Shpori_Mikroekonomika_EK-21d_1

1. МІКРОЕКОНОМІКА ЯК СКЛАДОВА ЧАСТИНА ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ. Предмет мікроекономіки.

Мікроекономіка – це розділ економічної теорії, який вивчає поведінку та механізм прийняття рішень окремими економіними суб’єктами (окремими споживачами, виробниками, власниками капіталу тощо) за наявних обмежених ресурсів та альтернативних можливостей їх використання. Економічна теорія як наука являє собою теорію і практику ринкової організації виробництва. Як навчальна дисципліна орієнтована на вивчення функціональних залежностей в економіці основні розділи макроекономіка; мікроекономіка - вивчає поведінку людей та механізм прийняття рішень окремими економічними суб’єктами (індивідами, домашніми господарствами, підприємствами, галузями, тобто мікросистемами). Задачі: обґрунтування вибору, що здійснюється мікросистемами; центральні питання – відносні ціни на товари, попит і пропозиція, розподіл ресурсів для досягнення альтернативних цілей, рівновага споживача, рівновага виробника. Мікроекономіка – це наука про вибір, про те, як здійснюють вибір економічні суб’єкти в умовах обмеженості ресурсів кожен окремо і всі разом. Предметом мікроекономіки є дослідження прийняття економічними суб’єктами рішень щодо використання економічних благ. Як і будь-яка інша наука, мікроекономіка використовує певну систему понять і концепцій для опису явищ, які вивчаються. Предметом мікроекономіки є розкриття основних закономірностей функціонування ринкової економіки на рівні товаровиробника та споживача, а також з’ясування механізму прийняття рішень господарюючими суб’єктами, які прагнуть досягти максимального задоволення потреб в умовах використання обмежених ресурсів.

2. Проблема обмеженості ресурсів та альтернативний вибір. У процесі економічної діяльності суб'єкти приймають різні рішення, аналіз яких дає змогу зрозуміти, як функціонує економіка. Прийняття рішень звичайно пов'язане із проблемою вибору. Саме рішення приймається при наявності принаймні двох варіантів. Вибираючи один із них, ми відмовляє­мося від іншого (або інших, якщо варіантів більше, ніж два). Необхідність відмови від чогось для вибору саме того, що ми вважаємо за необхідне мати негайно, пов'язана із рідкісністю (обмеженістю) ресурсів, які є в економіці або в окремих індивідів у кожний конкретний момент часу. Ресурси (фактори виробництва) – елементи, що використовуються заради виробництва економічних благ. Рідкісність ресурсів – характеристика економічних благ щодо обмеженості ресурсів для задоволення безмежних потреб. Основні економічні ресурси: Земля – всі природні ресурси, що застосовуються у виробничому процесі; Капітал – всі виготовлені засоби виробництва, що необхідні для створення товарів та послуг. Праця – фізичні та розумові здібності людини, що застосовуються у виробництві. Підприємницькі здібності – фактор виробництва, що об’єднує економічні ресурси заради створення економічних благ. Основною проблемою економічної теорії та господарської практики є проблема розв”язання протиріччя між бажанням індивідів задовольнити свої безмежні потреби та обмеженістю ресурсів, які знаходяться в їх розпорядженні. Обмеженість ресурсів породжує серед товаровиробників конкуренцію щодо їх використання та розподілу, а, отже, обумовлює вибір оптимального варіанту їх застосування. Економічний вибір – вибір найкращого серед альтернативних варіантів, який дозволяє досягти максимального задоволення потреб за мінімум витрат. Віддаючи перевагу певному варіанту використання ресурсу, ми оцінюємо його через цінність продукції, від якої ми відмовилися, вибираючи дану альтернативу використан­ня ресурсу. Тому базовим поняттям мікроекономіки для визначення цінності ресурсу та ефективності його використання є альтернативна вартість. Всі рішення в економіці приймаються в умовах обме­женості, рідкісності ресурсів, а оцінка рішень здійснюється за їхньою альтер­нативною вартістю. Іншими словами — наслідком обмеженості ресурсів є конкуренція за право їх використання, тобто конкуренція між окремими альтернативними цілями використання ресурсу у виробництві конкретного виду продукції (товару або послуги). Альтернат́ивна вáртість будь-якої діяльності вимірюється як вартість найкращої з втрачених (не вибраних) альтернатив. Це жертви, пов'язані з другим найкращим вибором, доступним для когось, хто мусить вибрати з кількох взаємовиключних варіантів. Поняття альтернативної вартості відіграє важливу роль у перевірці чи рідкісні (дефіцитні) ресурси використовуються ефективно.^[2] Таким чином, альтернативна вартість не обмежується до грошових або фінансових витрат: реальна вартість втраченої продукції, втрачений час, задоволення або будь-які інші вигоди, які створюють корисність також повинні враховуватися. Альтернативна вартість завжди існує там, де є вибір. Коли ми обираємо, ми приймаємо один варіант і при цьому відмовляємося від іншого. Отже, альтернативною вартістю обраного варіанту буде вартість варіанту, від якого ми відмовились. Наприклад, якщо підприємство має власне приміщення, де може або розпочати виробництво якоїсь продукції, або здати його в оренду, то альтернативною вартістю при виборі виробництва є втрачений прибуток з оренди. В економічних теоріях альтернативна вартість у таких випадках включається в витрати виробництва.

