III.12. Поняття спадщини. Спадкування за заповітом і законом

Спадкуванням є перехід правий, і обов'язків (спадщини) фізичної особи, що вмерло (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємцям). Спадкування виникає як у випадку смерті громадянина, так і у випадку визнання в судовому порядку його померлої.

У випадку смерті до спадкоємців переходять не які-небудь окремі права й обов'язки, а весь їхній комплекс. Спадкоємець не може прийняти тільки частина прав, а від інших відмовитися. Якщо спадкоємець прийняв якесь конкретне право, він вважається автоматично приняли і всі інші права й обов'язки померлого, у тому числі і ті, про які йому не було раніше відомо. Тому спадкування являє собою загальне або універсальне правонаступництво.

Суб'єктами спадкоємного правонаступництва є спадкодавці і спадкоємці.

Спадкодавець — це особа, майно якого після його смерті переходить до інших осіб. Спадкодавцем може бути только громадянин. Оскільки підставою спадщини є факт смерті людини, а не волевиявлення, спадкодавцем може бути і неповнолітній, і недієздатний громадянин. Спадкодавцем може бути іноземець і особа без громадянства.

Спадкоємці - особи, до яких переходить майно спадкодавця. Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи (громадяни, у тому числі іноземці, особи без громадянства). Спадкоємцями за заповітом можуть бути юридичні особи й інші учасники цивільних відносин (ст. 2 ГК України).

Громадяни визнаються спадкоємцями, якщо вони знаходилися в живих, на момент смерті спадкодавця. Поряд з цим закон (ст. 1222 ГК України) визнає спадкоємцями й осіб, що ще не народилися до дня відкриття спадщини. Цими особами при спадкуванні за законом є діти спадкодавця, зачаті при його житті, а народженої живими після його смерті.

Під відкриттям спадщини розуміється виникнення спадкоємного правовідносини при настанні визначених юридичних фактів:

а) смерті громадянина,

б) оголошення судом безвісно відсутнього громадянина померлої.

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ст. 1217 ГК).

Часом відкритті спадщини вважається день смерті спадкодавця або день, з якого він з'являється померлим (ч. 3 ст. 46 ГК).

Місцем відкриття спадщини є останнє постійне місце проживання спадкодавця. Якщо ПМЖ спадкодавця невідомо, спадщина відкривається в місцезнаходженні нерухомого майна або основної його частини, а при відсутності нерухомого майна - місцезнаходженні основної частини рухомого майна (ст. 1221 ГК).

Спадкоємна маса (спадкоємне майно, спадщина) є однієї з найважливіших категорій спадкоємного права, під якою розуміється сукупність майнових прав і обов'язків спадкодавця, що переходять до спадкоємців у встановленому законом порядку.

Предмети звичайної домашньої обстановки і споживання складають особливу частину спадщини. Вони переходять до спадкоємців, що протягом не менш чим одного року до часу відкриття спадщини проживали разом зі спадкодавцем одною родиною, у розмірі частини в спадщині, що їм належить (ст. 1279 ГК).

Особливу групу обов'язків складають грошові й інші борги, що переходять у спадщину. Спадкоємець, що прийняла спадщина, несе обмежену відповідальність по боргах спадкодавця: він відповідає лише в межах дійсної вартості майна, що перейшов до нього. Якщо спадкоємцем стає держава, то воно відповідає по боргах на тих же умовах (ст. 1238 ГК).

Заповіт - це особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті, зроблене у встановленої законом формі щодо приналежних йому майна.

У заповіті, як в однобічній угоді, виражається воля спадкодавця. Складання заповіту через представника не допускається. Заповідачем може бути тільки фізична особа з повною цивільною дієздатністю (ст. 1234 ГК).

Щоб забезпечити вираження справжньої волі спадкодавця, закон вимагає складання заповіту в писемній формі, із указівкою місця і часу його складання. Крім того, воно повиннео бути власноручно підписано заповідачем.

Крім того, заповіт повинний бути засвідчений нотаріусом або іншими посадовими або службовими особами (ст. 1251-1252 ГК).

При складанні заповіту заповідач може:

• призначити своїми спадкоємцями одне або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності в нього з ними сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин;

• без указівки причин позбавити права на спадкування будь-яка особа з числа спадкоємців за законом.

