IX.2. Відносини, регульовані адміністративним правом

Адміністративне право являє собою самостійну галузь права і характеризується в першу чергу тим, що воно виступає регулятором особливої групи суспільних відносин, відносин, що утворяться в сфері державного керування.

У цьому питанні варто коротко охарактеризувати коло суспільних відносин, регульованих нормами адміністративного права, а також тих учасників (суб'єктів), між якими можуть складатися адміністративні правовідносини.

Д ля суспільних відносин, що регулюються нормами адміністративного права, характерно наступне:

1. вони виникають при здійсненні державної виконавчої влади;

2. обов'язковим учасником цих відносин є орган держави або його посадова особа, наділена владними повноваженнями, необхідними для здійснення державної виконавчої влади;

3. для виникнення адміністративно-правових відносин досить ініціативи одного пануючого суб'єкта даних відносин. Згоди другого учасника відносин не потрібно.

До числа адміністративних відносяться наступні види суспільних відносин:

• відносини між вищестоящими й органами нижчого підпорядкування державної виконавчої влади (наприклад, Кабінет міністрів України Міністерство утворення);

• відносини між не супідрядними органами державного керування (наприклад, Міністерство юстиції - Міністерство внутрішніх справ);

• відносини між органами держави і підлеглими або підконтрольними їм підприємствами й установами (наприклад, Міністерство утворення - вуз);

• відносини між органами держави і недержавних підприємств, установами, громадськими організаціями (наприклад, обласне керування юстиції - колегія адвокатів);

• відносини між органами держави і громадянами (наприклад, відділ соціального забезпечення - громадянин).

Юридична своєрідність адміністративного права укладається в особливому методі регулювання суспільних відносин, що виявляється в юридичній нерівності учасників (сторін), однобічних юридичних владних розпорядженнях.

Учасниками адміністративних правовідносин можуть бути:

1. індивідуальні суб'єкти (громадяни, іноземці, особи без громадянства);

2. колективні суб'єкти (державні органи, об'єднання громадян, підприємства, організації).

Учасники адміністративних правопорушень повинні мати адміністративну правосуб'єктність (правоздатністю і дієздатністю), тобто здатністю бути носіями прав і обов'язків, здійснювати них від свого імені і нести юридичну відповідальність за спій дії.

IX.3. Поняття адміністративної провини

Адміністративна провина (правопорушення) - бездіяльність або протиправне, винне (навмисна або необережне) дія, що зазіхає на державний або суспільний порядок, суспільну власність, права н волі людини і громадянина, на встановлений порядок керування, за яке законодавством передбачена адміністративна відповідальність.

Ознаки адміністративної провини:

1. Суспільна небезпека;

2. Винність;

3. Протиправність;

4. Застосування мір адміністративної відповідальності у виді адміністративних стягненні.

Суспільна небезпека. Адміністративні правопорушення зазіхають на конкретні правовідносини, що охороняються адміністративним законодавством і заподіюють їм шкода, а разом з тим і шкода правопорядку.

Протиправність означає, що правопорушення характеризується як дія або бездіяльність, заборонена адміністративним законодавством. Поняття «дія» варто розглядати як:

• це вольовий акт поводження людини;

• має двох сторін поводження (дія або бездіяльність), обидві з яких порушують діючі норми права;

• в адміністративному законодавстві закріплюється заборона такої дії або зобов'язання активно діяти в необхідному напрямку;

• громадянин не діє там, де це необхідно, або діє там, де це заборонено.

Протиправність як ознака адміністративного правопорушення вважається такий, коли їсти норма права, що установлює визначений варіант поводження, і дія особи (суб'єкта), що суперечить розпорядженням цієї норми. Причому правові норми, що установлюють визначені правила, можуть бути не тільки адміністративними, але і трудовими, земельними, фінансовими, господарськими, житловими і т.п.

Відсутність протиправності свідчить про відсутність адміністративного правопорушення.

Важливою ознакою адміністративного правопорушення є провина. Це психічне (внутрішнє) відношення суб'єкта до здійснення визначеної дії і його наслідків. Розрізняють дві форми адміністративної провини: намір і необережність. Намір, може бути пряма або непрямим, а необережність - самовпевненістю і недбалістю.

Відсутність провини виключає наявність адміністративної провини.

За совершение адміністративної провини настає адміністративна відповідальність, що укладається в накладенні на винний у здійсненні адміністративної провини визначеного виду і міри адміністративного стягнення.

Склад адміністративного правопорушення - це передбачена нормами адміністративного права сукупність об'єктивних і суб'єктивних ознак, при наявності яких те або інше діяння можна кваліфікувати як адміністративна провина. Він включає: об'єкт, об'єктивну сторону, суб'єкт, суб'єктивну сторону.

Об'єкт адміністративного правопорушення - це сукупність суспільних відносин, що охороняються адміністративним правом і регулюються нормами трудового, цивільного, земельного і фінансового права за порушення яких накладаються адміністративні стягнення. Об'єктом адміністративного правопорушення можуть бути соціальні блага (здоров'я, честь, достоїнство й ін.).

Об'єктивна сторона - сукупність зовнішніх ознак, як діяння, протиправні наслідки, причинний зв'язок між діянням і наслідками, що закріплені нормами права про адміністративні правопорушення, місце, час, обстановка, обставини, способи і кошта здійснення адміністративних правопорушень.

Суб'єкт адміністративного правопорушення - громадяни або посадові особи, іноземці. Адміністративної відповідальності підлягають осудні особи, що досягли 16-літнього віку.

Суб'єктивна сторона - містить у собі провину, мотив і ціль поводження правопорушника.