Тема 8

Роль держави в регулюванні розвитку національної економіки

255

дати, що в Японії і сьогодні простежується кейнсіанський підхід до управління економікою.

Та незважаючи на успіхи кейнсіанської політики, вже в 30-ті роки поступово почало відбуватися її критичне переосмислення. Зокрема, при врученні Нобелівської премії з економіки у 1974 р. Фрідріху фон Хайєку були відзначені його погляди щодо будь-якого втручання держави в економіку. Він пропагував переваги механізму вільного ринку. Характеризуючи переваги конкурент­ного ринку, він вважав, що конкуренція це «ефективний спосіб спрямування невідомих ресурсів на невідомі цілі»³³. Тобто йдеть­ся про розподіл тих ресурсів, які раніше не могли бути враховані на цілі, що не могли бути виявлені.

В умовах стагнації 70-х років відбувся особливо активний перегляд здійснених кроків з реалізації кейнсіанської політики. Економічна думка повернула у бік консерватизму: її основою стали положення про необхідність максимального скорочення прямого державного втручання і економіку та підвищення ролі ринкових регуляторів. Виникли теорії неокласичного, неолібе­рального, неоконсервативного напрямів. Всі вони, хоча і визна­ють необхідність державного втручання в економічне життя суспільства, однак зводять його до мінімуму та віддають пере­вагу непрямим методам державного впливу. Дж. Мілль, який по­будував неокласичну модель, вважав державу дестабілізуючим фактором з безмежним зростанням її витрат.

В неокласичній теорії отримала широке розповсюдження, на­самперед, економічна школа-монетаризм, яка диктує відмову від втручання держави в економіку, віддаючи перевагу серед непрямих методів державного впливу регулюванню грошового обігу. Передбачається контроль за темпами зростання пропози­ції грошей, який має відповідати темпам реального економічного зростання й очікуваної інфляції. Найбільш впливовою ця теорія стала у 80-90-ті ор. XX століття. На думку монетаристів система вільного ринку забезпечує на основі конкуренції макроеконо-мічну стабільність, якщо держава не втручається в економіку, а збільшення грошової маси помірне і становить лише 3-5 % на рік. Збільшення грошової маси понад 5 % здатне спричини-

³⁰ История зкономических учений: (современньш зтап): Учеб. / Под общ. ред. А. Г. Худокормова. - М.: ИНФРА-М, 1998. - С.64.

ти підвищення цін. Збільшення грошової маси, що випереджає збільшення обсягів виробництва, здатне викликати довготри­валу інфляцію.

Для зміцнення економічної стабільності монетаристи радять проводити довгострокову політику помірного нарощування об­сягів грошової маси стабільними темпами, незалежно від коли­вань сукупного попиту.

В науковій літературі існують два концептуальні підходи щодо суті та напрямів монетарної політики. Перший - визначальним фактором стабілізації цін, збалансованості бюджету, попиту і пропозиції в цілому визнає грошову масу. Жорстке регулювання грошової маси та встановлення високого рівня облікової ставки та процентних ставок за кредитами комерційних банків лежать в основі такої обмежувальної версії монетарної політики. Другий підхід базується на більш вільному і цілеспрямованому розши­ренні пропозиції грошей, оскільки гроші та кредит є активними факторами стимулювання господарського обороту, поповнення оборотних коштів підприємств та організацій. Вважається, що звуження грошової маси призводить до стагнації всього пла­тіжного обороту.

У США протягом кількох десятиріч велася дискусія, який гро­шовий параметр повинен бути строго контрольованим - про­центна ставка чи темпи приросту грошової маси. Тривалий час переважала концепція впливу на ставку процента. І це визна­чало всю грошово-кредитну політику США. Однак з 80-х років XX ст. пріоритетним стало регулювання грошової маси. Хоча в окремих розвинених країнах, наприклад, у Великобританії й досі зберігається управління грошовою масою за допомогою ставки процента.

До теорій, які зводять до мінімуму державне втручання, на­лежать також теорії «економіки пропозицій» та «раціональних очікувань». Теорія «економіки пропозиції» (М. Фелдстайн, А. Лаф-фер) - це неоліберальний напрям і на відміну від неокейсіанства диктує необхідність стимулювання не стільки сукупного попиту, скільки сукупної пропозиції. На думку прихильників цієї теорії, політика держави повинна обмежуватися стимулюванням під­приємницької діяльності та зростання сукупної пропозиції за­вдяки лібералізації ринку, розвиткові конкуренції та зменшенню податків. Надання пільг, передусім податкових, сприяє не лише

256