У відповідності зі ст. 1235 ГК заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, що мають право на обов'язкову частку в спадщині.

До таких осіб відносяться: неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (удівець) і непрацездатні батьки. Незалежно від змісту заповіту вони успадковують половину частки, що належала б кожному з них у випадку спадкування за законом.

Нотаріально засвідчений заповіт може бути скасоване або змінено в будь-який час. Заповіт, що було складено пізніше, скасовує попередній заповіт цілком або в тій частині, у якій воно йому суперечить.

Спадкування за законом має місце у випадку, коли й оскільки воно не змінено заповітом. Отже, спадкування за законом відбувається в наступних випадках:

• якщо спадкодавець не залишив заповіти;

• якщо заповіт визнаний недійсним;

• якщо заповідано тільки частину майна;

• якщо зазначений у заповіті спадкоємець не прийняв спадщину або відмовився від його прийняття (ст. 3223 ГК).

Коло спадкоємців за законом і порядок їхнього покликання до спадкування визначений законодавцем з обліком шлюбних, родинних відносин, фактів утримання й інших обставин.

У межах кожнім черги законні спадкоємці призиваються одночасно і поділяють спадщину між собою нарівно. За домовленістю між спадкоємцями розмір частки когось з них у спадщині може бути змінений (ст. 1267 ГК).

СПАДКУВАННЯ

ЗАПОВІТ

ЗА ЗАКОНОМ

1-Я ЧЕРГА (діти, чоловік і батьки)

2-Я ЧЕРГА (рідні брати і сестри, діди і бабки)

3-Я ЧЕРГА (рідні дядьки і тітки)

4-Я ЧЕРГА (проживання одною родиною не менш 5 років)

5-Я ЧЕРГА (інші родичі до 6 ступеня споріднення, утриманці)

У першу чергу успадковують діти (у тому числі усиновлені), що пережило чоловік і батьки (усиновителі) померлих. До числа спадкоємців першої черги відноситься також дитина, зачатий при житті спадкодавця, а народжений після його смерті (ст. 1261 ГК).

На підставі ст. 1266 ГК допускається спадкування по праву представлення. До спадкоємців по праву представлення можна віднести: онуків і правнуків спадкодавця, прабабу і прадіда, племінників спадкодавця, його двоюрідних братів і сестер. Вони успадковують ту частку спадщини, що належала б за законом їхньої матері, батькові, бабці, дідові, і т.д., якби вони були живими на момент відкриття спадщини. Якщо спадкування по праву представлення здійснюється декількома особами, частка їхнього померлого родича поділяється між ними нарівно.

В другу чергу успадковують рідні брати і сестри померлого, його дід і бабка, як з боку батька, так і з боку матері (ст. 1262 ГК).

У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько і тітка спадкодавця.

У четверту чергу право на спадкування мають особи, що проживали зі спадкодавцем одною родиною не менш п'яти років до часу відкриття спадщини.

У п'яту чергу до спадкування призиваються інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі більш близького ступеня споріднення відстороняють від права спадкування родичів далекого ступеня споріднення. Ступінь споріднення визначається по числу народжень, що віддаляють родича від спадкодавця. Народження самого спадкодавця не входить у це число.

До числа спадкоємців п'ятої черги закон відносить утриманців спадкодавця, що не були членами його родини. Утриманцем вважається неповнолітня або непрацездатна особа, що не було членом родини спадкодавця, але не менш п'яти років одержувало те його матеріальну допомогу, що була для нього єдиним або основним джерелом кошт для існування. Нерегулярна, епізодична допомога не може служити підставою для визнання особи утриманням.

По своїй правовій природі прийняття спадщини - однобічна угода з визначеним законом терміном виконання. Даний термін починає текти з часу відкриття спадщини і дорівнює 6 місяцям. За загальним правилом пропуск терміну, установленого для прийняття спадщини, волоче для спадкоємця втрату права спадкування. Однак при наявності поважних причин суд може визначити йому додатковий термін, достатній для надання заяви про прийняття спадщини.

Спадкоємець але законові або за заповітом вправі відмовитися від спадщини протягом шести місяців із дня відкриття спадщини. Відмовлення від прийняття спадщини є безумовним і беззастережним. Відмовлення від прийняття спадщини може бути відкликаний протягом терміну, установленого для його прийняття.