Тема 5

Господарські комплекси національної економіки

173

їні дорівнює 0,28 км/км², тоді як у Німеччині - 2,0, а у Поль­щі - 1,15 км/км². Середній строк експлуатації автомобільного транспорту перевищує 15 років, що удвічі більше нормативного строку. Зношеність рухомого складу в залізничній галузі стано­вить 67 %, практично не оновлюється парк літаків.

Перед транспортним комплексом стоїть ряд завдань, вирі­шенню яких повинна сприяти державна політика щодо регулю­вання його діяльності. Це: найбільш повне задоволення потреб суспільства у перевезеннях вантажів та пасажирів, підвищення економічності перевезень, скорочення часу доставки вантажів і перевезень пасажирів, забезпечення інтенсивності та регуляр­ності перевезень, а також зростання їх якості.

За кордоном держава зазвичай не втручається у виробничу і фінансово-господарську діяльність транспортних фірм. Держав­ні органи обмежують свою діяльність розробкою транспортного законодавства, видачею ліцензій на право володіння автотран­спортними засобами, запровадженням правил руху, технічних норм обслуговування і контролем за їх дотриманням. Важли­вими завданнями цих органів є організація будівництва, екс­плуатації доріг, які у більшості випадків є власністю держави. Однак у всіх цих країнах прийняті відповідні законодавчі нор­ми, які регулюють порядок створення і ліквідації фірм, їх права, обов'язки і відповідальність.

В Україні розвиток і вдосконалення галузі транспорту від­бувається відповідно до національної програми з урахуванням пріоритету та на підставі досягнень науково-технічного про­гресу. Згідно із Законом'України «Про транспорт», державне ре­гулювання в цій галузі повинне забезпечувати:

• своєчасне і повне та якісне задоволення потреб населення і суспільного виробництва в перевезеннях та потреб обо­ рони України;

• захист прав громадян під час їхнього транспортного об­ слуговування;

• безпечне функціонування транспорту;

• додержання потрібних темпів і пропорцій розвитку на­ ціональної транспортної системи;

• захист економічних інтересів України законних інтересів підприємств і організацій транспорту та споживачів тран­ спортних послуг;

• створення однакових умов для розвитку господарської ді­ яльності підприємств транспорту;

• обмеження монополізму та розвиток конкуренції;

• координацію роботи різних видів транспорту;

• ліцензування окремих видів діяльності в галузі тран­ спорту;

- охорону довкілля від шкідливого транспорту.

Основними напрямами, за допомогою яких здійснюється дер­жавне управління, є податкова, фінансово-кредитна, тарифна, інвестиційна, соціальна політика, зокрема надання дотацій на пасажирські перевезення. Використання Україною її переваг транспортно-географічного положення як транзитної держа­ви можливе лише на основі модернізації транспортної інфра­структури, створення мережі транспортно-складських центрів на зразок інтерпортів, які ефективно функціонують у країнах

Західної Європи.

Стратегічна мета державної політики щодо регулювання транспортного комплексу обумовлює необхідність випереджу­вальних темпів його розвитку порівняно з темпами розвитку економіки в цілому, шляхом сприяння його структурній пере­будові, зниження транспортних витрат у вартості продукції, технічного вдосконалення, визначення економічно обґрунто­ваних тарифів, створення конкурентного середовища на ринку транспортних послуг.

5.3. Особливості і тенденції розвитку комплексу соціально-культурних галузей

Комплекс соціально-культурних галузей - соціально-культурний комплекс являє собою сукупність видів діяль­ності, призначенням яких є надання населенню соціальне значимих послуг: освіта, культура, охорона здоров'я, фізична культура і спорт, соціальне обслуговування та ін. В умовах по­будови постіндустріального суспільства, коли постає завдання зростання людського потенціалу особливо зростає значення

174