Функціональна

Інфраструктура

Національного ринку

1. Ринкові інститути та інституційне середовище

2. Ринок факторів виробництва: праця, капітал, земля

3. Сутність та структура фінансового ринку

1. Кредитний ринок та його значення для розвитку націо­ нальної економіки

7.1. ринкові інститути та інституційне середовище

Розвиток національної економіки передбачає розвиток інсти­тутів, які її персоніфікують, а знання особливостей інституцій-ної будови суспільства зменшує невизначеність у становленні економічної системи та підвищує ступінь передбаченості в діях економічних суб'єктів. Загалом, інститути-це норми, прави­ла гри, обмеження, які регламентують діяльність економічних суб'єктів у процесі вибору і ухвалення рішень в умовах обмежень, виділяючи при цьому формальні правила і неформальні обме­ження, а також механізми примусу для їх виконання²³.

Функціонування економічної системи, її рівновага і динамі­ка забезпечуються діяльністю ринкових інститутів - спеці­алізованих організацій, що функціонують у рамках особливого ринку. В наш час ці інститути зв'язані між собою та залежать один від одного. Вони служать основними посередниками між виробниками і споживачами різних товарів та послуг, грають найважливішу роль в кредитно-фінансовій системі, здійснюють операції щодо купівлі-продажу цінних паперів,

²³ Автореф. Сохецька А. В. Інститущйні фактори економічного зростання в умовах переходу України до ринку. - Львів, 2003.

203 202 Тема 7

поєднують власників заощаджень з майбутніми інвестора­ми, забезпечують виробництво капіталом і виконують безліч інших функцій.

Інституційне ринкове середовище та чинники, що на нього впливають, відображає рис. 7.1.

Формування ринкової економіки в Україні розпочалося з відтворенням ринкових інститутів, які існували лише в зарод­ковому стані. Це повинно відбуватися за схемою, що враховує економічні, політичні, історичні і психологічні особливості, ха­рактерні для нашої країни.

Перш за все, відмітимо, що Україна ніколи не мала висо-корозвинутих товарно-грошових відносин. Становлення їх, по суті, почалося після відміни кріпацтва в 1861 р. і відбувалося на тлі значних феодальних пережитків. Великим було втручан­ня держави в економіку. Після 1917р. протягом майже 70 років країна йшла шляхом розвитку економіки, який ігнорував ри­нок. У результаті було створене суспільство з низькою ефектив­ністю виробництва та відсталим рівнем життя людей, загаль­ним одержавленням і монополізацією, негнучкою економікою, підпорядкуванням особистих і колективних інтересів відомчим, відсутністю демократичних інститутів. Це сприяло проведенню політики автаркії, тобто економічного відособлення від світо­вого ринку. Саме тому Україна не займає відповідного місця в міжнародному розподілі праці та у зовнішньоекономічних зв'язках.

Невід'ємною інституцією ринку є вільні ціни, за допомо­гою яких в умовах конкурентного середовища здійснюється еквівалентний обмін, а отже, реалізуються інтереси продав­ця і покупця, відтворюється рівновага в економіці. Однак, це класичне положення економічної теорії діє лише за на­явності відповідних інших ринкових умов: демонополізації сфер розподілу, обміну і виробництва, наявності різних форм господарювання, крупних, середніх, малих підприємств, які управляються не з єдиного центру, а є самостійними товаро­виробниками. В Україні усіх цих передумов поки що в розви­неному вигляді немає.

функціональна інфраструктура національного ринку

Неформальні та формальні інститути

Інституції, що сформувались у адміністративно-командній системі

Інституції, що сформува­лись в умовах трансформації

^--^

ч — — " _

_ '

— — — '

Інституційне середовище

Чинники

макроекономічного

середовища

І т- т т * т ^

1

V

1

т

й

й

ГҐ

а

«

5

й

к

ю

к

в

X

5

я

н

н

н

с^

•К

п

•р

ч

ч

^

й.

3

§ 5

о.

§

б в

Е

й

Е

^ с^

т

8 я а, 5

\Ь' п

е

й

Й В

X

Й В

й

п •а-

Н X Ь В

'в

л

а (ТІ

А

а

'3

н

0 Е

І

"х § •а у

3

а у

Монет

П О а.