3. Модель та крива виробничих можливостей; їх функції в економічному аналізі. На вертикальній осі позначатимемо кількість одиниць засобів виробництва (Y), а на горизонтальній — предметів споживання (X) (див. мал. 1.1). Крива АВСВ називається межею виробничих можливостей. Будь-яка точка на цій кривій показує максимальну кількість одиниць засобів виробництва і предметів споживання, які виробляються при повному й ефективному використанні ресурсів у економіці. Якщо всі ресурси вкласти у виробництво засобів виробництва, то вироблятимуться тільки засо­би виробництва Y_А. Якщо всі ресурси вкласти у виробництво предметів споживання, то буде вироблена тільки певна їхня кількість Х_D. Коли економіка країни перебуває в стані, якому від­повідає точка F чи будь-яка інша точка нижче кривої виробничих можливостей, то в економіці або є недовикористані ресурси, або вони використовуються неефективно. Рух від стану F до, наприклад, стану N дає змогу виро­бити більше предметів споживання (Х_N > Х_F ), водночас збільшуючи випуск засобів виробництва (Y_N > Y_F ). Точка С лежить вище межі виробничих можливостей країни, тому рівень виробництва, який відповідає цій точці, недосяжний при даному рівні розвитку виробничих потужностей. У стані В економіка виробляє Y_B одиниць засобів виробництва і Х_B одиниць предметів споживання. Точки В і С на кривій відповідають різним комбінаціям засобів виробництва та предметів споживання, які можуть бути вироблені при пов­ному й ефективному використанні ресурсів. Пересуваючись уздовж кривої з точки В у точку С, слід відмовитися від виробництва певної кількості одиниць засобів виробництва для того, щоб виробити додаткову кількість одиниць предметів споживання. Отже, ця модель ілюструє поняття альтернативної вартості. Межа виробничих можливостей ілюструє такі фундаментальні положення: рідкісність ресурсів означає, що всі комбінації випуску товарів, розміщених ззовні кривої виробничих можливостей, нездійсненні; необхідність вибору з-поміж досяжних комбінацій товарів; існування витрат втрачених можливостей - на це вказує спадний характер кривої виробничих можливостей; опуклість кривої виробничих можливостей свідчить про існування проблеми зростання альтернативних витрат. Так, при переході з токи В в точку С ми відмовляємось від виробництва (У_В – У_С) одиниць засобів виробництва для того, щоб створити додатково (Х_С - Х_В) одиниць предметів споживання. Нахил кривої, який визначається як відношення ∆У до ∆Х, де ∆У = У_В – У_С, ∆Х = Х_С - Х_В, показує альтернативну вартість предметів споживання, виражену в одиницях засобів виробництва.Я

