II.11. Особисті орава у волі людини і громадянина, закріплені в Конституції України. Їхня коротка характеристика

У діючій Конституції особисті права і волі не тільки відкривають перелік останніх, але і відбиті в значно більш широкому ступені, чим це було в попередніх конституціях.

Специфічні особливості цієї групи прав і воль укладаються в наступному:

• Вони є по своїй сутності правами людини, тобто кожного, і не ув'язані прямо з приналежністю до громадянства держави, не випливають з нього.

• Ці права невідчужувані і належать кожному від народження.

• Вони охоплюють такі права і волі особи, що необхідні дня охорони його життя, волі, достоїнства як людської особистості й інші природні право, зв'язані з його приватним життям.

Основним правом людини є право на життя (ст. 27)

До сфери особистих прав людини відноситься право на повагу його достоїнства (ст. 28).

Значне місце в системі особистих прав займають права на недоторканість особи, житла, приватного життя, таємницю листування, телефонних переговорів, поштових, телеграфних і інших повідомлень (ст. 29-32),

Недоторканість особи як особиста воля укладається в тім, що ніхто не вправі насильно обмежити волю людини розпоряджатися в рамках закону своїми діями і вчинками, користуватися волею пересування. Ніхто не може бути піддадуть арештові, висновкові під варту й утриманню під вартою інакше як на підставі судового рішення.

Гарантія недоторканності житла означає, що ніхто не має вдачі без законної підстави ввійти в житло, а також залишатися в ньому проти волі проживаючих у ньому осіб.

Вперше в Конституції (ст. 28) закріплене право людини на повагу його достоїнства.

Проявом права на недоторканність приватного життя, особисту і сімейну таємницю є заборона без згоди особи збору, збереження і використання і поширення інформації про його приватне життя (ст. 32),

Ст. 33 Конституції вказує, що кожний, хто законно знаходиться на території України, має право вільно пересуватися, вибирати місце перебування і проживання.

Конституція визнає також право кожного вільно виїжджати за межі України, а громадянам України безперешкодно повертатися в Україну.

Важливе місце в системі особистих прав займає воля совісті, воля віросповідання (ст. 34, 35).

Важливою сферою особистих прав людини і громадянина є воля думки і слова, право вільне шукати, одержувати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію будь-яким законним способом.

II.12. Поняття в зміст конституційного правлячи громадян на волю совісті у віросповідання

У поняття волі світогляду і віросповідання входить можливість виражати свої думки, погляди і переконання, вільно сповідати релігію, відправляти релігійні культи й обряди. Часто це право в літературі ще називається «волею совісті».

Стаття 35 Конституції встановлює, що кожний має право на волю світогляду і віросповідання. Це право включає:

1. волю сповідати будь-яку релігію або не сповідати ніяку;

2. безперешкодно відправляти одноосібно або колективно релігійні кукси і ритуальні обрядив;

3. проводити релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежено законом тільки в інтересах охорони суспільного порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і воль інших людей.

Право на волю світогляду і віросповідання конкретизується в Законі України від 23 квітня 1991 р. «Про волю совісті і релігійних організацій». Закон установлює, що ніхто не може встановлювати обов'язкових переконань і світогляду. Не допускається ніякий примус при визначенні громадянином свого відношення до релігії, до сповідання або відмовлення від сповідання релігії, до участі «чи неучасті в богослужіннях, релігійних обрядах і церемоніях, навчанню релігія. Закон 1-арантирует нерозголошення таємниці сповіді. Ніхто не має правд жадати від священнослужителів зведень, отриманих ними при сповіді віруючих.

Громадяни України рівні перед законом і мають рівні права у всіх галузях економічного, політичного, соціального і культурного життя незалежно від їхнього відношення до релігії. В офіційних документах відношення громадянина до релігії не вказується. Яке би те ні. було пряме або непряме обмеження праве, установлення прямих або непрямих переваг громадян у залежності від їхнього відношення до релігії, так само як і розпалення зв'язаних з цим ворожнечі і ненависті або образа почуттів громадян, волочуть відповідальність, установлену законом.

Церква до релігійні організації в Україні відділені ох держави. Ніяка релігія не може бути визнана державою як обов'язкова.

Держава захищає права і законні інтереси релігійні організації; сприяє установленню відносин взаємної релігійної і світоглядної терпимості і поваги між громадянами, що сповідають релігію або не сповідають неї, між віруючих різних віросповідань і їх релігійних організацій; приймає до зведення і поважає традиції і внутрішні установки релігійних організацій, якщо вони не суперечать чинному законодавству.

Держава не втручається в здійснювану в межах закону діяльність релігійних організацій, не фінансує діяльність яких-небудь організацій, створених по ознаці відносини до релігії.

Усі релігії, віросповідання і релігійні організації є рівними перед законом. Установлення будь-яких переваг або обмежень однієї релігії, віросповідання або релігійної організації стосовно іншої не допускається.

Релігійні організації не виконують державних функцій.

Релігійні організації не беруть участь у діяльності політичних партій і не роблять політичним партіям фінансової підтримки, не висувають кандидатів в органи державної влади, не ведуть агітацію або фінансування виборчих кампаній кандидатів у ці органи. Священнослужителі мають право на участь у політичному житті нарівні з усіма громадянами.

Школа в Україні відділена від церкви. Державна система утворення має світський характер. Доступ до різних видів і рівнів утворення надається громадянам незалежно від їхнього відношення до релігії. Громадяни можуть навчатися релігійному віровченню й одержувати релігійне утворення індивідуальне або разом з іншими, вільно вибираючи термін навчання. Батьки або особи їх що заміняють, по взаємній згоді, вправі виховувати своїх дітей у відповідності зі своїм і власним переконаннями і відношенням до релігії.

Ніхто не може бути звільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів по мотивах релігійних переконань. У випадку, якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку повинне бути замінено альтернативної (невоєнної) службою.