1. Верховенство права і закону над державою укладається в підпорядкованості державних органів законові, що виключає сваволя, уседозволеність, зловживання владою з боку державних органів і посадових осіб. Держава і його органи є виконавцями законів. Сама держава у всій своїй діяльності зв'язано правом, визнає його вищу цінність. Найважливіші сфери відносин регулюються законами переважно прямої дії. Підзаконні акти відповідають законам. Перед законом усі рівні. Права людини визнані і закріплені основним законом держави (Конституцією), вони законодавчо і фактично гарантовані і захищені.

2. Поділ влади на законодавчу, виконавч і судову. Усі галузі влади автономні і рівноправні (рівновеликі). Вони незалежні друг від друга, необхідний взаємний контроль здійснюється за допомогою механізму сдержек і противаг (наприклад, президент має право вето у відношенні законів, прийнятих парламентом; парламент - повноваження за твердженням складу уряду - міністрів і т.д.). Взаємодіють галузі влади на основі правових принципів і закону, здійснюється конституційний контроль. Діє також механізм державного і недержавної, а також міжнародного захисту прав людини.

3. Взаємні права, обов'язки і відповідальність держави і його громадян.

Держава - це об'єднання громадян, що мають взаємні вдачі, обов'язки і відповідальність друг перед іншому, включаючи державу. У Конституції передбачаються і забезпечуються в реальному житті гарантії прав людини. Наприклад, право на працю гарантується обов'язком держави забезпечити вільний вибір праці. Права людини при цьому не означають, що держава в порядку виконання свого обов'язку обдаровує ними громадян, він лише гарантує можливості їхнього здійснення самими громадянами і відповідає за це. Громадяни також мають конкретні обов'язки перед державою, що вправі вимагати їхнього виконання.

4. Юридичного закріплення основних прав і воль людини в Конституції й інших законах, їхнє Фактичне забезпечення;

5. Врегулювання взаємин між особистістю і державою на основі дозволу липу робити усе, що прямо не заборонено законом, а державним органам - тільки те. що прямо дозволено законом;

6. Верховенства цивільного суспільства над державою і його апаратом.

Вищезгаданий перелік ознак правової держави не є вичерпної, існують і інші ознаки-принципи правової держави.

Метою державотворення в Україні є забезпечення цивілізованого функціонування і розвитку цивільного суспільства.

Проаналізувавши Конституцію України, можна зробити висновок про те, що Україна є правовою державою, оскільки більшість ознак правової держави закріплене в ній (наприклад, у статті 1 закріплено, що Україна є суверенною, незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою; у статті 3 закріплене, що людина, його життя і здоров'я, честь і достоїнство, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищої соціальною цінністю; у статті 6 — державна влада в Україні здійснюється на принципах її поділу на законодавчій, виконавчій і судову; у статті 8 закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права і т.д.).

Але чи можна говорити про те, що в країні існує правова держава, якщо не забезпечені гарантії реалізації прав і воль людини і громадянина, не реалізуються принципи взаємної відповідальності держави й особи, можливості особи робити усе, що прямо не заборонено законом, а державних і самоврядних органів і посадових осіб - тільки ТЕ, що передбачено їх компетенцією?

Варто також констатувати, що в Україні не в повному обсязі вирішені питання боротьби з правопорушеннями, зміцнення законності, правопорядка і дисципліни.

У зв'язку з вищесказаним, ми можемо говорити про те, що в Україні необхідно формувати правову державу. До основних напрямків формування правової держави варто віднести:

• необхідність зв'язати правом (загальсоціальним, що характеризується правами людини, народу, людства) діяльність держави і його органів;

• формування правового механізму, за допомогою якого можна було б перебороти відчуження людини і громадянина від засобів виробництва, власності, від безпосередньої і представницької форм демократії;

• чітку роботу законодавчої влади на основі Конституції України і конституційних законів;

• створення системи незалежних судів і інших ланок судової системи України. Поки що в нашій державі в повному обсязі не створена судова система, передбачена Конституцією України;

• формування в людей нового правового мислення, високого рівня правової культури, знань про життєво необхідні закони й уміння використовувати ці закони в повсякденному житті.

II