Тема 11

Фінансові інструменти забезпечення функціонування.

341

канського економіста А. Лаффера, який є її автором, засвідчує, що зі зростанням ставки податку зростатимуть і надходження до бюджету, проте до певної межі. Перевищення податковою ставкою оптимальної величини знижуватиме активність під­приємництва, падатимуть обсяги виробництва, доходи підпри­ємств, а з ними і податкові доходи держави. Практика засвідчує, що сумарні вилучення з доходу підприємств повинні не переви­щувати 35-40 % його величини, в іншому разі відбуватиметься втрата інтересу до нарощування виробництва.

Однак, при здійсненні податкового регулювання важливо вра­ховувати існування номінальних і реальних податкових ставок. Реальні ставки суттєво нижчі порівняно з номінальними через низький рівень збирання податків. Існує й інші причини, що викривляють оптимальні ставки, передбачені кривою Лаффера. Річ у тому, що призначення ставок податків також підпорядко­ване вимогам реальної економічної ситуації. Виникає проблема: або розв'язання фіскальних завдань і максимізація доходів бю­джету в конкретний період, або певне скорочення податкових надходжень з метою подальшого розширення податкової бази.

Різні країни дотримуються різних підходів щодо частки по­датків, які вони повинні бути у валовому національному продук­ті. Так, США і Японія орієнтуються на податкові надходження, що становлять 35—40 % ВНП, Великобританія 40 %, Німеччина-45 %, а Швеція - понад 50 %. В Україні на початок 90-х років по­даткові платежі разом з іншими видами відрахувань до бюджету та позабюджетних фондів становили половину і навіть більше валового доходу підприємств, що не можна визнати економіч­но обґрунтованим. Високі податкові ставки тут були зумовлені, насамперед, значним бюджетним дефіцитом, відсутністю дер­жавних коштів для здійснення соціально-економічних програм. Внаслідок високого рівня оподаткування масштаби ухилення від податків значно зросли, тобто реальні податкові ставки фор­мувалися шляхом саморегулювання, що свідчило про низький рівень державного податкового регулювання.

В останні роки реалізовано ряд серйозних заходів, спрямо­ваних на підвищення ефективності податкового регулювання. Частка податкових надходжень у ВВП має тенденцію до скоро­чення (в межах ЗО % ВВП), послаблено податковий тиск на до­ходи фізичних та юридичних осіб, зокрема зменшена із січня

2004 року ставка податку на прибуток з ЗО до 25 %, встановлена єдина ставка податку на доходи фізичних осіб у розмірі 13 % замість прогресивної шкали (10, 20, ЗО і 40 %), а також запрова­джена податкова соціальна пільга, яка дорівнює 1,4 прожитково­го мінімуму, що у вартісному виразі перевищує 500 грн. фіскаль­ні втрати, які слід було очікувати через подібні зміни, вдалося компенсувати розширенням бази оподаткування як за рахунок зростання реальних доходів, так і виведення частини доходів з тіні. Однак потенціал податкового регулювання реалізований несповна, про що зокрема можуть свідчити зниження питомої ваги ВВП, що перерозподіляється через бюджет в умовах еконо­мічного зростання, нерівномірний розподіл податкового тягаря, істотні втрати від ухилення від оподаткування тощо.

Ефективність податкового регулювання суттєво визначається існуючою в країні податковою системою, що включає сукуп­ність податків, правила оподаткування та органи, які реалізу­ють податкові функції. З метою оптимальності при формуванні податкової політики в Україні Законом «Про систему оподат­кування» були визначені основні принципи функціонування її податкової системи, головними серед яких визнані:

• стимулювання підприємницької діяльності та інвестицій­ ної активності;

• забезпечення обов'язковості при сплаті податків;

• рівнозначність і пропорційність стягнення податків з юри­ дичних осіб (здійснюється у певній частці від одержаного прибутку);

• рівність, недопущення податкової дискримінації стосовно окремих суб'єктів господарювання;

• соціальна справедливість (підтримка малозабезпечених верств населення);

• стабільність податкової політики (протягом бюджетного року);

• рівномірність сплати (визначення термінів сплати);

• компетенція (всі зміни здійснюються відповідно до чин­ ного законодавства);

• доступність (простота і зрозумілість для платника подат­ ків);

• єдиний підхід при розробці податкового законодавства;

342