1 о

Іннова

§ С

О

Еконо

1

а 0 со

Рис. 8.1. Ринкове Інституційне середовище

Джерело: СохецькаАВ. /нституційні фактори економічного зростання в у мовах переходу України до ринку. Львів, 2003.

Конкуренція, вільне ціноутворення як необхідні інститути ринку можуть функціонувати лише за наявності ринкової Інф­раструктури (бірж інформаційно-комерційних, гуртових І по­стачальницьких організацій, пунктів прокату, культури ведення ринкової економіки).

Для того щоб суб'єкти національного ринку не тільки мали ринкову інфраструктуру, права власності на засоби виробни-

204

Тема?

Функціональна інфраструктура національного ринку

205

цтва і продукцію, але й могли реалізувати це право, окрім еко­номічних, потрібні ще і правові передумови. Ось чому в країні йде процес відпрацювання і ухвалення юридичних законів, які сприяють формуванню ринкового середовища. Але він йде по­волі, часто до прийнятих законів вносяться істотні зміни, від­сутня узгодженість законодавчих актів. Все це гальмує ринкові перетворення. Юридичні закони повинні відображати реалії економічного життя, бути націленими на відтворення конку­рентного, середовища.

Ринкове законодавство має регулювати такі сфери:

а) права власності;

б) договори між економічними агентами, включаючи їх ви­ конання;

в) порядок початку і закінчення господарської діяльності (процедури відкриття фірм або реєстрації юридичних осіб, злиття, поглинання та банкрутство підприємств);

г) підтримка конкурентного середовища.

У період становлення ринку можуть діяти особливі правові норми і засновані на них заходи економічної політики держави (наприклад, приватизація, демонополізація та ін.).

Під ікституцшнилш перетвореннями розуміється зміна формальних і неформальних умов господарської діяльності. Ця система заходів включає, перш за все, розробку і застосування законодавства, відповідно до ринкових умов господарювання. Інституційними перетвореннями зазвичай називають зміну від­носин власності (створення приватного сектора), формування нових організацій і установ ринкового типу (комерційних банків, товарних і фондових бірж, інвестиційних фондів та ін.), атакож створення нової системи управління народним господарством (шляхом заміни адміністративних важелів економічними, перш за все бюджетними і податковими).

Розглянемо основні особливості ринкових інститутів у пере­хідній економіці.

Ринкові інститути перехідного періоду помітно відрізняють­ся від інститутів, що склалися в розвинених країнах ринкової системи. Вони мають такі характерні риси.

По-перше, інституційна неповнота, тобто відсутність або украй слабкий розвиток деяких важливих інститутів ринку України. Такою прогалиною є недоліки у законодавстві щодо

купівлі-продажу землі, що не дозволяє використовувати її як за­ставу і перешкоджає залученню кредитів та інвестицій в сільське

господарство.

Іншою інституційною прогалиною, характерною для всіх кра­їн з перехідною економікою, є фактична відсутність ринкового відбору у формі ліквідації збанкрутілих підприємств. Це порушує дію конкурентного механізму і стримує перебудову структури

економіки.

По-друге, структурна асиметричність, тобто нерівномірний розвиток різних сегментів ринку. В Україні найбільший розвиток отримав ринок товарів і послуг, тоді як інші сегменти ринку -ринки чинників виробництва (капіталу, праці, землі й інших природних ресурсів) - розвинені значно слабше. Так, форму­ванню ринку капіталу перешкоджала майже монопольна роль держави як позичальника. Становлення ринку праці утруднене унаслідок низької мобільності трудових ресурсів.

Інституційні прогалини і структурна асиметричність поро­джують неринкові форми поведінки економічних агентів: непла­тежі, бартер, слабку адаптацію до коливань попиту.

1. Перехід до ринку супроводжується лібералізацією еконо­ міки - відмовою держави від монополії на ті або інші види гос­ подарської діяльності або різким обмеженням його регулюючих функцій. Одночасно відбувається перехід від переважно адміні­ стративних методів державного регулювання до економічних (через грошово-кредитну і бюджетно-податкову системи).

2. При переході від планової до ринкової економіки, як пра­ вило, виникає необхідність в макроекономічній (фінансовій) стабілізації, її головною метою є придушення (або запобігання) високої інфляції, а також пом'якшення (або недопущення) транс­ формаційного спаду.