4. Застосування та межі мікроекономічної теорії. Мікроекономіка – основа для успішного вивчення макроекономіки, міжнародних економічних відносин та фінансових дисциплін. Вона допомагає зрозуміти закономірності розвитку тієї чи іншої галузі виробництва і сфери послуг, визначити як взаємодіють між собою виробники та споживачі на ринках товарів. Вона роз»ясніє, як встановлюються ціни на товари, від чого залежить заробітна плата, скільки виробляється в економіці різних благ, хто їх отримує. Мікроекономіка формулює і пояснює цілий ряд законів: рідкісності благ, попиту і пропозиції, спадної граничної корисності, спадного прибутку факторів виробництва. Основні питання економічної теорії в мікроекономіці можна розглядати як виникнення блоків економічних проблем% що виробляти? (блок потреб), як виробляти (блок ресурсів і технологій), для кого виробляти? (блок и продуктів і ії використання). Проблему ефективності виробництва й розподілу благ у будь-якому суспільстві не можна вирішити без урахування мікроекономічних обмежень і принципів. Отже, підвищення ефективності використання ресурсів, раціональне управління підприємствами, реалізація дійсно науково обґрунтованої економічної політики держави неможливі без оволодіння основами мікроекономічної теорії.

5. Суб’єкти та об’єкти економічних відносин на мікроекономічному рівні. Суб’єктами мікроекономіки є:Домашнє господарство – самостійна економічна одиниця, до складу якої входить одна або декілька осіб. На ринку товарів та послуг до­машнє господарство виступає як по­купець, на ринку ресурсів — як продавець власних факторів виробництва.Фірма - економічна одиниця, яка самостійно при­ймає рішення щодо використання факторів виробництва з метою виготовлення проду­кції та її продажу. На ринку товарів та по­слуг фірма виступає як продавець; на рин­ку ресурсів як покупець факторів виробництва.Держава - самостійний суб'єкт ринку, до складу якого входять урядові установи, що здійснюють економічну, юридичну та політичну владу для забезпечення умов господа­рювання усім суб'єктам мікроекономіки, а в разі потреби здійснюють контроль господарюючих суб”єктів та ринку заради досягнення суспільних цілей. За принципом класичного лібералізму єдиним реальним економічним суб”єктом мікроекономіки визнається індивід.Об'єктом мікроекономічних досліджень є мікросистема. Оскіль­ки мікросистема — це система економічних відносин між господа­рюючими суб'єктами, то аналізувати її можна в трьох аспектах: через з'ясування того, які суб'єкти вступають у ці відносини; з приво­ду чого ці відносини складаються; який основний зміст цих відносин. Об'єктами, з приводу яких складаються відносини у мікроси­стемі, є ресурси виробництва та його результати. Ресурсами вироб­ництва є: праця, капітал, природні ресурси (земля) та підприємницькі здібності. Праця — це цілеспрямована діяльність людини, здатна видозмінювати природну речовину, щоб надати їй необхідної для споживання форми. Під капіталом розуміють усі засоби вироб­ництва, створені людиною у попередніх виробничих процесах.До природних ресурсів належать групи предметів праці, що не підда­валися обробці, або сили природи, що використовуються у виробни­чому процесі. Найчастіше їх називають узагальнювальним словом "земля". Підприємницькі здібності — це особливі здібності окре­мих людей свідомо йти на ризик, мобілізацію ресурсів, їх організа­цію у виробничому процесі та творче використання заради отримання прибутку.

