що регулює відносини, які формуються в сфері виконавчо-розпорядницької діяльності;

• фінансове право, що регулює відносини, які виникають під час надходження і розподілу коштів державного бюджету;

• земельне право, що регулює відносини між державою і суб'єктами різних форм власності на землю;

• цивільне право, що регулює майнові і пов'язані з ними особисті немайнові відносини;

• трудове право, що регулює відносини між працівником і власником (уповноваженим органом) у трудових відносинах;

• сімейне право, що регулює брачно-сімейні відносини і питання опіки і піклування;

• кримінальне право, що визначає види суспільно небезпечних дій (злочинів) і покарання, які застосовуються до осіб, що їх скоїли;

• цивільно-процесуальне право, що регулює відносини, які виникають під час розгляду цивільних справ судами, винесення й оскарження рішень;

• кримінально-процесуальне право, що регулює відносини, які виникають у результаті порушення попереднього розслідування (досудового слідства) і судового розгляду кримінальних справ, а також винесення й оскарження вироку суду;

• виправно-трудове право, що регулює відносини, які виникають у процесі реалізації кримінальних покарань.

ПРАВО

ГАЛУЗЬ ПРАВА

ІНСТИТУТ ПРАВА

НОРМА ПРАВА

Структурний елемент галузі — правовий інститут (інститут права), що поєднує близькі правові норми і відрізняється від галузі права обсягом регламентованих відносин.

Інститут права — це сукупність правових норм, що регулюють визначений аспект однорідних суспільних відносин.

Існують також міжгалузеві інститути права, що поєднують норми, які відносяться до різних галузей права.

Основний елемент системи права — норма права. Юридична норма — це первинна «клітина» системи права, що має всі ознаки будь-якої соціальної норми: є загальним правилом, що діє безупинно, регламентує поведінку соціальних суб'єктів і додає суспільству риси системності; водночас юридична норма має ряд особливостей, тотожних особливостям права в цілому.

Отже, правова норма — це відбите в законах або інших джерелах права загальнообов'язкове правило поведінки, що вважається зразком можливої або необхідної поведінки й охороняється від порушень засобами державного примусу.