3. Склалися два головні підходи до фінансової стабілізації, в основі яких різні уявлення про природу інфляції в перехідній економіці. Відповідно до монетарного підходу інфляція цілком залежить від темпів приросту грошової маси. Згідно з немоне- тарним підходом на інфляцію в перехідній економіці впливають такі чинники, як диспропорції в структурі народного господар­ ства, високий ступінь монополізації економіки тощо.

4. Виділяються два основні сценарії макроекономічної ста­ білізації: ортодоксальний (скорочення або ліквідація дефіциту

206

держбюджету, жорсткий контроль за грошовою емісією, вста­новлення «монетарного якоря») і гетеродоксальний (ті ж заходи у поєднанні з регулюванням цін і доходів).

5. Структурна політика в перехідний період спрямована на створення умов для стійкого довгострокового економічного зростання і перебудову галузевої структури народного господар­ ства з метою захисту галузей, конкурентоздатних на внутріш­ ньому і зовнішньому ринках або обслуговуючих національні інтереси (виробнича і соціальна інфраструктура).

6. Інституційні перетворення включають розробку ринково­ го законодавства і контроль за його застосуванням; зміна від­ носин власності, формування нових господарюючих суб'єктів ринкового типу; створення нової системи управління народним господарством.

Яким же шляхом повинна йти Україна, будуючи ринкову еко­номіку? Світовий досвід показує, що при виборі певної моделі економіки і її реалізації необхідно враховувати загальне і специ­фічне, яке є змістом трансформаційної економіки, в стадії якої перебуває Україна. Одночасно обов'язково слід мати на увазі, що загальні закономірності для трансформаційної економіки нео­днаково виявляються в різних умовах, скажімо, в умовах східної і західної цивілізації. Закономірністю перехідної економіки є нестабільність і нестійкість, оскільки в її основі лежать супер­ечності старих і нових форм господарювання, що призводить до швидких якісних змін в економічному і соціальному житті суспільства. У зв'язку з цим потрібно передбачати альтернативні шляхи її розвитку.

Потенційно існує широкий спектр перспектив: від повернен­ня у певній формі до авторитарно-бюрократичної системи та до постіндустріального суспільства, від корумпованої тіньової економіки до праволіберальних, заснованих на приватній влас­ності систем. Необхідно враховувати і те, що альтернативність має певні межі, які обумовлені об'єктивними і суб'єктивними чинниками. Серед багатьох варіантів є оптимальний для тієї або іншої країни. Критерієм цього вибору є як загальні тенденції роз­витку світової цивілізації, так і врахування реальних ресурсів, національних особливостей, історичних традицій географічного і геополітичного положення. Отже, формувати економічну стра-

Функціональна інфраструктура національного ринку

207

тегію, спрямовану на побудову певної моделі ринкової економі­ки, необхідно, спираючись на перелічені чинники.

Особливістю економіки України є те, що перед початком рин­кових трансформацій вона була адміністративно-командним типом, де домінував тотальний монополізм власності, централізовано-директивне ухвалення рішень і технологічний монополізм. Існувало багато підприємств, які виготовляли 60 -100 відсотків певного виду продукції. Така монополія не є рин­ковою. Вона не припускає конкуренції, ринкових відносин, а під­приємства виконують тільки виробничі функції.

Негативний вплив на формування ринкових відносин в Укра­їні має і те, що її економіка великомасштабна з незаверше­ним циклом виробництва, а також відображає спеціалізацію в колишньому Радянському Союзі на важкій промисловості, військово-промисловому виробництві і добувних галузях. Саме це сьогодні відтворює недолік товарів народного споживання, з одного боку, і технічну і технологічну відсталість - з іншого. Це породжує величезну потребу в придбанні нафти і газу на світо­вому ринку, а отже, проблеми з торговим балансом, перекоси в цінах на внутрішньому ринку.

Формування конкурентного середовища може здійснюва­тися двома шляхами: реформуванням існуючих підприємств і створенням нових. Перший шлях передбачає: демонополізацію; роздержавлення і приватизацію; залучення вітчизняних та іно­земних інвестицій для структурної перебудови підприємств; ди­версифікацію. Другий шлях ставить за мету сприяння розвитку малого і середнього бізнесу; залучення вітчизняних та іноземних інвестицій для створення нових підприємств, а також реструк­туризації застарілих, тих, які вимагають повного оновлення.

