Тема 2

ного стимулювання відносно пріоритетних напрямів розвитку науково-технічного прогресу.

Нарешті, завдання розподілу створеного валового внутріш­нього продукту не тільки вирішується на основі традиційних форм, що склалися, але і доповнюється виділенням усіх великих ресурсів як крупними компаніями, так і державою для вкладень у розвиток «людського чинника»: фінансування систем освіти, зокрема, перепідготовки працівників різної кваліфікації, вдо­сконалення медичного обслуговування населення, на соціальні потреби.

В останні десятиліття в країнах Заходу і найбільш розвине­них країнах інших регіонів світу все більш рельєфно виступають контури майбутнього, що йде на зміну сучасному капіталізму по-стіндустріального суспільства. Його характерними рисами є:

• структури виробництва і споживання, переважно за раху­ нок зростання ролі послуг;

• зростання рівня освіти, перш за все за рахунок післяшкіль- ної. Наприклад, в Україні, 52 % працюючих мають вишу (включаючи незавершену вищу) і середню професійну освіту;

• нове ставлення до праці, оскільки для високоосвічених працівників характерне творче ставлення до неї і високі вимоги до людських стосунків на роботі;

• підвищення уваги до навколишнього середовища, перш за все через перехід до стійкого розвитку, тобто такого, що обмежує безоглядне використання природних ресурсів;

• соціалізація (гуманізація) економіки, внаслідок чого голо­ вним об'єктом інвестицій, а також витрат бюджету стає сама людина («людський потенціал»);

• інформатизація суспільства, внаслідок чого в світі постій­ но збільшується чисельність виробників знань (зайнятих у науці і науковому обслуговуванні), їх розповсюджувачів (інформаційних мереж, навчальних закладів, інновацій­ них фірм) і споживачів (все суспільство);

• ренесанс малого бізнесу, перш за все через швидке оновлен­ ня і високу диференціацію продукції, що випускається;

• глобалізація господарської діяльності, в результаті якої для значної кількості фірм світ став єдиним ринком, для ба­ гатьох фірм єдиним ринком став їх регіон земної кулі, для

ще більшої кількості компаній експорт і імпорт продукції і економічних ресурсів став не епізодичною, а систематич­ною операцією.

Централізована планова національна економіка. Ця система панувала раніше в СРСР, країнах Східної Європи та в деяких країнах Азії. Характерними рисами адміністративно-командної

системи є:

• суспільна (а в реальності державна) власність практично на всі економічні ресурси; монополізація і бюрократизація економіки в специфічних формах;

• централізоване економічне планування як основа госпо­ дарського механізму.

Господарський механізм адміністративно-командної системи

має ряд особливостей:

• безпосереднє управління всіма підприємствами з єдиного центру вищих ешелонів державної влади, що зводить на­ нівець самостійність господарських суб'єктів;

• держава повністю контролює виробництво і розпо­ діл продукції, внаслідок чого виключаються вільні рин­ кові взаємозв'язки між окремими господарюючими

суб'єктами;

- державний апарат керує господарською діяльністю за допо­ могою переважно адміністративно-командних методів, що підриває матеріальну зацікавленість у результатах праці.

При надмірній централізації виконавчої влади розвиваєть­ся бюрократизація господарського механізму і економічних зв'язків. За своєю природою бюрократичний централізм нездат­ний забезпечити зростання ефективності господарської діяль­ності. Справа тут, перш за все, в тому, що повне одержавлення господарства викликає небачену за своїми масштабами монопо­лізацію виробництва і збуту продукції. Гігантські монополії, що утворились у всіх сферах народного господарства та підтриму­ються міністерствами і відомствами, за відсутності конкуренції не займаються впровадженням нової техніки і технологій.

У країнах з адміністративно-командною системою розв'язання загальноекономічних завдань мало специфічні особливості. Від­повідно до пануючих ідеологічних установок завдання визна­чення обсягу і структури продукції вважалося дуже серйозним і відповідальним, щоб передати її рішення безпосереднім ви-

Наукові основи національних економік

52