352 Тема 12

банком норм обов'язкових резервів комерційних банків), опе­рації на відкритому ринку, рефінансування банків та валютне регулювання.

Так, коли економічна ситуація в країні характеризується де­пресією і держава зацікавлена в активізації підприємницької діяльності. Центральний банк може піти на зниження процент­них ставок (політика дешевих грошей) за своїми кредитами. Ці заходи викличуть зростання депозитів банків. Збільшення грошової маси в комерційній мережі проявиться у більш деше­вих кредитних грошах. Доступний кредит, низький процент за позиками, облігаціями і закладними створюють сприятливі умови потенційним інвесторам (підприємцям, уряду, населен­ню) для здійснення інвестицій у виробництво, соціальну сферу та купівлю в кредит предметів довготривалого користування. Підвищення облікової ставки (політика дорогих грошей] знижує попит на кредити, гальмує господарську активність.

Політика регулювання норми резервів- це інструмент контр­олю державою за обсягом банківських депозитів і сукупною кредитною грошовою масою. Встановлення обов'язкових лині-мальних резервів комерційних банків являє собою мінімальну гарантію стабільності банківської системи і має на меті не допус­тити кризи неплатежів, компенсацію дрібних і середніх внесків вкладників, підтримку резервів центрального банку.

По мірі того, яку держави з'являється необхідність отримання процесу кредитування в країні, Центральний банк підвищує тією чи іншою мірою норми обов'язкових резервів, внаслідок чого ско­рочуються сукупні банківські гроші. Наслідком такої політики буде скорочення сукупного кредиту. Це призведе до зменшення його доступності через зростання вартості. Норма банківського кредитного процента як для підприємців, так і для населення при цьому зросте, приватне і державне інвестування скоротить­ся. Зниження норми обов'язкових резервів призводить до зрос­тання розмірів реального капіталу в розпорядженні банків, що означає додаткове влиття капіталів в економіку і стимулюватиме ділову активність.

Світовий досвід свідчить, що резерви використовують для ви­рішення довготривалих проблем стабілізації грошового обігу та антиінфляційної боротьби. При цьому для підтримки ліквідності й ефективного регулювання норми резервування не повинні

Грошово-кредитні інструменти забезпечення функціонування... 353

бути високими. Для розвинутих країн спостерігається тенденція до мінімізації (1-2 %) або повного скасування резервних норм за строковими вкладами. Така ж тенденція характерна і для постсоціалістичних країн. Наприклад, у Чехії - за строковими депозитами - 2 %, за депозитами до запитання - 8 %; в Росії - від­повідно 5 і 5 %. В Україні норми резервування також знижують­ся, що поступово розширює можливості для кредитування.

Ще один інструмент регулювання грошової маси - опера­ції Центрального банку на відкритому (фондовому) ринку. Здійснення таких операцій означає зміну позичкового капіта­лу в країні шляхом купівлі або продажу Центральним банком цінних паперів юридичних чи фізичних осіб. Ці операції тісно пов'язані з функціонуванням ринку цінних паперів. Купуючи чи продаючи державні цінні папери (процентні державні облігації) на їх ринку, Центральний банк здатен обмежувати чи звільняти кредитні ресурси комерційних банків. Якщо держава хоче дещо знизити інфляцію, обмежити вільну грошову масу, то Централь­ний банк може «викинути» на відкритий ринок певну кількість державних облігацій з метою спрямування на їх купівлю вільних грошей. Ринкова ціна облігацій знизиться, дохідність за ними збільшиться, і інвесторам з урахуванням доходів через купони стане більш вигідно купляти державні облігації, ніж інші цінні папери, наприклад, акції. Таким чином, кошти інвесторів будуть «зв'язані», в тому числі зв'язаними стануть і банківські гроші, що викличе ланцюгову реакцію по всій банківській системі. Але, природно, що в подальшому Центральному банку буде необхідно сплачувати відсотки за облігаціями і потім їх викупляти, що ви­магатиме додаткових бюджетних коштів. Тому емісія державних цінних паперів тільки тимчасово здатна зменшити інфляцію.

Неодмінною умовою успішного реформування вітчизняної грошово-кредитної системи є здійснення державою зваженої, послідовної та здійснюваної на єдиних принципах політики, створення умов для розвитку ринку банківських послуг на осно­ві здорової галузевої і міжгалузевої конкуренції, невтручання (окрім випадків, передбачених чинним законодавством) в опе­ративну діяльність банківських установ, уникнення прийняття рішень під політичним тиском чи лобіювання інтересів окре­мих господарюючих суб'єктів, створення рівних для банків усіх організаційно-правових форм, а також всебічного розвитку кон-