Враховуючи те, що Україна має потужний індустріальний і науково-технічний потенціал, підготовлені кадри, недоцільно обирати модель ринкової економіки, в якій переважає дрібна приватна власність і економіка регулюється тільки ринковими законами. Цей шлях був би не прогресом, а регресом і приводив би до часів А. Сміта і відповідних методів економічного життя, де все вирішувало вільне ціноутворення. Модним є так званий лібералізований підхід, суть якого полягає в тому, що якщо не за­важати економіці розвиватися самій по собі властивими їй прин­ципами, то Україна скоро увійде до світового ринку.

208

Тема?

Функціональна інфраструктура національного ринку

209

Поширене гасло «Повну свободу переміщенню капіталів, то­варів, людей» - не є некоректне. Адже кожна країна, вступаючи в економічні відносини з іншими країнами, прагне якомога по­вніше реалізувати свої інтереси. Саме тому вона вводить квоти, ліцензії, митні бар'єри щодо іноземних товаровиробників. Від­повідна політика ведеться відносно міграції робочої сили. Адже кожному зрозуміло, якщо дешева робоча сила рине в країну без яких-небудь обмежень, то це, з одного боку, знизить купівельну спроможність національного ринку країни, оскільки знизиться платоспроможність зайнятих в областях, куди ввіллється ця ро­боча сила, а з іншого - призведе до соціальних загострень у кра­їні, тому що зменшиться заробітна плата, частина працівників взагалі перейде у розряд безробітних.

Допускаючи іноземний капітал в економіку, треба також ре­гулювати ці процеси, оскільки вони можуть призвести до втрат у певних галузях виробництва, подальшого викривлення еконо­міки, яка перетвориться на технологічний придаток розвинених країн, де відбуваються екологічно шкідливі або безперспективні процеси.

Досвід перехідного періоду постсоціалістичних країн, зокрема України, свідчить: шлях до ринку в «стихійному режимі», само-плив не тільки не ефективний, але і призводить до надзвичайно великих втрат у всіх сферах життя, відкидає суспільство назад на десятки років. Орієнтиром при переході до ринкової економі­ки для України повинні бути сучасні розвинені країни, для яких характерна змішана економіка, заснована на різних формах власності. Домінуючою при цьому є корпоративна власність, взаємодія конкуренції і регулювання з боку держави, високий соціальний захист населення, соціальна орієнтація економіч­ного розвитку.

Слід також ураховувати, що ринок не можна побудувати, ска­жімо, за шведським, американським або ще якимсь зразком. Він - невід'ємний елемент економіки. Ринкові відносини в Япо­нії, Італії, Бразилії Алжирі різні. Характерними особливостями сучасного розвиненого ринку є висока організованість, інтелек­туальне кадрове забезпечення його установ, науково обґрунто­вані правові основи.

Україна має будувати таку модель ринкової економіки, яка найбільш відповідає особливостям її розвитку структурі економі-

ки, географічному положенню, менталітету народу. Для України найбільш прийнятною є модель соціальне орієнтованого ринку, який зрештою підпорядковуватиме діяльність своїх функціо­нальних структур задоволенню матеріальних і духовних потреб людини. Така стратегія повинна ґрунтуватися на чітко певних пріоритетах економічного розвитку, які сприяли б досягненню

вказаних цілей.

Головним чинником створення моделі ринку, про яку йде мова, повинна бути послідовна діяльність держави щодо створення необхідних інститутів ринку. Регулююча роль держави повинна здійснюватися методами, які адекватні ринковим формам госпо­дарювання. Для цього слід розробити цільові програми розвитку визначальних сфер господарства; забезпечити підтримку прі­оритетних напрямів економічного розвитку, виділення для цих цілей кредитів, зменшення податків; стимулювання розвитку виробництва, а не посередницької діяльності, різних соціальних форм господарства; створити сприятливі умови для залучення в країну приватного іноземного капіталу, перш за все у формі прямих інвестицій у виробничу сферу, галузей, що виготовляють товари споживання. Регулююча роль держави повинна полягати в забезпеченні рівноваги в суспільстві. І чим більше відхилення від рівноваги, тим сильніші повинні бути регулятори. Результа­ти економічних перетворень, здійснюваних на таких основах, будуть детермінованими, необоротними, прискореними і, що особливо важливо, досягнуті в умовах соціальної згоди.

