Тема 11

Фінансові інструменти забезпечення функціонування...

339

з метою забезпечення грошовими коштами, фінансовими ре­сурсами тих осіб, організацій, установ, галузей, секторів і сфер економіки, у яких існує доцільна, суспільно визнана потреба в ресурсах, але вони не в змозі забезпечити ЇЇ із власних джерел. Тому оподаткування ставить своїм завданням отримання і зо­середження грошових коштів, необхідних для розв'язання со­ціальних, економічних, науково-технічних проблем населення, регіонів, галузей, країни.

Зважаючи, що податки є інструментом фіскальної (бюджет­ної) політики держави, так і методом непрямого регулювання розподільних і перерозподільних процесів, відповідно виділя­ються два напрями регулюючої діяльності держави у сфері опо­даткування. Фіскальна функція- полягає в отриманні і акумулю­ванні державою податкових платежів, формуванні на цій основі дохідної частини бюджету з метою регулювання своєчасного та в належному обсязі виконання нею завдань економічної і соці­альної політики. Регулююча функція - полягає в стимулюванні чи дестимулюванні шляхом податкових важелів (а саме видів податків, об'єктів оподаткування, оподатковуваної бази, подат­кових ставок, податкових пільг) тих чи інших форм економічної діяльності, виробництва, споживання товарів та послуг, галузей і регіонів. Найкраще використати можливості, закладені в ме­тодах податкового регулювання, можливо за умов поєднання фіскальних завдань та завдань непрямого регулювання еконо­мічної діяльності.

Досвід оподаткування у розвинених країнах із ринковою еко­номікою свідчить про наявність двох різних підходів, які ви­значають місце і роль податкової системи в сукупності методів державного регулювання. Перший - заснований на концепції державного регулювання Дж. М. Кейнса, другий - на положен­нях неокласичної теорії. Про суть цих підходів уже йшлося в по­передніх розділах. Тому перелічимо їх коротко.

Відповідно з кейнсіанським підходом державне податкове регулювання повинне бути спрямоване на забезпечення більш повного використання всіх факторів виробництва та стимулів до зростання, а також ліквідацію диспропорцій, що виникають між обсягами виробництва і платоспроможним попитом. Дер­жавне регулювання полягає у впливі на величину сукупного по­питу, а головний інструмент такого впливу-державний бюджет.

В умовах піднесення слід збільшити податки, а в умовах кри­зи - зменшити. Скорочення податків здійснюється за рахунок скорочення податкових пільг підприємствам і підприємцям тих галузей, які складають базову основу для нового піднесення. Прибутковому податку відводиться роль автоматичного стабі­лізатора, оскільки в умовах збалансованого росту цей податок забезпечує вилучення до бюджету значної частини зростаючих доходів (ти самим обмежуючії попит), а при кризі враховує по­ниження доходів. Дія автоматичного податкового стимулятора доповнюється податковими заходами держави, такими, як зміна ставок діючих податків, розширення чи скорочення податкових пільг.

У межах кейнсіанського підходу системи оподаткування бу­дувалися за прогресивним принципом із відносно великою кіль­кістю позначок податкової шкали і високими ставками, однак зі значною кількістю податкових пільг, що стимулювали інвес­тиційну діяльність.

Відхід від концепції державного регулювання Кейнса, що спостерігався у 80-ті роки минулого століття, призвів і до змін у податково-фінансовій стратегії розвинених країн. Це було пов'язане зі зменшенням частки державного сектора і обмежен­ням сфери втручання держави в економіку. Акцент перемістився на непрямі, опосередковані методи державного впливу.

Теоретичною основою сучасної податкової політики в роз­винених країнах є неоконсерватизм, а його основними напря­мами монетаризм, заснований на кількісній теорії грошей, та теорія економіки пропозиції, в основі якої лежить важливість здійснення безпосереднього впливу на виробництво шляхом цілеспрямованого і широкомасштабного зниження податків. Податкове регулювання в даному випадку повинне забезпечити стимули до збереження та інвестування. Також декларується по­треба зниження державних витрат, головним чином за рахунок скорочення державних соціальних програм.

У 90-ті роки спостерігалася тенденція зниження фактичного податкового навантаження на доходи корпорацій та фізичних осіб. На цьому фоні відбувається зростання бази оподаткування та зменшення податкових пільг. «Крива Лаффера», що відобра­жає графічне відображення залежності між доходами державно­го бюджету і динамікою податкових ставок, названа ім'ям амери-

340