II.7. Поняття невід'ємних прав людини. Сучасні міжнародні стандарти в області прав людини

Права людини — це визначені можливості особи, що необхідні дня його існування і розвитку у визначених конкретно-історичних умовах, об'єктивно визначаються досягнутим рівнем розвитку людства і повинні бути загальних і рівними для всіх людей.

Основними правами людини, що забезпечують його життя, цінність його особистості, волю, недоторканність, особисту безпеку, правовий захист, є цивільні (особисті) права. Вони називаються ще невід'ємними, оскільки належать людині як членові цивільного суспільства, забезпечені законами і покликані захищати людини, від сваволі держави й інших людей. Невід'ємні права не надаються, а лише охороняються і гарантуються державою. Природні невід'ємні права — права, що належать людині і громадянинові в силу фактів його народження і приналежності до визначеної держави. Ця права природні, вони ніким не даровані людині, а тому і ніхто не може свавільно них відняти або обмежити.

Конституція України закріпила невід'ємні права людини, що відповідають невід'ємним правам людини, закріпленим Загальною декларацією прав людини. Права людини мають міжнародне значення, і Загальна декларація прав людини проголосила універсальні принципи і концепції них зашиті.

До невід'ємних прав людини відносяться права :

• право кожного на життя;

• на повагу його достоїнства;

• на волю й особисту недоторканність;

• на недоторканність житла;

• на приватну власність;

• на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної й іншої кореспонденції;

• на захист від втручання в особисте і сімейне життя;

• на волю пересування, вільний вибір місця проживання, право вільне залишати територію України;

• на волю думки і слова, вільне вираження своїх поглядів і переконань;

• на волю світогляду і віросповідання.

Кожна держава забезпечує права і свободи особи за допомогою норм національного права, внутрішніх механізмів і процедур. Але вже після першої світової війни стало ясно, що силами однієї держави захистити права людини складно, тут необхідні міжнародні гарантії. У 1919 р. була заснована Ліга Націй, під егідою якої з'явилася серії міжнародних договорів, що передбачають захист національних меншостей в окремих країнах, заборона рабства й ін.

Друга світова війна продемонструвала жахаючі факти порушення прав людини тоталітарними режимами як на власної, так і на окупованої територіях, масового знищення мирного населення але ознакам релігійних переконань, расової і національної приналежності, що підтвердило необхідність забезпечення ефективного міжнародного захисту прав людини. Зусиллями держав світу була створена Організація Об'єднаних Націй (1945), однієї з головних задач якої є здійснення міжнародного співробітництва в «заохоченні і розвитку поваги до прав людини й основних воль для всіх, незалежно від раси, статі, мови і релігії» (Утомившись ООН, ст. 1). Статут ООН — це вихідний міжнародно-правовий документ, у якому сформульований принцип поваги до прав і воль людини. Вага держави — члени ООН — повинні виконувати узяті за Статутом зобов'язання, зокрема, заохочувати повагу до прав людини і їхнє виконання.

Відповідно до Статуту ООН, у 1945 р. була створена комісії ООН по правах людини, в обов'язку якої входила підготовка міжнародних документів по правах людини. Уже 10 грудня 1948 р. У Парижі Генеральна Асамблея ООН прийняла і проголосила Загальну декларацію прав людини «як задачу, до рішення якої повинні прагнути всі народи і держави». З цього року 10 грудня відзначається в усім світі як День прав людини.

Загальна декларація прав людини має основне значення для міжнародної регламентації прав а воль людини. Вона проголосила всіх людей вільному і рівними у своєму достоїнстві і правах. Це перший міжнародний документ, що найбільше повно представив перелік прав людини, що ґрунтується на десятьох відомих християнських заповідях, англійських, американських і, насамперед, французьких законодавчих актах по правах людини.

Загальна декларація прав людини не є юридично обов'язковим документом, але вона відображає загальну домовленість народів світу і є моральним обов'язком для членів міжнародного співтовариства. Це дає підстави використовувати Декларацію в юридичному, моральному і політичному планах, як на міжнародному, так і наднаціональному рівнях. Права людини придбали цінність, що належить усьому світовому співтовариству, і одержали назва Міжнародно-правового стандарту, до якого повинні прагнути всієї держави і народи.

Сьогодні Загальна декларація прав людини стала складовою частиною так називаною Хартія прав людини, у которую ввійшли два пакти, прийняті Генеральною Асамблеєю ООН 16 грудня 1966 р. у розвиток Загальної декларації прав людини, — Міжнародний пакт про цивільні і політичні права і Міжнародний пакт про економічних, соціальних і культурн правах. На відміну від Декларації, обидва пакти мають обов'язкову сипу для держав, що них підписали. Міжнародні пакти поставили державам в обов'язок дотримувати проголошені в них права. По обсязі закріплених у них прав і воль пакти не відрізняються від Декларація, вони лише розширюють і конкретизують її положення. Але є і розходження в реалізації норм цих пактів. До Хартії прав людини відноситься ще один документ — Факультативний протокол до Міжнародного пакту про цивільні і політичні права, що визначає механізм реалізації цього пакту,

Міжнародні документи про права людини — це не застиглі стандарти, вони з'являються в конкретних умовах, у визначений час і, звичайно ж, можуть уточнюватися, змінюватися, розвиватися. Під егідою ООН і інших міжнародних організацій розроблений ряд декларацій, конвенцій і інших документів по правах людини.

Україна є стороною практично всіх багатобічних конвенцій ООН по правах людини. У Конституції прямо закріплюється примат міжнародного права над внутрішньодержавним, тому при порушенні міжнародно-правових стандартів в області прав людини громадяни можуть звертатися в суд за захистом відповідних прав. Однак у зв'язку з проблемами соціально-економічного плану в нашій державі неможливо забезпечити виконання ряду міжнародних норм, тому ми усі живемо з надією на майбутнє і вірою в те, що незабаром наші права стануть воістину нерушимими.