7.2. Ринок факторів виробництва: праця, капітал, земля

Ринки ресурсів і ринки готових товарів мають багато загаль­них рис з погляду принципів їх самоорганізації та встановлення рівноваги. Проте деякі відмінності все ж таки є, і вони наклада­ють певну специфіку на механізм їх функціоігування.

Ринок праці- це система економічних, соціальних, організа­ційних і правових заходів та інструментів для координації і регу­лювання розподілу та використання робочої сили Як і будь-який

210

Тема?

Функціональна інфраструктура національного ринку

211

ринок, ринок праці характеризується попитом і пропозицією,

кон'юнктурою, резервом робочої сили. Основними суб'єктами ринку праці є:

- партнери у трудових відносинах - роботодавець та найма­ний працівник. Роботодавець - це особа, яка керує власним підприємством, фірмою, а також особа, яка здійснює ді­яльність на самостійній основі, а також людина, яка пра­цює на власному підприємстві, постійно використовуючи найманих працівників. Найманий працівник - це особа, яка уклала трудовий договір з підприємством про умови праці та її оплати;

- посередники у відносинах між роботодавцем і найманим працівником - представники держави і органи влади, які забезпечують взаємодію між попитом і пропозицією робо­ чої сили, контроль за дотриманням законів;

- представники інтересів працівників і роботодавців громад­ ські організації (профспілки, асоціації або союзи).

Ринок праці може бути:

- відкритим, якщо більшість людей, які шукають роботу, працевлаштовується самостійно - за оголошенням або ін­ шою інформацією;

- фіксованим (упорядкованим), якщо більшість людей зна­ ходить робоче місце за посередництвом організації з пра­ цевлаштування (служби зайнятості, біржі праці).

За територіальною ознакою ринок праці поділяється на:

• місцевий (регіональний);

• внутрішній (національний);

• зовнішній (світовий) ринок.

Оцінюючи ситуацію на ринку праці, розглядають такі кате­горії населення:

• економічно активне населення - частина населення віком 15-70 років, яка протягом певного періоду забезпечує про­ позицію робочої сили для виробництва товарів та послуг;

• зайняте населення, тобто та його частина, яка постійно виконує роботу на підприємствах, в організаціях, закладах за заробітну плату. До цієї групи населення не належать особи, які виконують роботу за допомогою власних засо­ бів праці (рибалки, мисливці, селяни-одноосібники, дрібні ремісники та ін.);

• працездатне населення, тобто ті, хто за віком і станом здоров'я здатен працювати у різних сферах економіки;

• безробітні - частина населення, яка тимчасово не працює, але готова постати до роботи і займається пошуком роботи різними способами;

• економічно неактивне населення - частина населення (не­ залежно від віку), яка не підпадає під категорію економічно активних, тобто не належить до зайнятого і безробітно­ го: домогосподарки, непрацюючі інваліди, учні і студенти працездатного віку, які не працюють і не шукають роботу, а також пенсіонери, які не працюють.

Історично склалися два «чисті» варіанти ринку робочої сили і зайнятості. Перший - ринок робочої сили з обмеженим попи­том; другий - з обмеженими ресурсами. Класичний приклад першого - ринок країн, що розвиваються. Ринок робочої сили з обмеженим попитом також завжди має великий резерв робочої сили. Дійовим інструментом ринку робочої сили є біржі праці.

Ршіоккшгшіалу-цегрупавзаємозв'язанихринків,наяких фор­муються попит, пропонування та ціни на фінансові інструменти, зокрема ті, базовим активом яких є енергетичні та товарно-сировинні ресурси, а також відбувається перерозподіл вільних коштів інвесторів на користь тих суб'єктів, які мають у них по­требу.

Ринки капіталу включають в себе ринок цінних паперів (фон­довий ринок) та інших фінансових інструментів (крім інструмен­тів грошового ринку).