6. Загальноекономічні та специфічні методи мікроекономіки. Методи мікроекономічного аналізу – це сукупність засобів та прийомів пізнання суті еко­номічних процесів на рівні окремих господарюючих суб’єктів. Загальнонаукові методи: порівняльний аналіз; синтез; індукція; дедукція; наукова абстракція; аналогія; графічне зображення; моделювання; функціональний аналіз; метод статики; метод динаміки. У побудові мікроекономічних моделей широко використовуєть­ся технічний прийом, що називається граничним аналізом, при який йшлося у попередньому питанні. Велике значення в мікроекономіці має функціональний аналіз. У ході його здійснення в досліджуваному явищі виділяється ха­рактерна риса, яка нас цікавить, а потім розпочинається пошук факторів, що на неї впливають. Після встановлення таких фак­торів визначається спосіб їх взаємодії з виділеною характеристи­кою, тобто функція. Слід зазначити, що з'ясування функціональ­ного взаємозв'язку важливе навіть тоді, коли чітке визначення причинно-наслідкових зв'язків між досліджуваними явищами ускладнене. У мікроекономічних дослідженнях особливо широко використо­вуються методи статики і динаміки. Метод статики передбачає порівняння різних рівноважних станів, при цьому перехід від однієї рівноваги до іншої залишається поза аналізом. Метод динаміки, навпаки, вимагає аналізу власне переходу від одного стану рівнова­ги до іншого. Позитивна економічна теорія розглядає (описує) факти і залежності між ними. Твердження типу: "Якщо Україна введе квоти на імпортні автомо­білі, то їхня ціна для громадян України зросте", — є прикладом позитивного аналізу. Це твердження не оцінює ситуацію з точки зору "погано — добре", а лише констатує факти і зв'язки між ними. Звичайно як частина позитивної економічної теорії розглядаються дискусії про ефективність, оскільки мова йде про загальні закономірності функціо­нування економіки. Наприклад, ресурси в економіці можуть бути розподілені ефективно, але не обов'язково це буде відповідати поняттю справедливості, рівності тощо. Для того щоб оцінити наслідки ефективного розподілу, необхідно за­стосувати міркування типу "добре — погано". Його вносить нормативна економічна теорія. Такий тип аналізу активно використовується в економіці добробуту для обговорення питання про те, що таке держава добробуту. В рамках нормативного аналізу використовуються конкретні оцінні міркуван­ня типу: "якими є економічні умови і наскільки успішними можуть бути зусилля політиків, спрямовані на зміну ситуації". Нормативний аналіз сто­сується не лише якісної оцінки економічної політики, але й містить розробку її конкретних варіантів.

7. Поняття корисності. Функція корисності. Закон спадної граничної корисності. Кожна людина у процесі прийняття індивідуального рішення щодо витрачання свого доходу керується власними смаками й уподобаннями. Ресурси споживача, як і будь-якого іншого економічного агента, обмежені відносно його бажань. І хоч не можна передбачити, на що конкретно споживач вирішить витратити свій дохід, можна сформулювати основні принципи, що визначають те чи інше рішенні споживача, а також умови, за яких забезпечується максимізація його корисності. КОРИСНІСТЬ — це задоволення, яке споживач отримує від споживання товарів чи послуг або від будь-якої діяльності. ФУНКЦІЯ КОРИСНОСТІ, як співвідношення між обсягами спожитих товарів та послуг і рівнем корисності, якого досяг споживач:U = f (Q_X, Q_Y, ... , Q_N де U — корисність; Q_X, Q_Y, ... , Q_N — обсяги відповідних спожитих товарів. ЗАКОН СПАДНОЇ ГРАНИЧНОЇ КОРИСНОСТІ ЕКОНОМІЧНОГО БЛАГА (ПЕРШИЙ ЗАКОН ГОССЕНА) при споживанні кожної додаткової (наступної) одиниці товару величина додаткового задоволення для людини зменшується, доки не досягне нульового значення в точці насичення потреби. Оскільки при збільшенні обсягів споживання якогось товару ступінь задоволення потреб споживача зростає, то від кожної нової порції він матиме менше задоволення, ніж від попередньої. Це емпіричне положення має фундаментальний характер, стосується всіх економічних благ і називається законом спадної граничної корисності, який є справедливим, передусім, для одного акту споживання (за годину, день, тиждень місяць). Його дія за більшості благ починається за першої одиниці.