Починаючи з 1995 року і до цього часу, ринки капіталу в Укра­їні розвиваються дискретно і фрагментарне, недостатньо ви­конують основні свої функції - зосередження попиту та пропо­нування інвестиційного капіталу, формування справедливих ринкових цін, використання фінансових інструментів для за­безпечення розвитку економіки.

На ринках капіталу накопичилися проблеми, які потребують невідкладного розв'язання. Насамперед, це стосується розви­тку інфраструктури ринків капіталу, зосередження укладення договорів купівлі-продажу цінних паперів на фондових біржах та інших організаторах торгівлі цінними паперами, розбудови Національної депозитарної системи, вдосконалення механізму

212

Тема?

Функціональна інфраструктура національного ринку

213

захисту прав інвесторів і системи розкриття інформації на ринку цінних паперів, випуску та обігу фінансових інструментів.

Ринки капіталу України суттєво відстають за середньоста-тистичними показниками від відповідних показників Російської Федерації, Польщі та Угорщини. Співвідношення капіталізації ринку акцій до ВВП у 2006 році в цих країнах становить 69 від­сотків, тоді як в Україні -41,6 відсотка, а в країнах Західної Єв­ропи (Німеччина, Франція, Греція, Ірландія, Великобританія та Іспанія) - 108 відсотків.

Середнє співвідношення обсягу торгів акціями на організова­ному ринку до капіталізації, що є однією з основних характерис­тик ліквідності ринку, в Російській Федерації, Польщі та Угорщи­ні у 2006 році становило 58 відсотків, а в Україні -3,1 відсотка.

Україна має всі об'єктивні передумови для динамічного посту­пу до цивілізованих ринків капіталу, але ті проблеми, які постій­но виникають через недосконалість та безсистемність реформ, несумісність економічних методів управління і закономірностей розвитку ринкових структур, значні недоліки в правовому за­безпеченні розвитку ринку цінних паперів та інших фінансових інструментів, справляють негативний вплив на економічний стан країни, позначаються на формуванні економічної політики і фінансовій безпеці держави.

Основними причинами відставання національних ринків капіталу є:

• відсутність скоординованої державної політики, спрямо­ ваної на перетворення ринків капіталу в один із головних механізмів реалізації інвестиційного потенціалу націо­ нальної економіки;

• недосконалість законодавства, що регулює діяльність на ринках капіталу;

• недостатньо сформована інфраструктура ринків капіта­ лу;

• наявність проблем у корпоративному секторі та незахи­ щеність прав інвесторів;

• низький рівень торговельної активності на вітчизняному ринку акцій унаслідок того, що контрольні пакети акцій належать великим власникам, які не зацікавлені у додат­ кових їх випусках;

- нерозвинутість сектора інституційних інвесторів, зокрема відсутність інвестиційних банків, потужних інвестиційних компаній, страхових компаній зі спеціалізацією на інвес­ тиційному страхуванні, венчурних фондів інноваційного

спрямування;

- недостатнє висвітлення інформації про емітентів, профе­ сійних учасників ринку цінних паперів, ризиків стосовно фінансових інструментів, що перешкоджає оцінці інвес­ тором реальної вартості і потенціалу українських підпри­ ємств, прийняттю ним інвестиційних рішень;

- відсутність належної концентрації торгівлі цінними па­ перами та іншими фінансовими інструментами в системі біржової торгівлі.

З метою забезпечення конкурентоспроможності ринків ка­піталу в Україні було створено Державну цільову економічну програму модернізації ринків капіталу шляхом проведення пра­вового, інституційного і технологічного реформування ринків капіталу в усіх його складових - ринку цінних паперів та інших фінансових інструментів (крім інструментів грошового ринку). В результаті виконання завдань Програми створюватимуться такі умови для фінансово-економічних відносин, за яких забез­печуватиметься безперешкодний рух та обслуговування вільних грошових коштів, перетворення їх в інвестиційний капітал, що приносить прибуток, забезпечує розвиток економіки в цілому, насамперед через її інноваційний розвиток. Мета Програми від­повідає пріоритетним напрямам державної політики, визначе­ним у нормативно-правових актах.