8. Рівновага споживача: графічна, алгебраїчна та економічна інтерпретація. РІВНОВАГА СПОЖИВАЧА - ЦЕ НАБІР ТОВАРІВ, ЩО МАКСИМІЗУЄ КОРИСНІСТЬ СПОЖИВАЧА ПРИ ОБМЕЖЕНОМУ РІВНІ ЙОГО БЮДЖЕТУ (ДОХОДУ). РІВНОВАГА ПЕРЕДБАЧАЄ, ЩО ЯК ТІЛЬКИ СПОЖИВАЧ ОТРИМУЄ ТАКИЙ НАБІР, У НЬОГО ЗНИКАЄ СТИМУЛ ЗАМІНЮВАТИ ЙОГО НА ІНШИЙ. Рівновазі споживача можна дати геометричне тлумачення. Якщо рівновага досягається у точці до­тику лінії бюджетних обмежень І1 до кривої байдужо­сті U2, то це означає, що у точці А3 нахил цих двох ліній збігається (довідково: нахил кривої у будь-якій точці відповідає нахилу дотичної, проведеної до неї у цій точці). Тоді MU_X / MU_Y = P_X / P_Y АбоMU_X / P_X = MU_Y / P_Y Споживач, який максимізує свою корисність, ку­пуватиме Два види товару таким чином, щоб їх гра­ничні корисності у розрахунку на грошову одиницю ціни були рівні. Цей підхід називається ЕКВІМАРЖИНАЛЬНИМ ПРИНЦИПОМ. Еквімаржинальний принцип (другий закон Госсена): споживач, який максимізує корисність, буде купувати два види товарів таким чином, що їх граничні корисності у розрахунку на одну грошову одиницю ціни були рівними:MUx/Px=MUy/Py.

9. Бюджетне обмеження споживача. ЛІНІЯ БЮДЖЕТНИХ ОБМЕЖЕНЬ СПОЖИВАЧА - всі набори товарів Х та Y, які бюджет споживача дає змогу йому придбати при обмеженому бюджеті і певних цін на товари; тобто, це лінія рівних видатків: I = P_X*Q_x+ P_Y*Q_y, де P_X, P_Y – ціни товарів Х та Y. Граничні точки бюджетного обмеження: Q _{X max} = I/Px; Q _{Y max} = I/Py (картинка) ЗМІНА ПОЛОЖЕННЯ БЮДЖЕТНОЇ ЛІНІЇ ПІД ВПЛИВОМ: ЗМІНИ ДОХОДУ СПОЖИВАЧА та ЗМІНИ ЦІНИ ТОВАРУ. ВЛАСТИВОСТІ БЮДЖЕТНОЇ ЛІНІЇ: Має від’ємний нахил, тобто споживач готовий відмовитися від певної кількості одного товару заради додаткового придбання іншого. Зміна доходу споживача зміщує бюджетну лінію паралельно вгору або вниз відповідно збільшуючи або зменшуючи купівельну спроможність споживача. Зміна цін одного з товарів змінює кут нахилу бюджетної лінії, що впливає на можливості купівлі одного з товарів. Показує множину можливого вибору споживацького кошику.

10. Реакція споживача на зміну доходу та цін товарів (графічний аналіз). Графічний аналіз споживчого вибору між двома благами за допомогою кривих байдужості та бюджетної лінії можна значно наблизити до реальності, якщо розглядати вибір між окремим благом і всіма іншими благами. Таке припущення дещо змінює параметри моделі, а саме: по вертикальній вісі відкладається загальна сума грошей, що витрачається на придбання всіх інших благ, а по горизонтальній – кількість блага Х. Тоді формула розширеного бюджетного обмеження має вигляд: I = P_X *Qx₊  P_YІ *Qy. Рішення споживача щодо придбання блага Х залежить від доходу, яким він розпоряджається в певний проміжок часу. Зміни у доході (бюджеті) можуть призвести до зміни кількості блага Х, що купується. Моделювання цього явища здійснюється за допомогою переміщення бюджетної лінії паралельно самій собі (нахил залишається без змін, оскільки незмінним є співвідношення цін) та знаходження нового положення точок оптимуму (рівноваги) споживача. Крива, що проходить через усі точки рівноваги, які відповідають різним величинам доходу, називаються лінією „дохід-споживання”. ЛІНІЯ „ДОХІД-СПОЖИВАННЯ” - крива, яка проходить через всі точки рівноваги споживача, що відповідають різним рівням його доходу; показує співвідношення між доходом споживача і кількістю товарів, що купуються, за незмінних цін товарів. Залежно від зміни доходу може змінитися ставлення споживача до блага: як до блага з нормальною споживчою цінністю (повноцінного), або ж до блага з нижчою споживчою цінністю (неповноцінного). ФОРМИ ЛІНІЇ „ДОХІД-СПОЖИВАННЯ” ЗАЛЕЖНО ВІД ТИПУ БЛАГ Для нормальних товарів є монотонно зростаючою.(a) Для благ нижчої споживчої цінності має від’ємний нахил. (b) Для нейтральних благ має вигляд вертикальної лінії. (c) ЛІНІЯ „ЦІНА-СПОЖИВАННЯ” - крива, яка проходить через усі точки рівноваги споживача, пов’язані з різними рівнями цін одного з товарів за умови незмінності інших факторів попиту. Для взаємо- доповнюваних товарів має додатній нахил. (d) Для взаємо-замінних товарів має від’ємний нахил.(e)

11. Уподобання споживача. Криві байдужості, їх властивості. Гранична норма заміщення благ. Теорія споживацького вибору заснована на припущенні, що споживач поводиться раціонально, намагаючись максимізувати задоволення своїх потреб у процесі купівлі та споживання товарів і послуг у певному їх сполученні. Купуючи що-небудь у магазині чи на ринку, ми, перш за все, вибираємо те, що задовольняє наші потреби. Але одні і ті ж потреби можуть задовольняти різні блага, тому потрібно розглянути поняття "уподобання споживача". Уподобання споживача — це система цінностей людини щодо благ, це ранги, які споживач встановлює для альтернативних варіантів задоволення своїх потреб. Крім уподобань, на споживацький вибір впливають ціни благ та доходи споживача. Отже, споживацький вибір — це прийняття та реалізація рішень на підставі уподобань, ціни благ та доходів споживача з метою максимізації задоволення його потреб. Споживацький вибір — поняття суто індивідуальне, але є загальні, типові для більшості людей закономірності, що дозволяють з високою мірою вірогідності прогнозувати поведінку споживачів. КРИВА БАЙДУЖОСТІ – це лінія рівної корисності, усі точки якої характеризують набори товарів, які забезпечують споживачу один і той же рівень корисності U = U₀. Крива байдужості для певного споживача — це всі ті комбінації товарів, які забезпечу­ють однаковий рівень задоволення. Між наборами товарів N1, N2, N3 та N4 споживач не вбачає ніякої різниці. КАРТА КРИВИХ БАЙДУЖОСТІ є множиною всіх можливих рівнів корисності (U1, U2, U3) для певного споживача. Карта кривих байдужості має певні властивості: 1. Набори товарів на кривих, більше віддалених від початку координат, відповідають вищому ступеню споживацького задоволення, ніж ті, що лежать на менш віддалених кривих. 2. Криві байдужості не перетинаються. Якщо при­пустити, що криві байдужості U1 і U2 перетнулися, то вони мають спільну точку А. Тоді набір товарів А має таку саму корисність, ще і набір В, що лежить на кривій U1, і набір С, що міститься на кривій U2. За прин­ципом транзитивності В = С. Однак, це неможливо, оскільки ці точки належать різним кривим байдужості. 3. Криві байдужості мають від'ємний нахил, тому що для збереження корисності зменшення кількості одного товару в наборі має компенсуватися збільшенням кількості іншого. 4. Уздовж кривої байдужості гранична норма заміщення зменшується. Гранична норма заміщення (субституції) – це кількість товару Y, від якої споживач змушений відмовитися, щоб отримати додаткову одиницю товару Х, залишаючись на тій самій кривій байдужості: MRS_XY = -