Оптимальний варіант розв'язання проблеми модернізації ринків капіталу в Україні визначається на основі порівняльного аналізу розвитку світових ринків капіталу. Світові ринки капі­талу протягом останнього десятиріччя стрімко модернізувалися за всіма напрямами їх функціонування - правовим, інститу-ційним та технологічним. Основними світовими тенденціями розвитку ринків капіталу є:

• створення глобальних торговельних і розрахунково-клі­ рингових систем для обслуговування світової торгівлі;

• підвищення рівня використання новітніх інформаційних та фінансових технологій, впровадження фінансового ін­ жинірингу;

Тема?

• універсалізація діяльності фінансових установ (як банків­ ських, так і небанківських), внаслідок чого увага приді­ ляється передусім якості, швидкості та мінімальній ризи­ кованості послуг, а не спеціалізації цих установ за видами фінансових послуг;

• зростання ролі інституційних інвесторів (інститутів спіль­ ного інвестування, недержавних пенсійних фондів, стра­ хових компаній тощо) у здійсненні фінансових інвестицій через ринки капіталу;

• комерціалізація центральних ринкових інституцій, тобто остаточний перехід від публічних форм управління систе­ моутворюючими організаціями до приватних;

• консолідація корпоратизованих інституцій інфраструк­ тури ринків капіталу, яка відбувається згідно з утвореною природним шляхом формою того чи іншого регульованого ринку (горизонтальна консолідація), що має здебільшого наднаціональний характер, або здійснювана за ініціати­ вою держави і за згодою учасників ринків у межах однієї країни (вертикальна консолідація);

• консолідація системи державного регулювання всіма складовими ринків капіталу, що завершилася в багатьох країнах утворенням єдиного державного органу консолі­ дованого нагляду за фінансовими послугами і ринками, з одночасною дерегуляцією окремих складових ринків капі­ талу та посиленням їх саморегулювання.

Альтернативними варіантами формування ринків капіталу можуть бути:

1. варіант пасивної державної політики, що передбачає невтручання держави у розвиток ринків капіталу та на­ дання пріоритету законам ринку;

2. варіант залучення іноземних коштів, що передбачає від­ криття ринку для притоку іноземного фінансового капіта­ лу без будь-яких законодавчих обмежень на впровадження в Україні іноземними інвесторами сучасних технологій та інституцій;

3. варіант, що передбачає активну участь держави у регулю­ ванні розвитку ринків капіталу і дасть можливість забез­ печити конкурентоспроможність національної економіки та її сталий розвиток.

215

~ *

Варіанти пасивної державної політики або залучення іноземних коштів означають остаточну втрату конкурентоспроможності і поглинання ринку капіталів України більш структурованими і капіталізованими ринками Росії, Близького Сходу або геогра-фічно близьких країн Європейського Союзу. Отже, варіант, що передбачає активну участь держави у регулюванні розвитку ринків капіталу та забезпечить реальний сектор економіки необ­хідними фінансовими ресурсами, є найбільш прийнятним.

Модернізація ринків капіталу повинна ґрунтуватися на од­ночасному розв'язанні на законодавчому, інституційному та технологічному рівнях таких завдань:

- проведення інституційної реформи ринків капіталу, що передбачає творення нових потужних фінансових інститу­тів (інвестиційних компаній та інвестиційних банків), під­вищення ролі інститутів спільного інвестування, пенсій­них фондів і страхових компаній для акумуляції сукупних національних накопичень та їх спрямування в реальний сектор економіки;

• консолідація біржової системи України на принципах ре­ гульованих ринків, передбачених Директивами Європей­ ського Союзу;

• завершення розбудови Національної депозитарної системи з урахуванням світового досвіду інтеграції обліково-розрахункової інфраструктури;

• вдосконалення системи захисту прав інвесторів. корпора­ тивного законодавства, способів оприлюднення інформації для громадян-інвесторів та професійних користувачів:

• забезпечення розвитку фінансових інструментів як об'єктів розміщення інвестиційних ресурсів, у тому числі шляхом розбудови ринків похідних фінансових інструментів (дери- вативів), законодавчого вдосконалення умов провадження діяльності з рейтингування, зокрема на основі добровіль­ ності проведення рейтингових оцінок;

• забезпечення податкового стимулювання ринків капі­ талу;

- реформування системи державного регулювання ринків капіталу на засадах консолідованого пруденційного на­ гляду за діяльністю фінансових установ. В результаті ви­ конання Програми передбачається консолідація біржової