12. Ефект заміни та ефект доходу, їх взаємодія. ЕФЕКТ ДОХОДУ — це тільки ті зміни у споживанні, що спричинені зміною реального доходу споживача під впливом руху цін. Як було з'ясовано раніше, зростання доходу суперечливо впливає на споживання нормальних та неякісних товарів: якщо із збільшенням доходу споживання нормальних товарів зростає, то споживання неякісних — зменшується. ЕФЕКТ ЗАМІЩЕННЯ — це тільки ті зміни у споживанні товару, які є результатом змін цін цього товару відносно цін на інші товари. Цей ефект спрацьовує однаково і щодо нормальних, і щодо неякісних товарів. В узагальненому вигляді дія ефектів доходу та заміщення наведена в табл. Однак може складатися ситуація, коли переважає ефект доходу, тоді при зростанні ціни зростає і споживання, а при її зменшенні споживання також зменшується. Така ситуація трапляється досить рідко. Неякісний товар, для якого ефект доходу переважає над ефектом заміщення називається ГІФФЕНОВИМ ТОВАРОМ, а зростання спожи­вання цього товару із підвищенням ціни на нього — ПАРАДОКСОМ ГІФФЕНА.

13. Попит та закон попиту. Уподобання окремого споживача на ринку товарів визначають його бажання придбати товар, а бюджетні можливості споживача в порівнянні з цінами – можливість придбання. Процес виявлення бажання та можливостей завжди відбувається в певний проміжок часу за інших незмінних умов. Такими є основні контури моделі в теорії попиту і пропозиції, що посідає одне з найважливіших місць у поясненні поведінки ринкових суб’єктів як на макро-, так і на мікрорівні. ПОПИТ - Процес виявлення бажань та можливостей споживача щодо придбання товарів та послуг в певний проміжок часу за інших незмінних умов. ОБСЯГ ПОПИТУ - Конкретна кількість товару, яку бажає і може придбати споживач (споживачі) в певний проміжок часу за деякою ціною (з діапазону можливих цін) за інших незмінних умов. ЗАКОН ПОПИТУ - Обернена залежність між величиною попиту та ціною товару, а саме: зростання ціни за інших незмінних умов призводить до зменшення обсягу попиту, і навпаки. ФУНКЦІЯ ПОПИТУ - Математичне вираження закону попиту, що показує як обсяги попиту на товар (Q_D) залежать від його ціни (Р): Q_D = f (P)

14. Індивідуальний та ринковий попит. Розрізняють індивідуальний і ринковий попит. Індивідуальний попит — це кількість товарів, які конкретний споживач зможе придбати за різними можливими цінами на певному ринку за певний період. Проте в умовах конкуренції на ринку є багато споживачів. А це означає, що ми маємо перейти від індивідуального попиту до ринкового. Ринковий попит. Це — сукупний попит усіх покупців на певному ринку за певний період. В основі ринкового попиту лежить індивідуальний попит, а отже, він визначається чинниками, що впливають на вимоги окремих споживачів. Обсяг ринкового попиту залежить не тільки від ціни товару, а й від доходів споживачів, їхніх смаків, очікувань, цін на субститутні і комплементарні товари, кількості споживачів тощо. Ринковий попит визначають за даними індивідуального попиту додаванням кількості попиту кожного споживача за різними можливими цінами. Крива ринкового попиту показує загальний обсяг опиту всіх споживачів при будь-якій ціні (рис.4.1). Вона виникає шляхом складання індивідуальних попитів. Оскільки криві індивідуальних попитів мають від'ємний нахил, то і крива ринкового попиту також матиме відповідний нахил. Ринковий попит, з одного боку, залежить від тих Факторів, що впливають на індивідуальний попит, а з іншого — від самої кількості носіїв цього попиту, тобто від кількості споживачів.